Бучанський міський голова
Анатолій ФЕДОРУК
Нині Бучанський міський парк з озерами та ставками є окрасою міста, в якому люблять гуляти його жителі та гості. А ще три роки тому цих 42 га деякі представники територіальної громади пропонували розділити на клаптики по 10 сотих під індивідуальну житлову забудову. Ініціаторами ж «паркової» ідеї були мер Бучі Анатолій Федорук та голова Київської облдержадміністрації Анатолій Присяжнюк. Нині вони пишаються своїм дітищем, хоча обслуговування парку та підсадка дерев обходяться місцевому бюджету в рік у понад 1,2 мільйона гривень. Тому керівництво міста вийшло з пропозицією до Київської облради щодо надання парку статусу національного з певним держфінансуванням. Бучанці сподіваються бути почутими. Про будні міста та проблеми, якими опікуються органи місцевого самоврядування, кореспондент «УК» розмовляє з міським головою Бучі Анатолієм ФЕДОРУКОМ.
— Михайло Булгаков, який колись мешкав у Бучі, влучно сказав, що квартирне питання зіпсувало багатьох. Наскільки гостре воно для міста?
— До 2011 року наше місто від Київміськбуду, який зводив невеликі житлові будинки, отримувало на рік 12—16 квартир (крім інших капіталовкладень, які робив забудовник в інфраструктуру). Органи місцевого самоврядування отримували від забудовників квадратні метри (5 — 12 % від обсягу забудови) залежно від забудовника, регіону, місця, обсягу будівництва, соцінфраструктури. З 2011 року правила гри для органів місцевого самоврядування та забудовників змінилися, що вважаю великою помилкою. Згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», для органів місцевого самоврядування встановлені обмеження граничного розміру пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту. Це 4% загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта — для житлових будинків і 10% загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта — для нежитлових будівель та споруд.
За «старими правилами» Київміськбуд у рамках співпраці мав побудувати школу, підземний перехід, багаторівневий паркінг. А коли набув чинності закон, там порахували, що …Буча лишилася винною ще 68 мільйонів гривень за інженерні роботи. Щодо школи та паркінгу вже не йшлося…
— Чим саме не задоволені органи місцевого самоврядування у цьому законі?
— Органи самоврядування перестали впливати на забудовників. Скоріше за все, законодавець тоді керувався станом житлового будівництва, що склався у столиці. Але він не характерний для інших регіонів, де будувалося житло. Закон був покликаний здешевити житло, дати більших преференцій забудовникам. Але кількість податків від них не збільшилася, житло не подешевшало, а ціни на нього зростають з року в рік. При цьому органи місцевого самоврядування не в змозі розподіляти житло для громадян. А об’єкти соцінфраструктури (садочки, школи, інженерні мережі) тепер будуються за кошти місцевого та держбюджетів, що є для них непосильним тягарем.
Це був лобістський закон забудовників, але, на превеликий жаль, його ніхто нині не переглядає. Мотивацією його прийняття був факт обтяження забудовників поборами. Можливо, в Києві так і було, але це не стосується більшості регіонів та маленьких міст на кшталт Бучі, де завжди були раді забудовникам, які допомагали «просувати» квартирну чергу.
— Як ставитеся до будівництва приватним форматом у невеликих містах (селищах) кількаповерхових будинків на тисячі квадратних метрів?
— Законодавство дало «лазівку», завдяки якій фізособи-забудовники на ділянках під індивідуальну забудову зводять багатоповерхівки. При цьому уникають сплати податків та пайової участі у будівельних об’єктах міста. Органи місцевого самоврядування в таких ситуаціях не можуть впливати на них. У Бучі маємо поодинокі такі випадки, але судимося з такими «самозванцями». Надаємо пріоритет юрособам та квартальній забудові зі здачею декларації в Державну архітектурно-будівельну інспекцію в Україні та сплатою забудовником пайової участі. Для розширення мережі дошкільних навчальних закладів будуємо в рахунок пайової участі дитсадочок по вулиці Центральній на 160 місць. Його плануємо здати до кінця цього року.
Має бути єдина держполітика щодо розвитку промислових регіонів та спальних кварталів. Інакше з часом влада стає заручником конфлікту інтересів жителів населених пунктів та представників бізнесу. Для прикладу, у селі Рубіжівка, де історично був приватний сектор, виросли багатоповерхівки. Прикро, що забудовник отримає зиск і поїде, а жителі лишаться без сфери обслуговування сам на сам зі своїми проблемами. Цей населений пункт може чекати доля колишніх військових містечок, де є будинки, що залишили мешканці. Щоб не спотворювати ідею містобудування, потрібно створювати концепцію зонування в країні. В Київській області таку роботу завершено, але, на жаль, поки впорядковувалася ця документація, багато чого в містобудуванні змінилося не на краще.
— Яка ситуація з бюджетом розвитку міста?
— З бюджету розвитку (14 мільйонів гривень) фінансується житлово-комунальне господарство. Частину цих коштів передбачали на співфінансування проектів спільно з Мінрегіонбудом. Зокрема, на прекрасну ідею зі створенням ОСББ. Ми зареєстрували 22 ОСББ, виконали близько 40 проектів з модернізації житлового фонду (утеплення, дахи, внутрішні мережі), витратили на проектну документацію шалену суму грошей за рахунок місцевого бюджету. Звертаємося до міністерства — відповідь: «на превеликий жаль, ця програма не фінансується». Тоді навіщо було декларувати її фінансування? Така непослідовність створює апатію до будь-яких інших ініціатив, які, можливо, будуть і корисними.
— За станом благоустрою Буча одне з кращих міст у Київській області. Як вдалося цього досягти?
— Акцент робимо на участі громадян у місцевих справах, щоб кожен відчував відповідальність. Специфіка міста — наявність приватного сектору, але відведеного водопостачання у деяких районах міста не було. Тоді ми запропонували індивідуалам провести заміну всіх водогонів і каналізації. Місто забезпечувало їх матеріалами, обладнанням, здійснювало техзабезпечення, а громадяни оплачують вартість робіт. Цей стандарт скопіювали з ЄС, де популярна самоорганізація громадян у кооперативи, в яких участь міста обов’язкова. Так побудували водогін.
Маємо в місті мале підприємство «Рада», що спеціалізується на сортуванні та утилізації твердих побутових відходів. Для нашого комунального підприємства така співпраця цікава, тому що «Рада» виділяє додаткову оплату двірникам, які контролюють сортування сміття на пет-пляшки, скло і папір. Місто стало охайним. Крім того, ми на 40% обмежили централізований вивіз сміття на полігон. Якщо в місяць за його вивіз на полігон платили 28—32 тисячі гривень, то тепер удвічі менше. Взагалі, дивна ситуація складається. Кожна територіальна громада не хоче, щоб на її території розташовували сміттєпереробний завод. Водночас потужність технологічної лінії з переробки сміття залежатиме від кількості людей в населеному пункті. З кожним із жителів має бути укладено договір на вивіз сміття.
— Якими проектами у самоврядуванні територіальна громада Бучі пишається?…
— Ще у статусі селища поставили перед собою мету здобути статус міста. Громада підтримала цю ідею влади, і ми її досягли не лише законодавчо (Верховна Рада прийняла рішення у 2006 році), а й виконали багато завдань, щоб відповідати цьому статусу.
— І що дав Бучі статус міста?..
— Якщо селищна рада на 100% дотаційна і все зводиться до пояснень, що «грошей не дають, через що ми нічого не робимо», то статус міста обласного підпорядкування дозволяє мати певні преференції при формуванні місцевого бюджету. Статус міста — не чергові регалії, а величезний обсяг відповідальності виконкому, громади, депутатів. Нам довелося викуповувати приміщення під пенсійний, соцзахисту, юстиції та інші структурні підрозділи, які мають бути в місті обласного значення. Селище (чи місто районного значення) згідно із законодавством не може утримувати навіть школу, яка міститься на його території, — це прерогатива району.
— Як оцінюєте проект Концепції нової системи місцевого самоврядування, розроблений Кабміном?
— Реформа місцевого самоврядування назріла. Але якщо її проводити лише шляхом географічно-адміністративного укрупнення, вона приречена на негативний результат. Уряд з огляду на концепцію, подану до Верховної Ради, врахував ці наші побажання. Зокрема, ідея укрупнення і об’єднання, а значить і ліквідації територіальних громад має розглядатися через призму фінансового інтересу. Ніколи два «старці» — два села не будуть фінансово забезпеченими, якщо на 100% дотуватимуться з бюджету. Але коли при їхньому об’єднанні фінресурс інвестуватиметься в соціальну інфраструктуру, протягом 3—5 років це дасть поштовх територіальним громадам зробити щось корисне для людей. Вони перші ініціюють об’єднання, якщо від цього буде зиск.
Уряд підготував типові угоди щодо об’єднання, що дає привід сприймати реформу як практичний поштовх. Але чому реформа місцевого самоврядування непопулярна? Через часті виборчі процеси проведення процедури оптимізації викличе супротив чиновників. Потрібно вивчити зарубіжний досвід у цьому напрямку, зокрема Польщі та Білорусі, і дбати про якість послуг для громадянина, а не «самопочуття» чиновників після скорочень.
— Що зміниться власне для Бучі в разі прийняття цієї концепції?
— Це залежатиме від того, яка чисельність населення буде покладена в основу створення адміністративно-територіальної одиниці. В урядовій та альтернативних концепціях пропонується 30—50 тисяч жителів. Місцева влада Бучі, маючи до 40 тисяч населення, вийшла з пропозицією до сусідніх територіальних громад — села Блиставиця (Бородянський район), села Мироцьке (Києво-Святошинський район), селища Ворзель — про створення єдиної територіальної громади. Провели громадські слухання, засідання рад. Нині це питання на розгляді в Бородянській райраді. Плануємо до кінця року провести об’єднувальну процедуру.
Вікторія КОВАЛЬОВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Анатолій ФЕДОРУК. Народився 1972 року у селі Велика Медведівка Красилівського району Хмельницької області. Закінчив Український державний педагогічний університет ім. Драгоманова та Національну академію держуправління при Президентові України. З 1989 року працював інструктором зі спорту, вчителем історії. У 1993—1997 роках — голова виконкому Великомедведівської сільської ради. Працював у Бучанській школі-інтернаті для дітей-сиріт. З 1998 року — голова Бучанської селищної ради (у 2002 -му і 2006-му вдруге і втретє переобраний на цю посаду). З 2007 року і понині — Бучанський міський голова. Голова правління Київського регіонального відділення Асоціації міст України. Нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня» за вагомий внесок у розвиток місцевого самоврядування.
Ми в Google+