Днями з’явилося чергове повідомлення, що миттю викликало у декого лють, злість і тривалий скрегіт зубів. Ще б пак! Велика Британія поставить в Україну ракетне озброєння, що має істотно зміцнити обороноздатність на морі. «Уперше наші Збройні сили отримають реальну зброю, ракети, які дадуть нам змогу щось протиставити Росії в Чорному та Азовському морях», — каже Посол України у Великій Британії Вадим Пристайко.

За словами дипломата, держави вже підписали дві військові угоди, що передбачають реалізацію чотирьох проєктів на загальну чималу суму. Крім постачання ракетного озброєння, Україна має отримати два кораблі, які переобладнають під потреби українських військових, і нові військові кораблі, які будуватимуть на британських та українських верфях.

Нині таке ракетне озброєння та кораблебудування, поза сумнівом, — ота приказкова дуже дорога ложка до обіду. Проте, з іншого боку, зміцнення ВМФ України, на жаль, відбувається з великим запізненням. Утім, цьому є логічне пояснення: у спільному для України та Росії Азовському морі ми тривалий час почувалися в цілковитій безпеці. Цією безпечністю і скористалися підступні сусіди, перетворивши морську територію на один із плацдармів для ймовірного подальшого вторгнення в Україну.

Було спільне наше, а стає суто «раша»!    

Азовське море та Керченська протока — історично внутрішні спільні води України та РФ. Це документально підтверджує й угода між державами про співробітництво у використанні моря, що набула чинності у квітні 2004 року. У договорі, під яким стоїть підпис нинішнього глави Росії, сторони домовилися і про розмежування Азова лінією державного кордону. На жаль, згодом лідер Кремля зробив з усіма угодами про співпрацю та добросусідські відносини те саме, що й подібні мерзотники у красномовно процитованих ним же брутальних рядках про зґвалтовану «красавіцу». Варто тільки згадати  брудну провокацію росіян біля українського острова Тузла, яка наочно продемонструвала всьому світові сусідські звички і манери гопника з підворіття.

А жорстоке вбивство в Азовському морі українських рибалок улітку 2013 року? Нагадаю: російський прикордонний катер «Мустанг» переслідував, а потім розчавив бортом баркас, на якому перебували п’ятеро жителів приморських сіл Донеччини. Четверо чоловіків, яким було 45, 37, 25 та 23 роки, загинули, а пощастило вціліти тільки одному, який зазнав важких травм. За що в  мирний час військовим кораблем убили беззбройних українських громадян? Виправдовуючись, росіяни категорично звинуватили своїх жертв у незаконному вилові риби.

Проте ця печерна дикість була тільки квіточками. Адже вже через рік російські «іхтамнєт» порушили, захопили й досі утримують ділянку українського державного кордону на суші, й відтоді кількість загиблих українських громадян вимірюється тисячами.

Віроломно агресивні сусіди поводяться й на Азові. Після зведення велета-мосту через Керченську протоку РФ уже повністю вважає цю ділянку моря власною, блокуючи рух усіх торговельних суден до портів у Бердянську та Маріуполі. Також росіяни кинулися різко збільшувати присутність військових кораблів у найтеплішому Азовському морі, що здавна вважалося улюбленим місцем відпочинку дітвори та дорослих.

Експерти підтверджують: нині в Азовському морі військових кораблів РФ майже вчетверо (!) більше, ніж українських. Особливо якщо не забувати, що близько 70 відсотків ВМС України втратили внаслідок «мирного приєднання» Криму до РФ.  А оскільки кремлівський геополітик переконливо демонструє, що йому начхати на мирні угоди й навіть державні кордони, російський флот тепер може підійти до українського узбережжя дуже близько. До того ж, до наших берегів вони нині йдуть не тільки для того, щоб захопити в полон кількох українських рибалок чи  розчавити важкими бортами військових катерів їхні суденця, а самих людей порубати корабельними гвинтами. І тепер цю загрозу вже розуміють наші міжнародні партнери.

Недавно до складної ситуації на Азові привернуло увагу авторитетне видання The Washington Post, на сторінках якого йдеться про реальну ситуацію у вже давно не мирних водах моря та ймовірні загарбницькі наміри сусідів.

«Можна стверджувати, що берегова лінія Азова має для Росії більшу стратегічну й економічну цінність, аніж східні прикордонні райони України, де вона вже веде війну. Українська земля вздовж моря — це те, що відокремлює материкову Росію від анексованого Криму. А українські портові міста Маріуполь та Бердянськ на західному березі моря експортують продукцію із цього регіону», — наголошує газета.

«Навчальні» та реальні морські ризики

Вітчизняні експерти теж намагаються тримати на постійному контролі холодну морську війну. Приміром, аналітичний огляд «Ризики для міжнародної безпеки в Азово-Чорноморському регіоні в листопаді-грудні 2021 року» оприлюднила моніторингова група Інституту чорноморських стратегічних досліджень та редакції BlackSeaNews. Висновок авторів дослідження, на жаль, прогнозований: сусіди, активно збільшуючи військову присутність на морі, готуються зовсім не до оборони від НАТО, а до наступу — диверсійних чи десантних операцій на морі й узбережжі.

Підтверджує ці прогнози й те, що росіяни дедалі частіше оголошують про проведення в морі військових навчань і під цим приводом перекривають великі морські райони. Приміром, у грудні-січні аж протягом місяця було закрито ділянки Азовського моря, які межують з узбережжям України в Генічеському районі Херсонської та біля Бердянська й Маріуполя відповідно Запорізької та Донецької областей. Внаслідок «навчального» перекриття моря виникає загроза одночасного блокування вітчизняних морських портів.

Військові експерти звертають увагу на таку обставину: ділянки Азовського моря, які найчастіше закривають росіяни, вважаються чи не найбільш підходящими для висадження десанту. Приміром, це Федотова та Бердянська коси в Запорізькій області, що простягаються на багато кілометрів у море. А портовий український Маріуполь лежить неподалік лінії розмежування, по той бік якої на вже окупованій РФ території ОРДО давно чекають на підтримку російські кадрові військові та найманці.

Апетити сусідів поступово зростають, і систематичними попередженнями про обмеження судноплавства вони перекривають відразу до 70 відсотків Азовського моря! А закриті ними райони доходять до українських берегів на 4 милі.

«Оголошення навігаційних попереджень РФ в Азовському морі у безпосередній близькості до пунктів базування Військово-Морських сил та цивільних портів — це відкрита провокація», — підтвердили тривожні реалії у пресслужбі ВМС ЗС України.

Не бракує і провокацій з боку російських військових безпосередньо в морі. Чого тільки вартий відкритий напад на два малі артилерійські катери «Бердянськ» та «Нікополь», а також буксир «Яни Капу» в листопаді 2018 року. Або небезпечні маневри патрульного катера «Мангуст» берегової охорони ФСБ РФ, який свідомо йшов на зближення і перерізав курс корабля Морської охорони Державної прикордонної служби України. А награна істерика сусідів, які назвали загрозою безпеці вихід у море пошуково-рятувального судна «Донбас», що наблизився до Керченської протоки на відстань 18 миль.

Цей перелік можна продовжувати, бо очевидно, що росіяни наполегливо шукають випадкові чи спровоковані сутички з українцями з використанням зброї, щоб надалі використати їх як привід для морського військового загострення.

Великому кораблю не менша й брехня?

Тривала холодна війна на Азовському морі, попри періодичні провокації та часті «навчання» росіян, все-таки не переросла у відкрите воєнне протистояння. Проте свавільні дії на спільному внутрішньому морі негативно позначаються і на судноплавстві, й на роботі українських портів.

Не секрет, що вже після анексії Криму найбільші на Азові морські порти у Маріуполі та Бердянську, орієнтовані на експорт продукції, відчули зменшення вантажопотоків та прибутків. Наприклад, 2017 року Маріупольський морський торговельний порт порівняно з мирним 2014-м прийняв усього 37 відсотків суден, Бердянський — 69 відсотків. А після будівництва Керченського мосту ситуація лише погіршилася, оскільки великогабаритні судна позбулися можливості пройти під цим одороблом.

Окрім цього, сусіди, контролюючи відповідний морський район, розпочали свідому економічну блокаду українських портів. Дурне діло нехитре: найчастіше вони практикують штучне утримання перед Керченською протокою вантажних суден, які тримають курс на Бердянськ та Маріуполь чи звідти. Зокрема торік ця ганебна практика набула ще більших розмірів.

«За 11 місяців 2021 року показник середньої тривалості штучного утримання Росією перед Керченською протокою суден, що йдуть з українських портів з експортними вантажами, значно збільшився — він становив 39,4 години на одне судно і вже перевищив показники 2019-го та 2020 років (37,4 та 29,6 відповідно)», — повідомили експерти моніторингової групи Інституту чорноморських стратегічних досліджень.

Само собою, незаконні дії РФ, що суперечать нормам міжнародного морського права та свободи судноплавства, нітрохи не стосуються суден, які безперешкодно прямують до російських портів. На думку директора Українського інституту морського права і безпеки Богдана Устименка, морська блокада України стала можливою після того, як наша держава фактично втратила контроль над спільними за міждержавною угодою Керченською протокою та більшістю площі Азовського моря. І це попри те, що море в розвитку України має велике значення.

«Україна приблизно 58 відсотків свого експорту транспортує саме через морські порти. Загальний середньорічний вантажопотік — приблизно 160 мільйонів тонн. Нині фактично триває морська блокада України. Це блокада неповна. Однак якщо портова інфраструктура зупиниться, це призведе до катастрофічних наслідків для України», — не приховує тривожних перспектив Богдан Устименко.

Які можливості має Україна, щоб уникнути економічної блокади та позбутися інших особливостей гібридної морської війни? В одному з ефірів експерт офісу реформ Кабінету Міністрів Максим Гардус розповів, що держава намагається вплинути на Росію, яка грубо порушує міжнародні норми мореплавства, через відповідні міжнародні організації.

«Відбуваються консультації у форматах міжнародних організацій, зокрема ООН та її фактично частини міжнародної морської організації. Адже формальних претензій до нас Росії, формального ембарго немає. Вони начебто просто проводять навчання, які суто випадково перешкоджають нашим вантажним суднам», — коментує ситуацію експерт. 

До речі, вчора Росія повідомила, що не блокуватиме 13—19 люто­го для так званих навчань части­ну морської акваторії. Та чи мож­на бути впевненим у тому, що з боку агресора не буде інших про­вокацій?

Насамкінець.  9—10 лютого в Чорне море увійшли відразу шість великих десантних кораблів балтійського та північного флотів РФ, що здійснили перехід із Середземного моря для участі в чергових військових навчаннях, за версією Кремля, суто оборонного характеру.

А тут уже з двох одне. Або головнокомандувачу РФ трапилися такі безнадійні телепні, що, попри безкінечні навчання, ніяк не можуть вишколити власну обороноздатність, і саме тому він змушений їх муштрувати знову й знову, ганяючи цих салаг з моря на море як солоних зайців. Або йдеться про цинічну і вже звичну брехню про оборонний характер морських маневрів. Оскільки великі десантні кораблі, яких аж шість, зазвичай використовують під час наступальних операцій: висаджують великий десант на узбережжі й підтримують атаку морпіхів корабельним вогнем усіх наявних калібрів.

То справді йолопи чи прикидаються?  

ПРЯМА МОВА

Олексій Резніков,
міністр оборони України:

— Перекриття акваторій Азовського та Чорного морів «для навчань» — це тактика повзучої окупації моря, яку вони використовують давно. Якщо не буде спільної реакції світу на ці спроби тиску, то подібну тактику Кремль, і не тільки Кремль, може застосувати у всьому світі. Наші партнери показали сильну відповідь постачанням зброї. Очікуємо не менш сильну відповідь: коли кораблі РФ не зможуть спокійно заходити в цивілізовані порти, вони зрозуміють ціну своєї нахабності.