На Рівненщині вдруге зібралися ті, кому не байдужа доля мисливської галузі. Адже по ній нині з одного боку прицільно стріляють браконьєри, з іншого — псевдоекологи і, хоч як дивно, державні інституції. Чи ж почують вони SOS українських мисливців у розпал сезону полювання на пернату дичину, що розпочався у серпні? 

Про актуальні проблеми мисливської галузі йшлося на круглому столі, який став одним з основних заходів форуму. Екс-голова Державного комітету лісового господарства Віктор Червоний переконаний: «Форум варто провести на державному рівні, щоб донести до влади і суспільства: мисливець — не браконьєр, а мисливство як галузь — унікальна й корисна справа. У світі мисливців сприймають як найкращих представників громадськості, людей, що роблять найбільший внесок у розвиток мисливського господарства. Ми ж нині, на жаль, програємо громадську думку псевдоекологам, тому й галузь губиться на манівцях, відчуваючи тиск з усіх боків». 

Фото з сайту memontrip.com

А могли б істотно поповнити бюджети 

«Мисливця, неначе звіра, заганяють у глухий кут, представляючи його таким собі кровожерливим пихатим убивцею. А мисливські господарства з подачі так званих активістів роблять анахронізмом. Тобто цілеспрямовано працюють на знищення галузі. Щоб обстояти її інтереси, маємо об’єднатися. Та без чіткої державної концепції розвитку мисливського господарства й конкретного плану дій годі говорити про позитивні зміни», — погоджується професор Таврійського державного агротехнологічного університету Валерій Лисенко.

Голова Всеукраїнської спілки мисливських та рибальських господарств Сергій Андросюк наголошує на постійних обмеженнях для мисливців: «Закон «Про мисливство» ухвалено 2004 року. Відтоді до всіх нормативних документів, що регламентують роботу галузі, вже внесено зміни, які лише обмежують наші можливості. Тут  і заборона полювання на ведмедів, рябчика, тетерука, пернатих, заборона пропаганди мисливства в системі освіти (а як іще можна розглядати вилучення з переліку професій спеціальності «мисливствознавство»?) та селекційного відстрілу в заповідниках, скасування винагороди за відстріл тварин-шкідників, заборона полювання на території природних заповідників і нарешті необґрунтоване внесення лося до Червоної книги. А далі що — сезон тиші? Мисливствокористувачі навпаки мають стати партнерами держави: галузь з умілим управлінням може істотно наповнювати бюджет. Адже в нас найбільший мисливський потенціал у Європі».

Допікають браконьєри

Експерт-мисливство­знавець Володимир Нижник вважає, що в мисливській галузі гроші лежать під ногами: «Їх тільки треба підняти! Але як це зробити, коли коштів за використання дичини як ресурсу не збирають? Немає встановлених тарифів, відповідає Держліс­агентство. Ідеться про те, щоб платити за фактично добуту тварину (тобто за підсумок полювання), а не за його можливість, як нині. Саме так чинять у цивілізованому світі».

Можна було б звинувачувати науковців в упередженості чи відірваності від реального життя, якби їхня думка не збіглася з думкою власників та користувачів мисливських угідь. До речі, на Рівненщині ще 2003-го всі угіддя передано в приватні руки, на їх базі утворилося майже 70 мисливських господарств, які переживають далеко не найкращі часи.

Мисливське господарство «Поліське» в селі Великий Мидськ Костопільського району одне з найпотужніших. Проте його директор Борис Зелінський не на жарт стривожений: «Наші власники інвестували в господарство вже понад мільйон гривень. У 2003-му, коли воно утворилося, тут жило вісім лосів. Ми створили найкращі умови для їхнього розмноження: щоб ні браконьєри не дісталися, ні шкідники. Плекали, охороняли. Нині, відповідно до останньої таксації, довели поголів’я до 40 особин. І це на 7 тисячах гектарів угідь. А останню ліцензію на відстріл нам видали на дві голови — ось вам і регулювання поголів’я. І тут наче грім серед ясного неба: з нового року відстріл лося заборонено!

По-перше, це одразу ж обрубало нам заробіток — тепер надто складно виживати, бо мисливські господарства мають основний прибуток від продажу ліцензій. По-друге, не розумію, як наші академіки рахували поголів’я. Звісно, якщо порахувати на всю Україну разом зі степом та лісостепом, де лося не буває, то виявиться, що він справді зникає. Але ж він живе в лісі — на Рівненщині, Житомирщині, частині Київщини. Тут його аж забагато! Те саме стосується косулі, кабана, інших звірів. За час, що мисливські господарства перебувають у приватних руках, кількість дичини в лісах зросла втричі. Це попри те, що беремо ту її частину і в тих пропорціях, які дозволені: кабана — 10%, косулі та лося — 5—7. Нині ж ситуація складається так, що власники господарств змушені будуть повернути їх державі. А це, на моє переконання, повністю знищить мисливську фауну в українських лісах, адже у лісівників проблем вистачає й без нас».

Ще один практик-мисливствознавець Володимирецького держлісгоспу з Рівненщини  Віктор Биков вважає: «Головна проблема мисливців — браконьєрство. У нашій зоні цьому сприяє бурштин, постійно підживлюючи людей грішми. Нинішній браконьєр — це вбивця лісової фауни, добре озброєний, має сучасний мобільний транспорт, тепловізор, тож бачить нас раніше, ніж ми його.

Однак не здаємося: одного браконьєра я вистежував у засідках три роки! Нарешті піймав біля машини  зі зброєю. Тут-таки склали протокол за ч. 1 ст. 85 Адміністративного кодексу України «Незаконне полювання без збитків», і він сплатив 1025 гривень штрафу. Смішно, чи не так?

Були приклади, коли затримували з незаконно впольованою дичиною, довели це в суді, суд ухвалив рішення про серйозніші штрафи, але їх не виконують. Коли доходить до судових виконавців, усе майно браконьєрів уже переписано на родичів.

Мої пропозиції такі: посилити покарання і заборонити продаж тепловізорів у приватні руки».

Мисливствознавець із Польщі Марек Піньковскі зауважив: «Польщу поділено на мисливські угіддя по 3—8 тисяч гектарів. У нас діють мисливські товариства, є комерційне полювання. А головні проблеми, як і у вас, — псевдоекологи, гроші (наші товариства занадто багато сплачують селянам за пошкодження сільгоспугідь) і час, якого завжди не вистачає».

І хоч проблеми спільні, розв’язує їх кожна з держав по-різному. Скажімо, в Білорусі, представник якої теж завітав на форум, галузь функціонує виключно під протекторатом держави (є тільки орендовані в неї угіддя). Тож і вольові рішення ухвалюють значно простіше. Скажімо, кабана там уже фактично немає, бо діє державна програма його депопуляції, те саме чекає на бобра, якого вже визнано шкідником. А від косулі позбуватимуться поступово.

На моє прохання представитися білоруський мисливствознавець коректно, але категорично відмовився, щоб, мовляв, у нього не виникло проблем удома.

Ми ж навпаки про проблеми говоримо на повний голос, не приховуючи своїх прізвищ. Тільки потужне SOS! мисливської галузі, на жаль, залишається голосом того, хто волає в пустелі: не чують. Чи таки докричимося до тих, хто ухвалює відповідальні рішення? 

ДОВІДКА «УК»

Майже 40 мільйонів гектарів лісів України перебувають у користуванні як мисливські угіддя. 700 тисяч осіб мають посвідчення мисливця, лише близько 300 тисяч з них щороку виходять на полювання