Основні споживачі природного газу в нашій країні — населення та підприємства комунальної теплоенергетики, що виробляють теплову енергію для мешканців житлових багатоповерхівок. Обсягу видобутого в Україні блакитного палива нині фактично вистачає тільки на задоволення потреб цих двох груп користувачів.

Чи врятує міста газозаміщення?

Модернізація вітчизняного теплопостачання викликає асоціації з блуканням без чіткої мети. Багатьом ще пам’ятні часи, коли газ для населення коштував удвічі дешевше, ніж для підприємств комунальної теплоенергетики. Саме тоді багатші містяни правдами і неправдами отримали дозволи на встановлення у квартирах автономних систем опалення. Це розбалансувало загальнобудинкові системи та переклало на бідніших сусідів витрати на теплозабезпечення місць загального користування (сходових кліток тощо).

Занижена ціна газу стимулювала сільських жителів добиватися від влади бюджетного фінансування на будівництво газогонів до дедалі нових населених пунктів навіть на Поліссі, де дрова і торф були традиційним паливом. У підсумку порізали на металобрухт торфозаводи, паливна деревина стала незатребуваною, тисячі працівників втратили роботу, а кошти, що раніше інвестували у вітчизняну економіку, потекли в Росію в оплату за імпортований газ.

Тільки після того як «старший брат» розв’язав неоголошену війну проти України, розпочався розворот на 180 градусів. Ринкова ціна на газ змусила повернутися до дров, тирси, паливної щепи, бурого вугілля і навіть соломи. Зокрема у грубках сільських хат і навіть у міських котельнях та мікрорайонах приватної забудови міст.

Через сверблячку тотального газозаміщення вже не згадують, що продукти згорання природного газу менш шкідливі, ніж дим від дров, тирси, вугілля, торфобрикетів і ще невідомо чого, чим тепер труять мешканців багатоповерхівок сусіди з приватного сектору. З великими котельнями на альтернативному паливі таких проблем немає, однак там вартість гігакалорій істотно підвищують витрати на супердорогі фільтри, бо газ і дрова — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

Де вузьке місце у багатоповерхівці?

Фахівці стверджують, що в Україні можна скоротити витрати тепла у житловій галузі щонайменше вдвічі, довівши їх до середньоєвропейського рівня. Десять років тому розподіл марнування теплової енергії був таким: 10—15% пускали за вітром у котельнях через застарілі котли з низьким ККД, ще 15% гріли землю над тепломережами і 40% фактично вже поданого споживачеві тепла втрачали через низьку енергоефективність багатоповерхівок.

Нині у багатьох українських містах уже модернізували котельні та переклали попередньо ізольованими трубами зношені теплотраси, як зробили це у Житомирі. У висотках ситуація тільки погіршується, бо житла в областях будують мало, а вже наявне рік у рік старіє. У Житомирі, де стан багатоповерхівок найкращий в області, загальний знос житлового фонду вже перевищив 50%.

Фактично тільки перед нинішнім опалювальним сезоном в обласному центрі всерйоз взялися за оснащення будинків лічильниками тепла й індивідуальними тепловими пунктами, без яких неможливе енергозбереження. Без обліку тепла заміна вікон і дверей та утеплення стін лише поліпшують комфортність житла, але зовсім не впливають на вартість послуг централізованого опалення, плату за яке нараховують за нормами, а не за реальним обсягом спожитого тепла.

Перші ластівки, які ще не роблять весни, — у Житомирі 328 ОСББ, що опікуються 385 будинками. Це лише чверть загальної кількості, а за площею ще менше, бо більшість об’єднань створено у п’яти- і навіть двоповерхівках, де мешканці добре знають одне одного, а проблеми обслуговування застарілого житлового фонду вже допекли до живого. Як визнають чиновники, не більш як половина ОСББ хоч чимось виправдали очікування їхніх членів, а ще менше наважилися взятися за дедалі актуальніше завдання термомодернізації будівель.

Де брати і на що витрачати гроші?

Достеменний факт, що найбільший обсяг золота зосереджено у водах світового океану, однак добувати його там за сучасними технологіями немає сенсу, бо затрати в рази перевищать прибуток. Те саме з теплом, яке за радянських часів не економили, бо з дешевим газом витрачати на енергоефективні стіни не було сенсу.

Нині ситуація змінилася, хоча закони економіки диктують першочерговість і ефективність дій. За словами фахівців, приблизний розподіл втрат уже згадуваних 40% отриманого тепла у середньостатистичній багатоповерхівці такий: 10% марнують погано ізольовані труби на технічному поверсі й неякісно утеплене горище, ще 10% вивітрюється крізь щілини у старих вікнах і дверях і аж 20% — крізь стіни. Зрозуміло, що поміняти вікна і двері дешевше, ніж утеплити фасад, однак через різницю в обсягах втрат окупність цих енергоощадних заходів майже однакова і становить нині 10—15 років.

Стосовно зацікавленості мешканців багатоповерхівки в термомодернізації, то вона теж різна й у будинках із так званою верхньою розводкою теплоносія прямо залежить від поверху, на якому розташоване помешкання. У часи, коли газ коштував дешево, особливо не переймалися тим, що для забезпечення нормативних 18 градусів тепла на першому поверсі решту квартир доводилося перегрівати — від 20 на п’ятому до 22 градусів на дев’ятому. Ситуація стає ще критичнішою, коли хтось на спільній для всіх трубі відрізався, встановивши автономне опалення, а в когось опалювальна батарея закоксувалася осадом, знизивши тепловіддачу.

Донедавна єдиним доступним джерелом фінансування заходів з енергозбереження була державна програма «теплих» кредитів. На Житомирщині нею скористались аж 14 379 домогосподарств, отримавши загалом 322,5 мільйона гривень. Натомість ОСББ залучили у 4,5 раза менше коштів, ніж приватні особи, — 71,7 мільйона гривень. Не менш промовисто, що із 667 ОСББ в області «теплими» кредитами скористалися тільки 226, тобто кожне третє.

Фахівці пояснюють це тим, що за згадуваною програмою відшкодовують лише витрати на матеріали обсягом до 80% їхньої вартості з урахуванням співфінансування за рахунок обласного і місцевих бюджетів. А виконання робіт, що зазвичай коштують не дешевше, ніж залізо, скло, утеплювачі тощо, й істотні банківські відсотки за обслуговування взятого на це кредиту доводиться оплачувати уже самим членам ОСББ.

Спочатку заплати, а потім очікуй

Набагато привабливіші умови допомоги в термомодернізації, які пропонує Фонд енергоефективності. Він пропонує два типи проєктів: легкий та комплексний з відшкодуванням відповідно 40 і 50% витрат на всі передбачені цими програмами заходи разом з матеріалами і роботою. Однак ажіотажу з поданням заявок поки що немає. Тож як додатковий бонус Фонд енергоефективності пропонує ще 20% компенсації першим 300 ОСББ, чиї заявки буде схвалено.

Пропозиція заманлива, але на Житомирщині тільки два ОСББ вже подали проєкти термомодернізації на розгляд і ще сім готують документацію. Не для преси чиновники пояснюють, що, найімовірніше, нерішучість претендентів зумовлена схемою фінансування, за якою всі стадії тривалого процесу спочатку оплачують самі ОСББ. Компенсація надходить тільки після перевірки і підтвердження ефективності виконаних робіт.

У підсумку треба взяти банківський кредит, який потрібно обслуговувати власним коштом, аж доки Фонд енергоефективності його не погасить. Зайве пояснювати, що відсотки за кредитування у вітчизняних банках непомірно високі. Досвід численних попередників засвідчує, що в наших реаліях обіцяти — ще не означає дати. Тож потенційні учасники побоюються у разі форс-мажору опинитись сам на сам з банком, який надавав кредит ОСББ, а не державі в особі фонду.

Не менш складна ситуація з пільговиками й мешканцями, які отримують житлово-комунальні субсидії. Для першої з цих категорій заманливість вкладання коштів у підвищення енергоефективності в рази менша, ніж для пересічних мешканців. Субсидіанти донедавна не мали жодних економічних стимулів перейматися проблемами енергозбереження, адже сплачували за теплопостачання залежну від рівня своїх доходів конкретну суму, а решту за них компенсувала держава. Тільки після запровадження монетизації житлово-комунальних субсидій у цієї категорії номінально виник інтерес економити тепло, воду, газ, електроенергію.

Однак заходи з термомодернізації окупляться принаймні за кілька років. А перепризначення субсидій проводять щошість місяців, і ніхто не дасть гарантій, що нові суми не обраховуватимуть за вже фактичним споживанням тепла в будинку, а не за тим, що був на момент початку термомодернізації.

Не диктувати умови, а зацікавлювати

Немає жодних сумнівів, що без приведення витрат тепла у багатоповерхівках до європейського рівня тарифи на теплопостачання будуть непомірно високими, тому держава марнуватиме велетенські кошти на субсидії. Чи не доцільніше в такій ситуації доплачувати соціально вразливим верствам містян не за марнування енергоресурсів, а за участь на рівні з усіма іншими в заходах з термомодернізації багатоповерхівок?

Чи не наївно очікувати, що в Україні всі стануть членами ОСББ, коли у Західній Європі лише у 17% багатоповерхівок діють кондомініуми? Якщо Україна колись бездумно пішла шляхом масової приватизації отриманих від держави квартир, то, може, варто бути послідовними і розробити механізм, що дав би змогу мешканцям будинку індивідуально стати учасником спільного для всього будинку проєкту його термомодернізації? Адже нинішня кампанія з масового створення ОСББ, половина з яких на Житомирщині не підтвердила ефективності, дуже нагадує примусову більшовицьку колективізацію на селі.