Цього року у всіх категоріях господарств області передбачається зібрати ранні зернові та зернобобові культури на площі 295,8 тисячі гектарів. Очікується, що урожай може перевищити 1 мільйон 13 тисяч тонн зерна. Якщо вийде, то це буде на 60 тисяч тонн більше, ніж торік. І це тим більш важливо, що зріє луганське зерно й на полях, що серйозно страждають від близькості війни.
Самохідний обприскувач фірми «Кейс», модельний номер 3330, хлопчаки з Врубівської школи прозвали «бабкою». У нього розмах «крил» — майже 30 метрів. Тож поряд із такою сучасною технікою фотографувалися під час свята Першого снопа в прифронтовому Попаснянському районі усі — від малечі до дорослих.
«Без новітніх технологій та нової техніки не можна сьогодні вести господарство», — підкреслює агроном ТОВ «Світанок» Віталій Сович, явно гордий цим агрегатом, який купили торік.
Усе зароблене інвестуємо
Свято Першого снопа районне управління агропромислового розвитку запропонувало провести на базі саме цього, не найбільшого господарства, тому, що воно динамічно розвивається. У 2001 році колишній водій Микола Спасевич та агроном колишнього радгоспу «Україна» Віталій Сович спочатку взяли в оренду усього 30 гектарів землі. Спробували. Вийшло. Хоча згадують, які росли бур’яни на нинішньому проммайданчику «Світанку». Пам’ятають руїни на місці колишньої радгоспної молочнотоварної ферми. Не забули, як доводилося ремонтувати техніку, що частково їм передав колишній радгосп. Вже наступного року землі нового фермерського господарства збільшилися вдесятеро, а сьогодні тут вирощують пшеницю, ячмінь, кукурудзу і соняшник на 2 850 гектарах.
«Все, що заробляємо, вкладаємо в господарство. Хтось приходить похазяйнувати на час, щоб збагатитися, а ми плануємо — назавжди, щоб залишилося й дітям, і онукам», — каже Микола Спасевич.
І веде колег показувати техніку. Її багато і до того ж — нової. Тільки зерновозів — три.
«І цього мало, — гарячкує Микола Федорович. — Ми від фронту близько. По зерно до нас ніхто не їде. Крайнє поле — за 10 кілометрів до лінії розмежування. І зараз, буває, міни прилітають. Але навіть у 2014-му, коли нас звільняли, ми косили. По полях йшли танки, тривав бій, а ми — між ними — косили. Коли починали стріляти — ховалися, чекали, коли закінчиться обстріл, десь щось горіло, а щось ні, та ми збирали врожай».
У районі майже половина орних земель (16 тисяч гектарів з 34) залишилася на тому боці. Багато полів ще заміновані, хоча чимало вже й таких, що вдалося звільнити від небезпечного заліза. Є землі, які стали полігонами. Є такі, що відійшли під фортифікаційні споруди. Але за усі ці площі треба платити земельний податок. Незалежно від того, чи дає таке поле урожай. І це — основна проблема прифронтових господарств.
Дорога нульовка
«Всього було у мене до війни понад 2 тисячі гектарів. Тепер більше половини немає. Тобто це та земля, на яку я просто не можу заїхати, хоча вона на території України. Бо вона не підлягає обробці, — каже керівник СТОВ «Надія» (село Троїцьке) Володимир Ковтун. — Частину «забрала» лінія розмежування, або, як її називають, «нульовка», частина відійшла під фортифікаційні споруди військових. Ніхто нам за них не платить. Але ми повинні платити за ці землі податки і розплачуватися з пайовиками. Адже це ми уклали з людьми договори про оренду землі!»
Здавалося б, логіка проста: якщо землю немає можливості обробляти, значить, немає доходу. То які ж в цій ситуації можуть бути податки? З іншого боку, земля числиться за певним господарством, і відсутність у його керівників коштів не є само по собі форс-мажором. Тобто так, за словами Володимир Ковтуна, трактують ситуацію у Торгово-промисловій палаті України, де за законом видають довідки про форс-мажорні обставини — документи, на підставі яких можна врегулювати ситуацію з земельними податками.
«Я коли їздив до Торгово-промислової палати і ставив це питання, почув у відповідь: форс-мажор — це коли йдуть військові дії. А у нас, як ви знаєте, військових дій, та й війни як такої, немає. Є поняття антитерористичної операції, а це тимчасове явище, яке скоро закінчиться!» — розповідає Володимир Ковтун.
І додає: «Але досвід інших країн показує, що років 25—30 ми на ці свої землі не зайдемо. В колишній Югославії досі розміновують територію. Щоправда, там трохи інша ситуація. А до нас скільки налетіло?! Наша земля, наприклад, підходить до Калинового (це район, який між Первомайськом особливого району Луганської області та Дебальцевим особливого району Донецької області)».
Володимир Ковтун зберігає кадри аматорської зйомки тих часів, коли були великі бої під Дебальцевим. Кілька днів тривав масовий обстріл села Троїцьке, де й розташоване господарство «Надія». Розбили молочнотоварну ферму, загинуло багато худоби. Була розбита майстерня, побито багато різної сільгосптехніки. На той момент залишалися неприбраними поля. З боку Калинового пшениця на корені просто згоріла. Господарство зазнало великих збитків. Тож навіть не стільки податки хвилюють керівника СТОВ «Надія», як те, що треба розраховуватися з пайовиками. Адже люди, які віддали свої наділи в оренду, чекають.
«Два роки ми їм платили, скільки могли. Спочатку всім — по 50%, а торік вже платили тільки тим, чиї землі зараз залишилися в обробці — це понад 500 гектарів. Іншим тепер пропонуємо розірвати договори. Якщо щось зміниться на краще — візьмемо паї назад», — каже пан Ковтун.
Начальник місцевого податкового управління Олег Волошин підтримує це рішення сільгосптоваровиробника.
«Це єдиний вихід. Тоді ми не будемо нараховувати податок на землю,— коментує Олег Волошин. — Фермери так намагаються себе захистити. Навіщо їм платити за ту землю, яку вони не використовують? Адже згідно з чинним законодавством, обов’язково треба платити за землю, якщо щодо неї укладені договори. Договори не розірвано — плати за землю, навіть якщо не отримуєш доходу. Звільнити від сплати податків може тільки сертифікат, який підтверджує форс-мажорні обставини і видається Торгово-промисловою палатою України».
Щоправда, за словами того ж податківця, незважаючи на реальну картину того, як постраждала земля в зоні АТО, Торгово-промислова палата України видала кілька подібних документів. І жодного — фермерам. Самі місцеві фіскали намагалися запропонувати різні варіанти того, як врегулювати це питання.
«Але все вирішує законодавець», — підкреслив Олег Волошин.
Є в прифронтовій зоні такі фермери, що від усієї цієї ситуації опустили руки. Але більшість — працюють! І урожай збирають навіть за умови того самого проголошеного, але так й не створеного «хлібного перемир’я».
Ми в Google+