«Щиро дякую за чудові духовні твори, які допомагають бачити невидиме Боже світло. Благословення Господнє на вас», — такі слова написав у книзі відгуків глава і отець Української греко-католицької церкви блаженнійший Святослав (Шевчук), оглянувши персональну виставку молодого львівського іконописця Дениса Тимчишина. А під час особистої зустрічі побажав митцеві великого творчого успіху.

Цю експозицію Денис організував свого часу в австрійському місті Інсбрук. Це була його перша персональна виставка ікон. Нині у творчому доробку 24-річного майстра пензля майже пів сотні образів, які тримає лише для експонування. Чимало, звісно ж, ікон подарував, продав. А ще написав майже 200 пейзажів, натюрмортів.

Від машин до квітів і пейзажів

У Денисовій родині немає професійних художників. Його мати, щоправда, колись дуже гарно малювала, але таланту не розвивала, бо присвятила себе танцям, працювала хореографом. Денис щойно почав говорити, знав не лише всі кольори, а й їх відтінки. Малювати почав змалечку. У дитсадку вихователька показувала його роботи мамі, іншим і дивувалася, як може малюк так вправно малювати. А тато таксував, і син мріяв бути водієм таксі або гонщиком.

Розуміючи, що до повноліття йому ще дуже далеко, почав малювати машини різних марок. У Тернополі, де Денис народився й ріс, неподалік його помешкання була школа народних ремесел, куди попросив батьків записати його в гурток. Там хлопцеві дуже подобалося. Викладачі, зауваживши його здібності, порадили продовжити навчання у Тернопільській художній школі ім. Михайла Бойчука. Хоч цей заклад був неблизько від дому, на іншому житловому масиві, для Дениса це не стало перепоною. Його взяли туди одразу в другий клас.

Певна річ, у школі викладали скульптуру. Денис каже, йому вдавалося ліпити і вчитель хвалив. Але глини не любив. Найбільше подобалися малюнок, живопис. Машини малювати перестав, захопився квітами. Одна із вчительок гарно їх викладала на полотні, тож захотілося й собі ввійти у квітковий всесвіт.

Удома писав пейзажі, на природі шукав розкішні краєвиди, фотографував їх на телефон, а потім відображав у творах. Купив собі нові етюдники й чекає на весну й час, щоб виїхати у мальовничі місця й помалювати для задоволення. Адже цілковито присвятив себе написанню ікон і творів сакральної тематики.

«Образ треба творити з молитвою, вірою»

Ніколи й гадки Денис не мав, що займатиметься іконописом. Йому колись здавалося, що ця царина сакрального мистецтва навіть нудна. Каже, вірує в Бога, змалечку ходив до церкви, навіть прислуговував там під час богослужінь, молився до образів.

Закінчивши школу, вирішив вступати до Львівської національної академії мистецтв. А на який саме факультет подати документи, вагався. Було бажання зайнятися монументальним живописом. Та репетитор, з яким готувався до вступу у виш, порадив опановувати сакральне мистецтво. Юнак дослухався-таки до його порад і згодом почав здобувати знання саме на кафедрі сакрального мистецтва.

Зізнається, що лише тут збагнув: ікона може бути не тільки класичною, а й сучасною. Для кожного образу можна застосовувати розмаїті техніки, предмети для різних фактур, мати власний почерк.

Юнак став більше читати, вникати в духовний світ, збагнув, що релігія й віра в Бога — різні поняття.

«Для багатьох священників і художників це просто ремесло, професія, а не духовне покликання. У мене ж, навпаки, віра зміцнилася», — ділиться думками Денис. І вважає, що образ — це не будні й не малюнок, тож треба творити з молитвою, вірою.

Першу ікону написав в академії на початкових курсах. На липовій дошці старанно скопіював Пантократора — центральний образ в іконографії Ісуса Христа. Згодом узявся за написання власної ікони Ісуса. Експериментував, використав не цілком класичні для ікон кольори. Роботу виконав вдало. Тож енергійно взявся за написання образів.

На бакалавраті писав «Богородицю, яка розв’язує вузли». Бабуся дала прочитати внукові книжку, де були відгуки людей, які молили саме Дев’ятницю до Діви Марії, яка розв’язує вузли, й вона їм допомагала. Денис теж промовляв цю молитву й отримав поміч. Темою його магістерської роботи став образ «Тайна вечеря». Давно мріяв його написати. Формою обрав коло, бо воно символізує безкінечність. Цю ікону писав найдовше — майже пів року. Зате торік захистив її в академії на відмінно. У його творчому активі майже 50 ікон, яких не дарує й не продає.

Теми сакральних творів, ікон у Дениса Тимчишина найрізноманітніші. Бере їх з уяви, а то й навіть зі снів. Буває, щось наснилося — встає й одразу робить начерк, а вранці береться малювати ескіз, а потім ікону.

У сни найбільше приходить Богородиця. Зрештою, йому подобається писати її: «Вона мені близька, та й у молитві мені з нею легко спілкуватися. Багато що в Божої Матері прошу й усе збувається».

Денис розповів, що якось уві сні Богородиця притулила руки до його голови й він ніби опинився в іншому вимірі, став з нею спілкуватися подумки. Запитав її: «Як можу з нею розмовляти, якщо я грішний?» У відповідь почув: «Тут ти не грішний». Прокинувся, читав молитву «Богородице Діво…» Прокинувшись, відтворив цей сон у художній роботі.

Ісуса… знайшов у Львові

Лики молодий іконописець старається залишити на липових дошках канонічними, візантійського стилю, а тло, складки одягу, кольори, фактура різні, бо творчо експериментує. Використовує під час написання ікон не лише пензель, а й інші предмети від губки до наждачного паперу. Денис із Біблії дізнався, що в Ісуса було видовжене обличчя, довгий ніс, темне довге волосся, карі очі. Тож на цій характеристиці загострює увагу, творячи новий образ.

Чи використовує працю натурників? Таких робіт не має, але незабаром обіцяє, що будуть. Іконописець поставив собі за мету знайти людину, яка подібну на Ісуса. Тривалий час був у пошуках, ходив Львовом, їздив у громадському транспорті, вдивлявся в обличчя. І нещодавно знайшов. З’ясувалося, що хлопець навчається в його ж альма-матер. Той погодився прислужитися добрій справі. І митець задля цього привіз із Тернополя до Львова фотографа. А перед тим поїхав у поля нарвати гілок терну. Із колючого куща сплів вінок, надів на голову натурника, розвів червону фарбу, що мала символізувати Ісусову кров, — зробили світлини. Тепер починає працю над черговою іконою, але вже з допомогою позувальника.  

Крім Ісуса Христа та Богородиці, Денис Тимчишин написав ікони Івана Хрестителя, Миколи Чудотворця. Біблійних Адама й Єву зобразив темношкірими й присвятив їм три власні роботи. Певний час, зізнається, напівсвідомо цілий цикл «Ангели трублять у сурми» (12 творів) малював на тему апокаліпсису.

«Хотів цими роботами донести людству, щоб замислилося над власними вчинками, діями проти природи», — розмірковує молодий митець. Кожна тема, яку Денис порушує у творчому доробку, — своєрідні застереження, нагадування, клич і водночас прагнення допомогти людям у виборі життєвого шляху, дотриманні моральних і християнських засад-цінностей тощо.

Бере участь у виставках і пленерах

Митець каже, що з іконографією піде у велике творче життя. Образи, художні роботи Денис прагне показувати. Персональні виставки організовував ще у шкільні роки. Нині в рідному Тернополі виставляє власні твори в артгалереї у загальній експозиції. Можна побачити його роботи й у греко-католицькій церкві, до якої ходив на богослужіння.

Нині готується до персональної виставки у львівській галереї мистецтв. Цю експозицію мав розгорнути у травні, але через карантин захід перенесли на жовтень. Уперше власні іконописні твори показав на виставці в місті Інсбрук до 120-річчя місцевої парафії Української греко-католицької церкви. Представив понад 20 образів. Їх оглянув Святослав (Шевчук). «Мене його слова побажань дуже надихнули», — зазначає Денис Тимчишин. Певна річ, були в нього інші виставки, пленери. 

Дружиною Дениса стала однокласниця Діана. Вона теж навчалася у Львівській національній академії мистецтв, але за спеціальністю дизайнер інтер’єру. Молоде подружжя підтримує одне одного і надихає на творчість.