«Усі сюди! Наша Мар’яна повертається!» — у ніч із 21 на 22 вересня я гукала до рідних так, що почули й сусіди. Зібралися разом, бо поодинці несила було впоратися з емоціями. Хіба могли ми, земляки, не впізнати її! Як достойно ця молода вагітна жінка долала останні метри, що відокремлювали її від рідної землі! Нарешті вона в Україні! І не сама! Це про неї одразу ж сказав Президент Володимир Зеленський: «Насправді ми повернули не 215, а більше українців».

А вже за три доби Мар’яна народила донечку. Мала Ганнуся таки дочекалася маминого повернення додому, дозволила їй перевести дух і лише тоді попросилася на світ. Отакі вони, наші україночки, в яких незалежність та гідність — у генах.

Ще за тиждень до повернення наших бранців, серед яких була і Мар’яна Мамонова (Черепушко), я разом з рівнянами виходила на акцію підтримки на Театральній площі міста. З її рідного Млинова приїхали батьки Володимир та Оксана Черепушки.

Гідність у генах

А ще молоді мами з дітками, з найменшенькими у візочках. «Що можемо вдіяти? Писали листи і на Ірину Верещук, і на Верховну Раду, й до Президента. Кажуть, треба ще трохи почекати. А їй же ось-ось народжувати! Народить дитину — заберуть, і ніхто більше її не побачить. Це все в руках росіян», — цілком природно тривожився тато. А мама…

Мама не встигала витирати сльози розпачу. І ось невдовзі вони змінилися на сльози радості, що вже ллються рікою в чернігівській лікарні, де вони зустрілися з Мар’янкою одразу після повернення. Саме там, неподалік кордону, вона пройшла перші обстеження. А з Волинського перинатального центру, де Мар’яна вирішила народжувати, вже мчала по неї бригада медиків.

Устигли! Через 12 годин після прибуття до Луцька жіночого українського війська прибуло: на світ з’явилася дівчинка вагою 3 кілограми 255 грамів і аж 57 сантиметрів завдовжки! Ось що означає мамина військова виправка! Дівчинку назвали Ганнусею.

Звучить гордо: Ганна Василівна

На початку жовтня її з мамою виписали додому. Поруч — щасливий тато Василь: «Звучить же — Ганна Василівна, чи не так?» Вони з Мар’яною в сучасних стильних вишиванках — оберегах їхньої родини. Тут і найщасливіші на світі бабуся й дідусь, родичі. І сестра Мар’яни Анастасія Чорненька, яка була поруч і як тільки могла підтримувала її в полоні. А ще зовсім незнайомі люди з різних міст. Вони якимось дивом дізналися про цю подію й вирішили розділити радість із «нашою Мар’яною». Приміром, пані Тетяна приїхала з півторамісячною донькою з Рівного. Каже, що не раз виходила на акції на її підтримку, бо здорові діти, народжені в Україні, — наше найголовніше багатство, наш генетичний фонд.

Провести маму з Ганнусею в нове життя вийшов весь колектив медиків перинатального центру. Вишикувалися й курсанти місцевого військового ліцею: «Слава Україні!» —  «Героям слава!» — відлунює їхнє чітке вітання. А навколо квіти, подарунки та сльози радості.  Ось так ми зустрічаємо своїх! Чуєте там, у мордорі?

Мар’яна зізнається: її тримала віра в Україну. Але вона чомусь була переконана, що народить хлопчика — майбутнього захисника. Але, мабуть, краса нам нині потрібна не менше, ніж сила.

Найголовніше для Мар’яни нині — попрацювати у статусі мами й сповна ним насолодитися. А ще — щоб неодмінно повернулися до своїх родин усі наші полонені. У цьому Мар’яну підтримує чоловік, який не мав зв’язку із дружиною пів року. Дарма що там, в Оленівці, на неї тиснули психологічно: мовляв, і чоловік тебе покинув, і Україна.

Ровесниця Незалежності

Хоч би крізь терни довелося пройти нашим Героям, лицарям духу, прометеям, вони обов’язково будуть удома. На рідній землі, якої немає більше ніде в цілому світі.

Вчитуюся в біографію Мар’яни. Народилася в містечку Млинів на Рівненщині 12 жовтня 1991-го. Отже, вона ровесниця нашої незалежності. До того ж, з’явилася на світ у краї — колисці УПА в переддень Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисника України.

Військовим лікарем вирішила стати 2014 року під час Революції Гідності. Закінчила Тернопільський національний медичний університет ім. І. Горбачевського та магістратуру Київської військово-медичної академії. Мала чотири ротації в АТО/ООС: рятувала наших поранених у шпиталях на передовій. Доросла до капітана, начальника медичної служби 501 окремого батальйону морської піхоти 36 окремої бригади імені контр-адмірала Михайла Білинського.

Із початку повномасштабного вторгнення росії працювала в Маріуполі. Там і потрапила в полон 4 квітня. Він відібрав у неї пів року життя, але ще більше загартував український дух.

Пишаємося тобою, Мар’яно! І мріємо, щоб ніколи не сходила з обличя твоя чарівна усмішка. Переможемо!

Насамкінець. Днями Мар’яна Мамонова урочисто отримала новий український паспорт, бо окупанти відібрали в неї документи й не повернули їх. Щаслива родина тепер живе в Луцьку: тут їм подарували двокімнатну квартиру.