Хтось гарно сказав, що Господь дарує дитині дві ручки, аби однією триматися за тата, а іншою за маму. Але в житті трапляється так, що при живих батьках дитина росте сиротою чи напівсиротою.

Їзда на велосипеді, збирання лікарських рослин,  знання про те, чому агрус найкраще рвати рано-вранці, як правильно вибирати кукурудзу, як приготувати домашні льодяники і   багатьох практичних житейських навичок навчив мене татко, а ще подарував безмежну любов за земного життя. По-людськи співчуваю тим дітям, кому такого щастя не випало. І розумію тих батьків, яким довелося самотужки, без матерів, виховувати дітей.

Нашому суспільству притаманні   підтримка покинутої матері з дитиною і осуд батька як з боку громадян, так і з боку представників державних установ. А ось про ситуації, коли трапляється навпаки, громада зазвичай мовчить. Законодавчо статус матері всіляко захищений, а татусям доводиться його виборювати.

Члени громадської організації інвалідів «Міжнародний Союз мужніх татусів» (ГО «МСМТ») організували зустріч з журналістами, щоб розповісти про свій рух, про те, що ідея створення такого досі не відомого об’єднання виникла ще 25 років тому. Однак широкого розголосу у суспільстві не набула.

Татусі зауважили, що для таких людей, як вони, важливо мати свій день у календарі і було б добре, щоб він був червоним. Інакше, на їхню думку, значущість ролі батька у суспільстві зовсім знівелюється.

Засновник татусевого руху в Україні тато-інвалід Євген Вега вважає, що роль чоловіка у сім’ї зведена до матеріального забезпечення. Але якщо враховувати те, що жінки дедалі більше займаються кар’єрою, самореалізацією та зовнішністю, то на виховання дітей і спілкування у них часу   менше. Євгенів старший син Михайло вивчився на психолога і   досліджує питання стосунків дітей і батьків. За його спостереженнями, мамі потрібно 5—6 годин спілкування з дитиною, щоб досягнути таких успіхів у вихованні, яких тато досягає за 1—2 години. Звісно, що для мами з її завантаженістю виділити стільки часу на спілкування з дитиною фактично неможливо. А ось французькі колеги доводять, що 98% життєво необхідного досвіду здатен прищепити дитині саме батько.

Коли поруч немає мами, завжди на допомогу прийде ненько. Фото з сайту 9monate.de

Власна історія

Ідея заснування татусевого руху в Україні виникла у Євгена Веги у 1986 році, ще коли існував Радянський Союз. До цього   непосидючого татка підштовхнула власна трагічна історія. На руках залишилося двоє маленьких синів. Оговтавшись від шоку, Євген подумав, що спільно з такими самими татами йому легше буде здолати проблеми. Як виявилося, доти ніхто навіть слухати не хотів про такий сегмент суспільства, як батьки-одинаки. У 1986 році через газету «Комсомольская правда» запропонував об’єднатися таким татусям. Звертався і до Кримського обкому партії з проханням допомогти створити всесоюзну організацію татусів-одинаків.

— Мені відповіли, що в Радянському Союзі немає такого поняття — тато-одинак, — розповів Євген Вега. — А потім, у 1991 році, в Слов’янську, куди переїхав, зібралися 11 батьків-однодумців, щоб об’єднати зусилля і спрямувати їх на  виборювання своїх прав. Та все одно  відтоді ситуація особливо не змінилася. Татусі-одинаки залишаються чоловіками-невидимками, адже суспільство їх, по суті, не бачить.

Засновник руху вважає, що українське суспільство   треба осучаснити. Це має відбутися шляхом  встановлення у календарі дня батька. Ініціатор пропонує, щоб це було 25 вересня.

А ще  кожен із нас має   модернізувати свідомість. Батьків, що виховують дітей без матерів, обурює негативне ставлення до них чи не в усіх державних інстанціях. Якась викривлена солідарність із матерями притаманна передовсім жінкам-чиновницям. Хоч би куди доводилося звертатися з питаннями —  соціальні служби, суди, лікарні, школи та садки, — скрізь на батьків-одинаків дивляться мало не з підозрою, бідкається Євген Вега. Часто у співрозмовникові вбачаєш неприховане: «А ти впораєшся? Що ти знаєш про побут і потреби дитини?»

За сценарієм «Крамер проти Крамера»

У судах так само обстоюють позицію жінки. Сергій Х. за рішенням суду, яке далося нелегко, самостійно виховує семирічного сина. Мама дитини жива-здорова. Не турбувала чоловіка доти, доки від нього надходили аліменти. За домовленістю з колишньою дружиною син проживав з батьком із 2009 року, а за рішенням суду — з 2012 року. Навіть тоді, коли рішення суду про право опіки над дитиною належало батькові, з нього  стягували аліменти… на користь матері. Чому цей процес не контролювали відповідні органи — не відомо. Щойно колишня дружина дізналася про поданий зустрічний позов на повернення незаконно стягнутих коштів, почався відвертий шантаж. Вона пропонувала нічого не змінювати, інакше  в судовому порядку забере дитину собі.

Батько, однак,   сподівається на щасливе закінчення історії. Адже робить усе можливе, щоб син виріс  усебічно розвиненим, освіченим і головне — щасливим. Докладає зусиль, аби син встигав відвідувати різні гуртки, спортивну секцію, навіть разом записали музичний диск.

До речі, Сергій звернув увагу, що й у шкільній програмі існують переваги на користь мами. На шкільній олімпіаді сину випала тема твору «Моя рідна матуся». Дитина була спантеличена. Однак викрутився і написав так, як у його житті. Учасник ГО «МСМТ» вважає, що навчальні програми треба переглянути. І акцент робити не лише на роль мами. Татусі, на його думку, заслуговують не меншої уваги.

Адекватно реагувати на негаразди

Чого татусь може навчити доньку, а чого сина? Це учасники «МСМТ» можуть продемонструвати під час конкурсів у Сімейних іграх: приготування різних страв, плетіння кіс, спів колискових, розповідання казок. А ще — біг на швидкість та витривалість. Адже їм у буденному житті це також стає у пригоді.

Усі заходи, які проводять організатори татусевого руху, спрямовані на зміцнення інституту сім’ї, формування у батьків навичок виховання дітей, пропаганду сімейних цінностей. Учасники руху наполягають на більш коректному підході усіх державних структур до збереження сім’ї, до того, щоб дитина за будь-яких умов мала змогу залишитися з рідними. Тема сімейних стосунків та виховання дітей стара як світ. Одні дотримуються думки, що до чужої сім’ї стороннім потикатися не слід. Інші вважають, що цивілізоване суспільство має адекватно реагувати на негаразди інших і, делікатно втручаючись, допомагати долати їх.

Самотні татусі зауважують, що соціальні служби роблять те, що для них простіше. Якщо виявляється, що мама з дітьми або тато чи повна сім’я живуть за межею бідності і житлові умови у них далекі від ідеальних,  статки мізерні, то замість взяти участь у пошуку роботи для батьків, замість залучення благодійників чи просто небайдужих людей до  допомоги забирають дітей у сиротинці. Мовляв, так краще. Але краще для кого? Мати з батьком питущі чи не питущі, працьовиті чи нероби — залишаються батьками. Батьки-одинаки з «МСМТ» вважають несправедливим і те, коли в одних батьків дітей забирають, не запропонувавши альтернативи, а дитячим будинкам сімейного типу надають пільги і преференції. Тож маючи не вельми приємний сімейний досвід, вони агітують усіх до створення і збереження міцних і повних родин.