Останнім часом українці з цікавістю й доволі бурхливо обговорюють питання пенсійного накопичення: що це, як працює у світі, чи є вже таке в Україні й чи потрібне нам, чи скасують звичну пенсію, яка є нині тощо.

Як і під час будь-якої бурхливої дискусії на чутливу соціальну, надто тему пенсійного забезпечення, навколо обговорення виникають міфи, маніпулювання, страхи й непорозуміння. Річ у тім, що протягом багатьох років українцям бракувало інформації про пенсійні заощадження. А та, яку подавали, була недостатньою, надто заполітизованою, її використовували переважно у виборчих перегонах. Тому не дивно, що нині багатьом співгромадянам важко зорієнтуватися в інформаційному вирі й критично розділити факти та фейки, вибудувати власний захист від маніпуляцій.

Практичне питання фінансової грамотності

Насправді пенсійне накопичення — це не політичне, а практичне питання фінансової грамотності й відповідального планування власного майбутнього. Адже саме низьку фінансову грамотність населення вказують серед причин бідності більшість фахових економістів-дослідників.

Фахівці Міністерства соціальної політики переконані, що цей бар’єр можна і необхідно долати. Тому вони зібрали 10 основних запитань, які за цією тематикою люди ставлять найчастіше, щоб розвіяти міфи та маніпуляції й дати людям чітке розуміння цього питання.

Тож розпочинаємо з першого. Навіщо українцям пенсійні накопичення, чому потрібно щось змінювати в пенсійній системі?

Розуміння того, що українцям потрібні пенсійні накопичення, з’явилося не тепер, а ще понад два десятки років тому. Уперше — 1998-го, що було відображено в указі Президента. Відповідно до пенсійної реформи 2003 року, в нашій країні мали запрацювати три рівні пенсійної системи. Але досі, 16 років по тому, другого рівня пенсійної системи — обов’язкові пенсійні накопичення — так і не запроваджено.

Добровільні пенсійні накопичення мають менш як мільйон українців — це 9% кількості застрахованих найманих працівників. Такий невеликий відсоток — наслідок систематичної неуваги держави до розвитку цієї системи попри те, що вона виконує важливу соціальну функцію. Тож фактично для більшості українців працює лише перший, солідарний рівень пенсійної системи.

Це ті, на жаль, невисокі пенсії, до яких ми звикли. За всіх працівників сплачують внески до Пенсійного фонду, за рахунок цих коштів виплачують пенсії нинішнім пенсіонерам. Тут спрацьовує принцип солідарності поколінь: ті, хто працює нині, в такий спосіб дякують батькам, дідусям і погоджуються їх забезпечувати у старості за рахунок частини своїх доходів.

Народжуваність зменшується, тривалість життя зростає

Та самі лише солідарні пенсії вже ніколи не зможуть забезпечити літнім людям насправді гідне життя. Адже достойну пенсію в солідарній системі можна виплачувати лише тоді, коли внески до Пенсійного фонду сплачують удвічі більше людей, ніж отримують пенсійні виплати. В Україні нині близько 13 мільйонів тих, хто працює, а пенсію отримують понад 11 мільйонів. Далі буде ще складніше, адже народжуваність зменшується, а тривалість життя зростає.

За розрахунками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУ, 2050 року внески сплачуватимуть 9,7 мільйона тих, хто працює, для 11,5 мільйона пенсіонерів. Отже, буде істотна недостатність джерел фінансування цих виплат. Цей прогноз ще доволі оптимістичний, адже не всі люди працездатного віку працюватимуть, а з них не всі або не в повному обсязі сплачуватимуть необхідні внески.

Фахівці Мінсоцполітики переконані, що недостатність джерел фінансування постала через несистемне зниження ставки єдиного соціального внеску 2016 року майже удвічі. Адже це не сприяло детінізації ринку праці, а призвело лише до скорочення фінансових можливостей солідарної пенсійної системи. Саме тому нині понад 60% пенсіонерів отримують малі — менш за 3 тисячі гривень на місяць — пенсійні виплати.

Тож середня пенсія до середньої зарплати становить близько 29%. І це означає, що людина, яка йде на заслужений відпочинок, отримує дохід, утричі нижчий, ніж він був, коли вона працювала. А ще недавно цей показник був на рівні 54%. За прогнозами фахівців, через демографічні зміни рівень заміщення заробітку пенсією із солідарного рівня незабаром скоротиться до 20—18%.

Тому детінізація зайнятості й зростання кількості робочих місць необхідні, але не вирішать питання. Тож для забезпечення гідних доходів для українців у поважному віці лише солідарних пенсій недостатньо. Разом із економічним зростанням і детінізацією потрібні пенсійні накопичення, які будуть приватною власністю людини, їх формуватиме протягом трудового періоду вона сама та її роботодавці. З них людина потім додатково до солідарної отримуватиме другу, накопичувальну пенсію.

Отже, звичну нам солідарну пенсію ніхто не збирається скасовувати. Її необхідно доповнити накопичувальною. І лише у такому поєднанні це буде насправді сума, достатня для гідного життя.

Звісно, питання пенсійних накопичень непросте, його не вирішити за день. Та головне — зрозуміти, що це насправді необхідно. Тож маємо відповідь на важливі запитання: чому і навіщо це потрібно?

(Далі буде)