Виступаючи перед юридичною громадськістю, автор цих рядків звертає її увагу, які нещасні правники порівняно з математиками, фізиками, хіміками тощо. У математиці, фізиці, хімії та інших науках можна використовувати символи. Усі знають наприклад знаки: корінь кубічний, ділення, множення, більше, менше тощо. Юриспруденція символів не використовує. Вона оперує словами. В англійській мові слово «формулювання» пишеться як wording — себто «слово» (word) + інґове закінчення. Українською wording можна перекласти як «словування», хоч такого слова в нашій мові немає. Юристи мусять так майстерно володіти мовою, щоб не поступатися філологам і журналістам.

Правники не використовують знаків оклику й питання. Найсуворіший припис вони формулюють спокійно, без емоцій. Вважається, що у нормативних документах це визначено і немає місця ваганням. Практика ж доводить інше.

На жаль, в Україні багато прикладів юридичного невігластва. Наведемо окремі з них.

У Сімейному кодексі (чинний з 1 січня 2004 року) з’явилося поняття «діти, позбавлені батьківського піклування». Немає в нас таких дітей, хоч удень зі свічкою шукай. Є батьки, яких суд позбавляє батьківських прав. До речі, режим піклування поширюється на дітей 15—18 років, а до 15 років вони перебувають під опікою. Піклування й опіка — це не синоніми. У Кодексі про шлюб і сім’ю було записано правильно: позбавлення батьківських прав. Проте позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від сплати аліментів. Любиш їхати — люби й санчата возити.

Записане у Сімейному кодексі про «дітей, позбавлених батьківського піклування» пішло в підзаконні акти.

З’явилося й поняття «шлюбний контракт». Чули дзвін, та не знали, де він. У цивілізованому світі такого поняття немає. Там є «дошлюбний контракт». Його підписують до укладання шлюбу. Після маршу Мендельсона вже пізно.

Використовують у нас також поняття «соціальні сорти хліба». А хіба бувають сорти хліба несоціальними чи антисоціальними? Був анекдот радянських часів: «Брежнев говорит: «Все хвалят мою книгу. Самому прочесть ее, что ли?» В одній з його книжечок було таке: «Будет хлеб — будет и песня». Слова правильні. А чому не спромоглися наші юристи сорти хліба назвати дотаційними, пільговими тощо?

Нинішні українські юристи, як і колись радянські, кажуть і пишуть: «Спадкування за законом і за заповітом». Створюється враження, що заповіт — це щось нелегальне, насправді ж заповіт — це частина правового поля. То як слід казати? А ось так: механізм спадкування, прописаний у нормативних актах — статутарне. У такому разі спадкування за заповітом не протиставляється статутарному.

Колись у Москві неправильно назвали певні об’єкти промислової власності. Ми не замислюючись повторюємо дурниці: «корисна модель». Немає у світі розподілу на корисні моделі й некорисні моделі. Англійською мовою це utility model (а не useful). Цей об’єкт слід називати міні-винахід.

Нема у світі й промислових зразків. Англійською — design, а французькою — dessin. Ці слова означають креслення. Утилітарні речі поєднано із декоративними. Наприклад, красиву відкрутку можна вважати об’єктом прикладного мистецтва. Нею можна милуватися, а можна крутити шурупи. Такі об’єкти створюють не навмання, а за ескізами чи кресленнями. Тому вони схожі між собою. В українській мові їх слід називати кресленики. Якщо є медяники, то хай будуть і кресленики.

В Україні кажуть: «торговельна марка». Це неправильно. Англійська мова використовує поняття trade mark, а не commercial mark. Цей об’єкт не збивають зубилом з капота автомобіля після акту продажу-купівлі. Словесне чи інше позначення використовують і в процесі експлуатації, працюючи на прихильність споживача до того чи іншого об’єкта техніки. Trade mark українською мовою точно перекласти неможливо, тому слід використовувати давні терміни «товарний знак», «послуговий знак» («сервісний знак»).

У побуті ще за радянських часів раціоналізаторські пропозиції називали «рацухою». Може, слово й немилозвучне, але до нього звикли б, бо воно замінює два довгі.

Епопея зі створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності — це яскравий приклад сучасного юридичного божевілля, яке заслуговує на окрему статтю.

Такі нісенітниці не політичні. Усунення їх не зашкодить жодній політичній силі. Маючи бажання, таке невігластво усунути нескладно, і з України не сміятиметься світ. Усе треба називати правильно, а то трапиться, як в анекдоті, коли Сара, повернувшись із поліклініки, сказала чоловікові: «Абраме, те, що ми с тобою думали оргазм, виявилося астмою». 

Іван ДАХНО
для «Урядового кур’єра»