Подорожі в часі, виявляється, не така вже й нездійсненна мрія. Принаймні, побувавши в Легедзиному на Черкащині, обов’язково наштовхнешся на думку про машину часу, яка змогла б повернути нас у минуле хоч на кілька тисяч років. Тоді тут дозрівали хлібні ниви, зеленіли пасовиська, виднілися розмальовані хати трипільців, вітер доносив димок від вогнищ, перемішаний із запахом смачної їжі. Біля домівок бавилися діти.

Найбільше у світі стародавнє поселення

Саме таку можливість уявної мандрівки в часі дає місцевий музей Трипільської культури. У ньому зібрано, як розповів директор історико-культурного заповідника Владислав Чабанюк, одну з найбільших колекцій Трипільської культури на Черкащині. Є велетенські глечики для зберігання зерна, голки з кісток, фігурки людей, залишки жорен і так звана біноклеподібна посудина, яка стала символом Трипільської культури. Вважають, що вона слугувала для викликання дощу. Є в музеї й ложка, виготовлена з кістки, черпак з рога оленя, зернотерка, фарботерка й фарби, вироби з кременю — ножеподібні дуже гострі кремінні пластини.

Трипільська культура найдавніша і, можливо, найтаємничіша з відомих на сьогодні історикам культурних утворень на території сучасної України. Більшість фахівців датують пам’ятки цієї культури IV—III тисячоліттям до н.е. Не вщухають запеклі суперечки навколо проблеми етнічної ідентифікації цієї культури: суто українська, праслов’янська, скіфська, іранська, навіть шумерська.

Відповісти на численні запитання науковців можуть комплексні дослідження не тільки певних матеріальних пам’яток цієї та споріднених культур Сходу, прадавніх слов’ян, германців, балтів, а й аналіз мов Євразії III та II тисячоліть до н. е., міфології тодішніх народів, їхніх релігійних та світоглядних уявлень.

На околицях Легедзиного уже не один десяток років розкопують найбільше у світі поселення часів Трипільської культури. Знайдений тут посуд, фрагменти інструментів праці, наконечники стріл, гачки та багато інших артефактів лягли в основу музею. Відомо понад 2000 трипільських поселень, з яких три десятки гігантів площею більш як 100 гектарів. Відкриття цих поселень в 1960-ті роки стало науковою сенсацією. Більшість гігантів розташовано на Черкащині, що й зумовило створення заповідника «Трипільська культура» саме тут.

Найбільшим у світі поселенням мідно-кам’яної доби вважають поселення Тальянки площею 450 гектарів, яке існувало у IV—III тисячоліттях до н.е. Його, як і інші, систематично досліджують археологи. Ось і цього літа поблизу Легедзиного, як повідомив керівник робіт, працівник Інституту археології кандидат історичних наук Дмитро Чорновіл, експедиція археологів уже дістала з-під землі рештки житла та посуду. Як зауважив науковець, це найкраще досліджено серед багатьох трипільських поселень, які розкопували. Після реставрації артефакти віддадуть до єдиного в Європі заповідника, присвяченого цій культурі.

За словами заступника керівника експедиції Едуарда Овчинникова, знайдений посуд старший за єгипетські піраміди, на ньому можна розгледіти характерний для трипільської епохи малюнок. В експозиції музею вже є кераміка з розписом. Як припускають дослідники, зауважує Владислав Чабанюк, на кубках тоді робили сакральні зображення, закодовували певну інформацію. Її ще належить розшифрувати.

Хто вони й звідки?

Залишки трипільських будинків нині вже під чималим шаром чорнозему. Але аграрії, застосовуючи глибоку оранку, за останні десятиріччя дістали частину з того, що збереглося, на поверхню. Однак основна кількість досі під землею.

Недавно тут знайшли залишки ще трьох трипільських жител. Допомогли розшукати їх геомагнітні знімки. За цими залишками можна відтворити їхню архітектуру, внутрішнє облаштування.

Як стверджують науковці, ці поселення можна вивчати роками, та нині їх слід зберегти. Десять років тому дослідження нашим науковцям допомагали проводити німецькі геофізики. Завдяки сучасній техніці вдалося побачили, де містилася кожна трипільська хата з точністю до 10 сантиметрів. До речі, як виявили німці, найбільшу кількість меду збирали саме трипільці.

Потрапивши на територію заповідника, мимоволі намагаєшся уявити стародавніх людей, які тут жили. Якими вони були? Звідки взялися і куди зникли? Як розповідають у музеї, нині, особливо влітку, сюди приїжджає чимало охочих, аби спробувати пожити у відтвореній ентузіастами трипільській хаті, взяти участь у толоці-будівництві, виліпити глиняну фігурку богині, навчитися прадавнього танцю. Хоч на хвилину відчути себе далеким предком, який радів уранішньому сонцю, рясному дощеві, простій роботі, дитячому гомону.

Створений 2002 року на основі найбільшого із трипільських поселень-гігантів Тальянки (інші гіганти — Чичиркозівка, Майданецьке та Доброводи), музей Трипільської культури в селі Легедзиному входить до складу державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», розташованого на території двох районів Черкащини — Уманського та Звенигородського. Цей музей — об’єкт незавершеного будівництва, комунальний заклад обласної ради, який перебуває у підпорядкуванні управління культури та охорони культурної спадщини облдержадміністрації.

Вражає відтворена музейниками разом із сільськими ентузіастами дворівнева хата трипільців. На це, за словами директора заповідника, пішло кільканадцять кубів лісу, три тижні та 6 тисяч доларів, які надав на будівництво один із закордонних телеканалів.

Намагалися максимально достовірно відтворити житло. Основа хати дерев’яна. Її обліплювали глиною, перемішаною з половою, штукатурили. Оздоблювали стародавнім пігментом — вохрою. Печі й комини розмальовували кольоровими візерунками. А навколо будинків завжди були квітники, на яких садили волошки, мальви, чорнобривці тощо.

На першому поверсі, як правило, зберігали запаси продовольства і предмети побуту. Самі мешканці займали другий поверх. Для даху використовували очерет або солому.

Як розповідають у музеї, бували й інші варіанти житла, яке для тодішніх людей було священним. Трипільці, як і ми, українці, були чудовими господарями, тримали худобу, вели господарство, а собака й кішка були майже членами сім’ї.

Та не тільки вони. Вуж і змія — центральний образ Трипільської культури. Знайдено багато горщиків із зображенням плазунів. До вужа ставилися прихильно і в українській культурі, приносили йому молока, а зробити шкоду вужу, вбити змію вважали за страшний гріх.

Кілька десятків будинків утворювали село, в якому зазвичай мешкало 600—700 людей. Орії, тобто орачі (так, за твердженням деяких дослідників, у старовину називали можливих генетичних українців), першими у світі приручили коня, винайшли колесо і плуг. Вони першими окультурили жито, пшеницю, просо, а знання з рільництва та народних ремесел понесли по всьому світі. Селилися найчастіше на високих берегах річок, часом перегороджуючи їх, утворюючи ставки, будуючи водяні млини. Звичайно на ставках і річках плавала свійська і дика водоплавна птиця. На Наддніпрянщину, за твердженням археолога Михайла Відейка, вони прийшли з Південного Бугу, поступово рухаючись на північ і схід.

За відомостями, що їх вдалося одержати дослідникам, трипільці дбали про благоустрій своїх поселень. У центрі сіл і міст завжди був величезний майдан (у Тальянках — площею майже 60 гектарів). Тут, очевидно, в разі потреби збирався народ, здійснювали культові дії. Навколо майдану територію забудовували по кругу. Вулиці було добре впорядковано. Навколо міста будували оборонні вали для захисту від ворогів і хижих звірів. Пізніше роль оборонних споруд відігравав крайній зовнішній ряд будинків.

Першим був… простий чоловік

Блукаючи стародавнім поселенням, мимоволі згадуєш симоненківські рядки:

Першим був не Господь і не геній, першим був — простий чоловік.

Він ходив по землі зеленій і, між іншим, хлібину спік.

Як вважають науковці, трипільська цивілізація була революційним проривом у світовій історії. Трипільці вперше у світі здійснили перехід від споживацького господарства до виробництва. Хліборобство для них стало основою життя. Вирощували пшеницю, кілька сортів ячменю, овес, просо, бобові, жито, коноплі. Мали городи, сади і виноградники.

Трипільці винайшли ткацький верстат. Тому на відміну від північних і північно-східних сусідів, що як одяг використовували шкури тварин, трипільці-орії одягалися в чудові домоткані вбрання. Одяг був гарним і різноманітним. Жінки носили різної довжини приталені сукні, спідниці, сорочки. Усе це прикрашали вишивкою. Мали кілька видів шкіряного взуття. Загалом трипільці були дуже пишно вбрані, і зовнішній вигляд їхніх жінок нагадував нинішніх українок чи білорусок, одягнених у національні строї.

Однак через 50—100 років вони спалювали свої поселення. Чому? Як вважають деякі дослідники, переходити на нові землі змушувало виснаження ґрунту. Проте цю загадку давніх міст науковці не розгадали й досі. Спочатку руйнували піч — серце хати. Потім спалювали все житло. Палили хати лише на нашій території та на території теперішньої Румунії.

Владислав Чабанюк вважає, що це було ритуальне дійство. Тодішні жителі поселень вбачали у вогні дивовижну силу очищення. Гіпотези про ритуальне спалення будівель дотримується багато істориків та археологів. Проте дехто називає як можливу причину пожеж численні зовнішні чинники. Приміром, не рідкістю були тоді напади ворожих племен.

Чому зникли трипільці, культура яких на той час була найрозвиненішою у світі? На думку науковців, головна причина занепаду трипільської цивілізації — зміна клімату. Кліматичні умови, в яких ця культура розквітла, кардинально змінилися. На території України таке відбувалося — від трипільців до Русі — п’ять разів. І тільки з часів Русі ми мали більш-менш поступальний розвиток.

У давні часи стало сухіше, врожаї збідніли. Кількість жителів у протомістах невпинно зростала, тому люди будували нові городища, вирубували ліси, виснажували землі, винищували дичину. Голод спричиняв міжплемінні війни, які ослаблювали трипільців. Вони часом ставали жертвами інших низькорозвинених племен. Поступово побут трипільців біднішав, змінювався розпис кераміки, зникали міста.

Проте трипільці не згинули безслідно. Вони залишили нам високорозвинену культуру, яка передалася слов’янам, а потім — і українцям. Любов до землі, хліборобство, приручена свиня, хати-мазанки — усе це стало нашим, українським надбанням.

Археологи з’ясували, що стародавня цивілізація, виникнувши на території сучасної України понад 6 тисяч років тому, проіснувала майже 25 століть.