Якось журналіст The New York Times Ніл Білтон запитав у Стіва Джобса: «Мабуть, ваші діти обожнюють айпади?» — «Вони не користуються ними. Ми обмежуємо кількість пристроїв, які наші діти можуть використовувати вдома», — відповів натхненник Apple. «Я вражено мовчав. Я уявляв, що будинок Джобса схожий на рай для комп’ютерного фаната: на стінах — гігантські сенсорні монітори, на обідньому столі — іконки з айпадів, а гостям замість шоколадки вручають айфон. Проте містер Джобс сказав, що вдома в нього немає нічого схожого», — згадує журналіст.
Навряд чи гуру інформаційних технологій не знав, що вже два десятки років як з’явилися діти із принципово новим способом мислення, зумовленим зокрема адаптацією до перенасиченого інформаційного середовища. Уперше про це явище, яке назвали кліповим мисленням, заговорили на початку 1990-х.
«Кліпове мислення — це здатність людини сприймати світ через короткий яскравий образ — наприклад, через відеокліп або теленовину», — пояснює психолог Марина Маншиліна. Цим воно принципово відрізняється від класичного текстового мислення.
Така подача інформації народилася саме в засобах масової інформації, а згодом цей формат прижився у світовому павутинні. Серед його недоліків — неможливість тривалої концентрації, зниження здатності глибокого аналізу, невміння висловлювати свої думки, оскільки інформація сприймається уривками, що не мають логічних зв’язків. Водночас, хоч як це парадоксально, такі діти (їхні вікові межі — 20 років і молодші), вміло оперуючи яскравими образами, виростають напрочуд креативними.
«Нині зростає унікальне покоління дітей, які не бачили світу без інтернету, планшетів і мобільного зв’язку. Проте виховують їх батьки, що мислять цілком класично. Так споконвічний конфлікт батьків і дітей поглиблюється ще й конфліктом різних типів мислення», — каже пані Марина. За її словами, дедалі більше фахівців дотримуються думки, що фрагментарне мислення — навіть не особливість, а інший шлях розвитку. Внаслідок його появи, наприклад, втрачаються навички зосередженого заглиблення в книжку, замінюючись здатністю швидко перемикатися.
Його специфіка в тому, що людина сприймає довколишній світ не як цілісну картину, а фрагментарно, як набір подій і фактів, зовсім не пов’язаних між собою. «Дітям і молоді, у яких переважає кліпове мислення, складно аналізувати будь-яке явище, бо на жодному з них їхня увага не фокусується надовго. Місце одного миттєво займає інше». Із кліповим мисленням світ стає вінегретом із різних, не пов’язаних між собою уламків інформації. Діти звикають до того, що образи в їхній голові постійно змінюють один одного і постійно вимагають нових.
«Саме в цьому причина невгамовної потреби «серфити» інтернетом, «залипати» в соціальних мережах тощо. Через фрагментарність подачі інформації мозок не може встановлювати логічні зв’язки між подіями. До речі, у багато в чому пророчій книжці «Війна і мир у глобальному світі» її автор філософ Маршал Маклюен ще 30 років тому написав: «Розвиток електронних засобів комунікації повертає людське мислення до дотекстової епохи».
«У такій навалі інформації кліпове мислення — захист, до якого вдалася психіка задля свого збереження. Можливо, найважливіше його завдання — саме дати змогу нашій увазі зачепитися за потрібний ярличок і лише потім починати копати вглиб. Наприклад, за допомогою кліповості можна, маючи певний життєвий досвід, лише із самих заголовків новин зрозуміти, що відбувається», — каже педагог Володимир Чередниченко.
Тож діти й молодь нині сприймають нову інформацію зовсім інакше, швидше й у набагато більшому обсязі. Їм притаманна швидка реакція, креативність і багатозадачність, вони одночасно можуть робити кілька дій: читати, переглядати новини, дзвонити комусь. Життя настільки динамічне, що вимагає миттєвого включення, й уміння швидко зорієнтуватися серед навали інформації часто буває набагато важливішим, ніж глибоко проаналізувати лише одне джерело, зауважує Марина Маншиліна.
Оскільки саме швидкість реакції відіграє головну роль, якість часто має другорядне значення. Саме тому одночасно з розвитком мультизадачності знижується кваліфікація. Люди із фрагментарним мисленням не можуть робити складний логічний аналіз й розв’язувати багатоходові задачі. Їхнє мислення здебільшого тактичне, а не стратегічне, вони не здатні глибоко аналізувати ситуацію. «Оскільки вони не здатні мислити стратегічно, боюсь, не виростуть тими, кого можна назвати інтелектуальною чи бізнес-елітою», — вважає Володимир Чередниченко.
Утім, навряд чи є сенс ностальгувати, згадуючи минуле та зітхаючи, що часи чистого класичного мислення пішли назавжди. Питання в тому, як, виховуючи дітей, використовувати особливості фрагментарного мислення, відшукувати баланс між кліповістю та зосередженістю, поєднувати полярності, що виключають та доповнюють одна одну: вміння швидко переключатися та одночасно зосереджуватися в потрібний момент.
КОМПЕТЕНТНО
«Через колосальний обсяг інформації вона засвоюється дуже поверхнево»
Оксана OЛЕЙНИК, сімейний психолог:
— Сучасні діти разюче відрізняються від попередніх поколінь не лише через зміну мислення, а й тому, що вони перебувають у зовсім іншому емоційному стані. Генерації наших батьків-дідусів було притаманне приховування своїх почуттів: вони виросли в Радянському Союзі, де індивідуальність пригнічували, не враховували особисті потреби, відповідно, люди менше дослухалися до себе, придушуючи емоції. Нині вже науково доведено існування явища трансгенераційної пам’яті: емоції, які не були прожиті колись, переходять у спадок наступним поколінням. Наприклад, у когось померла близька людина, про це вирішили не говорити іншим родичам, скажімо, щоб не травмувати їх. Отже, ситуація горювання була не прожита. І наступне покоління страждатиме, бо попереднє емоційно не прожило цю втрату. Тому нині діти, отримавши у спадок цю емоційну пам’ять, переживають почуття набагато сильніше.
Водночас відмінність сучасних дітей пов’язана зі зміною мислення внаслідок стрімкого розвитку технологій, зокрема інформаційних. Змінилася шкільна система освіти: оскільки інформації дуже багато, її подають, як правило, шматками, вирваними з контексту. Через потужний інформаційний потік та колосальний обсяг знань, який діти мають засвоїти, немає змоги прожити цю інформацію й докопатися до суті. Вона засвоюється дуже поверхнево. Це основна причина розвитку кліпового мислення.
Воно впливає на всі сфери життя, зокрема стосунки. Дедалі рідше зустрічаються глибокі взаємини, засновані на цінностях, — як дружні, так і родинні. Люди взаємодіють на поверхневому рівні. Це призводить до того, що не формується особистість, яка може цілісно сприймати світ і нести відповідальність за свої вчинки, усвідомлювати, що вона — одиниця суспільства. Через великий потік інформації формується ставлення до всього на кшталт: не буде цього, то буде щось інше. Формується певна безвідповідальність до себе й до світу.
Утім, формування цілісної особистості, якій би було притаманне як послідовне, так і кліпове мислення, можливе. У 80% це залежить від родини, й що молодша дитина, то більше інформації вона черпає саме із сім’ї. Якщо в родині є традиції, які передаються, цінності, можливість відкрито говорити про проблеми, підтримка, тоді такі діти менше стикаються з негативними наслідками кліпового мислення.
Зокрема, дуже важливо, щоб у перші 8—10 років дитина розвивалася творчо: малювала, співала. Музика дає змогу вчитися проживати емоції, аналізувати, сприяє цілісному розвитку мислення, бо впливає на гармонійний розвиток обох півкуль головного мозку. Малювання дає змогу більш споглядально сприймати світ. Якщо ж навчання буде тільки інтелектуальним, це якраз і сприятиме розвиткові кліпового мислення.
Ми в Google+