«А ось і наша диво-хатинка на Світанковій. Заходьте, будь ласка», — запрошує голова Білокриницької територіальної громади Тетяна Гончарук. 

Тут пахне хлібом і добром: живе тісто, здається, ось-ось вистрибне з величезної посудини, підійшло нівроку. І людей у невеличкій хатинці, як у казці про рукавичку: порахувати годі. Усі вони учасники проєкту «Ділимося хлібом», який втілює фундація князів-благодійників Острозьких за підтримки Global Fund for Community Foundations (Глобальний фонд для фондів громад). Її керівник Руслан Краплич теж тут. Приїхав не з порожніми руками: привіз у подарунок сучасний тістоміс та нову електропіч.

Господиня садиби коровайниця Наталія Оленчук щиро радіє: «Уявляєте, наскільки більше пиріжків тепер напечемо, скільком людям допоможемо!»

Із перших днів війни вона з кількома помічницями пече смаколики для наших захисників. Звісно ж, із допомогою небайдужих жителів громади: одні привезли борошно, інші — домашню начинку (її наші завбачливі господині мають завжди), ще частина просто ставали до роботи, не рахуючись із часом чи власними проблемами. Ось так і стала недобудована маленька хатинка пані Наталії осередком тепла, надії та добра.

Поділитися хлібом — поділитися життям

«Оскільки живемо неподалік міжнародного транспортного коридору Київ — Чоп, то всю випічку гарненько пакували й просто підвозили до траси, якою постійно курсували військові. І передавали їм ці гостинці. Бачили б ви їхні вдячні очі! А ще через нашу громаду пролягає маршрут автобуса Буча — Львів. Ми й до нього підвозили пиріжки та вареники. Так і підтримували своїх», — каже Наталія.

Дізнавшись, що тут, у невеличкій хатинці на Світанковій, печуть хліб, Руслан Краплич запропонував громаді долучитися до проєкту «Ділимося хлібом». Оскільки з перших днів війни її небайдужі жителі відкрили для співвітчизників із гарячих точок не лише свої домівки, а й серця, їх чудово об’єднала хліботерапія.

«Цей термін народився якось сам собою, — зізнається пан Руслан. — Перед тим як почати роботу, прошу кожного учасника щось намалювати на борошні. Найчастіше малюють серце і сонце: вочевидь, тому, що добра та світла забагато не буває. Тоді прошу відповісти на запитання, що для людини, яка долучається до таїнства народження хліба, означає ділитися хлібом. Якось хлопчик із Маріуполя сказав: «Коли ми багато днів жили в підвалі, в нас закінчився хліб. Тому для мене хліб — це життя». Cлова дитини глибоко запали в душу».

Наче за помахом чарівної палички, у вікна нашої хатинки зазирнуло яскраве як для листопада сонечко, наче поспішало зігріти усіх присутніх. Як же символічно: будуть світло та хліб — буде й перемога.

А кілька десятків працьовитих рук уже посадили в піч перші буханці та приступили до пиріжків зі смачними начинками. Люди знайомилися й ділилися власними історіями.

Ганна Слісаренко із 12-річним Артемом долучилася до справи вперше. Приїхала із Запоріжжя 10 жовтня, коли бути в рідному місті з дітьми стало небезпечно. Гостинна родина з Антополя надала їм кімнату в будинку. Каже, доки вона зі старшим сином тут, там спокійно спить його півторарічний братик. Одне слово, насолоджуються гостинністю й тишею.

Анатолій і Тетяна Метла теж із Запоріжжя. У них семеро вже дорослих дітей та 16 онуків. Самі ж ось-ось відзначать золоте весілля.

«Коли вони почали пекти хліб і спілкуватися, піймав себе на думці, що десь цих людей уже бачив. Вони теж пильно вдивлялися в мене. І раптом ми зрозуміли: так, це було 30 років тому в їхньому рідному Запоріжжі! Анатолій тоді очолював міське об’єднання багатодітних родин, і ми разом, так би мовити, пробивали цей статус на офіційному рівні, навіть готували звернення до уряду», — каже Руслан Краплич.

«Було таке, — усміхається Анатолій. — І ми тоді були молоді й гарні, а тепер тільки гарні. У перші роки незалежності ще не існувало ні статусу багатодітних родин, ні звання «Мати-героїня», адже держава наша тільки спиналася на ноги. Обстояли»!

Вони обнялися: який широкий і водночас тісний цей світ. Для них він зійшовся в селі з гарною назвою Біла Криниця.

Того дня в хатинці на Світанковій спекли ще 7 тисяч пиріжків. І одразу поділилися з нашими захисниками, які лікуються у Рівненському військовому госпіталі. А ще рознесли по домівках малозабезпечених родин та місцевих пенсіонерів. Радість, яку випромінювали очі дітлахів і стареньких, треба було бачити. Ось вона, глибинна сутність тих двох коротких слів: ділимося хлібом.

«Це була вже четверта наша сесія хліботерапії в Білокриницькій громаді, яка від початку війни прихистила щонайменше сім сотень співвітчизників з окупованих чи небезпечних для життя областей. І ця терапія допомагає людям розкритися, інтегруватися в новий соціум і, якщо хочете, повертає їм відчуття дому, якого в багатьох з них, на жаль, уже немає. І просто додає сили жити й вірити в нашу перемогу. Загалом провели вже 12 сесій у міських та сільських громадах, зокрема Рівненській, Дубенській, Привільненській», — підсумовує Руслан Краплич.

Це ламає всі шаблони і стереотипи. Коли люди, які потребують самі, так щедро діляться хлібом і добром з іншими.

«Наші ПОГи майже боги!»

Голова Білокриницької громади Тетяна Гончарук розповідає, що в них є внутрішньо переміщені особи, які вже відкрили власний бізнес. Наприклад станцію обслуговування автомобілів у Гориньграді, яка стає дедалі популярнішою. А сім’я стоматологів, що вже придбала будинок у Шубкові, теж думає надавати свої послуги.
Ми полишаємо Світанкову та їдемо вулицями з іншими чарівними назвами: Лісова, Яблунева, Квітнева, Долинова. Їм нічого не треба перейменовувати чи декомунізовувати, бо люди тут просто живуть у любові до рідної землі, тож і назви вулиць народжуються із цієї любові самі собою.

Ми ж прямуємо до центру безпеки, особливої гордості громади й дітища Тетяни Гончарук: «Ось бачите, тут у нас базується пожежна команда, яка має в розпорядженні автомобіль. Четверо людей працюють на платній основі. Але їм завжди готові прийти на допомогу 20 хлопців-добровольців. До речі, коли 14 березня ворожа ракета влучила в один з об’єктів на території громади в Антополі, наші пожежники, як і годиться, прибули першими. А тут працюють два поліцейські офіцери громади — скорочено ПОГ. Ми жартуємо: наші
ПОГи майже боги.

Самі бачите, умови для роботи належні, є два поліцейські автомобілі. Один купили коштом громади, інший, коли впроваджували цей проєкт, закупило й передало нам МВС. Нам із хлопцями спокійно, а це нині головне. Третя складова нашого центру безпеки — медична служба. Поки що це дві медсестри, які приходять на допомогу вдень і вночі. Ще маємо тут креативний безпековий простір для дітей: тут на макетах навчаємо їх азів пожежної безпеки. Це наш проєкт-переможець обласного конкурсу громад: 200 тисяч отримали з бюджету області, ще стільки само додали власних. Такі центри дуже популярні в польських громадах, як і професія пожежника. Пригадую, як вивчала цей досвід у польській глибинці. Саме звідти його й скопіювали. Тепер центр безпеки — то наше все. А надто нині, у воєнний час».

Днями сюди прибули генератори, вогнегасники, мотопомпи, інше необхідне для ризикованої зими обладнання. Усе від програми USAID «Говерла», переможцем якої стала Білокриницька та ще дев’ять громад області.

До речі, начальник районної військової адміністрації Олександр Коваль хоче створити єдину систему безпеки району з таких осередків. Провідну роль відіграватиме Білокриницький. Оскіль­ки він працює цілодобово й розміщений біля траси Київ — Чоп, його називають живою відеокамерою.

До речі, коли 22 жовтня ворог влучив в енергетичні об’єкти, громада закупила необхідні для їх відновлення матеріали із власного матеріального резерву. Інші громади району оперативно зробили те саме. Це дало змогу енергетикам та рятувальникам відновити об’єкти набагато швидше: замість місяця впоралися за тиждень. І світло повернулося в домівки.

Так само, кажуть, прийде й Перемога. Коли дізналися, що наші визволили Херсон, виходили з домівок і співали гімн, щоб почула вся Україна, бо схід і захід разом.

«А після перемоги в нас великі плани…»

«Приміром, у Шубкові є 300-річний каштан, чудова пам’ятка природи. Біля нього можна зробити привабливу локацію. І неодмінно прокладемо туристський маршрут. У Гориньграді облаштуємо паркову зону. Кожне село нашої громади має своєрідну фішку, яку розвиватимемо», — піднімає завісу планів на майбутнє Тетяна Гончарук. Стратегію розвитку громади до 2027 року активно напрацьовують.

Доки спілкуємося, проїжджає сучасний сміттєвоз, водій зупиняється й вітається.

«І вам, Лавровичу, добра й здо­ров’я»! — відповідає голова. Пояснює, що встигли придбати цю машину до війни, тож водій їхнього комунального господарства аж помолодшав. То вже, було, збирався на пенсію, а тепер тільки шапку в салоні поправляє. Каже, працюватиме до перемоги.

ДОВІДКА «УК»
Білокриницька сільська територіальна громада утворилася 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів №722-р. Її центром стала Біла Криниця, а до складу увійшло 11 сіл із населенням майже 10 тисяч жителів. Головою громади обрано Тетяну Гончарук, яка очолювала Білокриницьку сільську раду з 2010 року.