ВТРАТА 

Вже три роки сім'ї загиблих на трасі Київ – Чоп шукають справедливості

На робочому столі в оператора комп'ютерного набору Світлани Полєщук - портрет дорослого сина. І дві свічечки, що їх мама неодмінно запалить 23 травня, у свій день народження, який за злою іронією долі став днем смерті її 26-річного Андрія. Це був лише 13-й день з часу його одруження...

23 травня 2008-го загинув не лише Андрій: із життям попрощалися всі 10 пасажирів маршрутки Рівне - Київ та її водій. Трагедія сталася на 132-му кілометрі автодороги Київ - Чоп у Житомирській області через зіткнення вантажного автомобіля "Сканія" з автобусом "Фольксваген ЛТ35", тобто тією ж злощасною рівненською маршруткою. Її причиною стало те, що водій вантажівки, громадянин Боснії і Герцеговини, виїхав на зустрічну смугу. Принаймні до такого висновку дійшла і урядова комісія, утворена "за гарячими слідами" трагедії, і, власне кажучи, суд. Водій "Сканії" засуджений українською Фемідою на 10 років позбавлення волі, й нині, як мовиться, "мотає" свій строк. Натомість рівненські матері побиваються й через три роки після трагедії. Бо запитань і сьогодні залишається більше, ніж відповідей. От тільки зневірилися вони настільки, що подекуди вже й не намагаються їх шукати ...

"Знаєте, яким він хлопцем був..."

Світлана та Василь Полєщуки, котрих ще жодного разу після трагедії не випало зустріти без сліз на очах, у пошуках справедливості б'ються наче риба об лід.

- Нам уже нічого втрачати в цьому житті, і ми хочемо не лише добитися від власника вантажівки, який живе і працює в Словенії, компенсації за безглузду, але таку страшну смерть нашого сина. Адже, як з'ясувалося, Україна не має угоди про правову допомогу ні з Боснією і Герцеговиною, ні зі Словенією. Та ми будемо добиватися компенсації від власника фірми, хоч би нам для цього навіть довелося дійти до найвищих судових інстанцій. 7 тис. грн ми заплатили лише за переклад матеріалів нашої справи на сербську, та ще й довгенько шукали перекладача. З наших невисоких заробітків важко викроювати ці кошти, але ми будемо йти до кінця. Бо хочемо струснути суспільство, яке має, врешті-решт, замислитися: чому ось так просто матері втрачають своїх дітей? Андрій наш був здоровий як дуб, мав гарну роботу, щойно одружився, ми так хотіли дочекатися онуків╔ Аналізуючи причини аварії, тодішній заступник міністра транспорту та зв'язку Леонід Сергієнко зауважив, що таких трагічних наслідків можна було б уникнути, якби пасажирів перевозив пасажирський, а не переобладнаний із вантажного мікроавтобус, котрий до того ж здійснював нібито нерегулярний маршрут, а його власник лише за останній рік був оштрафований на 16 тис. грн.

Скільки коштує людське життя?

Отже, проблема має дві взаємопов'язані складові: компенсація моральної шкоди родичам загиблих та безпека перевезень у маршрутках.

- Спочатку ми, родичі, спілкувалися між собою, плекаючи хоч якусь надію на відшкодування. Але з часом вона почала танути як торішній сніг, - каже рівнянка Лариса Щербакова, котра теж втратила на 132-му кілометрі 26-річного сина. - Особливо, коли тодішній Президент Ющенко заявив в ефірі "5 каналу", що кожна з родин уже отримала по 50 тис. грн компенсації. Але цього не сталося. Виявляється, і наша родина, й родина Полєщуків не підпадають під дію відповідного закону: якби у наших 26-річних синів залишилися на утриманні неповнолітні діти або ж немічні батьки, тоді ці відшкодування були б. А якщо ми втратили дорослих і здорових мужчин, життєвий політ яких обірвався, щойно вони наростили для нього крила, нам компенсації не належать. Просто виплекали дітей, а у нас їх забрали, й тільки на поховання та частково на пам'ятники кошти повернули.

Втім, ми знаємо, що з тих державних грошей не розбагатіємо. Гнітить і принижує інше: що ситуація з перевезеннями пасажирів за ці три роки не те що не змінилась на краще - погіршилася! Ви ж подивіться, скільки аварій стається навколо нас! Ми не можемо, не маємо морального права, переживши такі втрати, з цим миритись: адже наші життя не захищені у власній державі! Нам кажуть: якби ці перевезення мали статус регулярних, а пасажири отримали на руки квиток, тоді, відповідно, мали б і страховку. А в наших маршрутках, які під виглядом нерегулярних перевезень дуже вже регулярно курсують на Київ, хоча б сьогодні видають такі квитки?

Цілком можу підписатися під цими материнськими словами: сама ж бо часто користуюся послугами приватних автоперевізників. Доки не витребуєш квиток, доти тобі його ніхто не запропонує. Тому, звісно, за коментарями ми пішли до тих, хто й має контролювати ситуацію.

Квиток -страховий поліс пасажира

- Відповідно до Закону "Про автомобільний транспорт" та "Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту", що затверджені Кабінетом Міністрів, є три види перевезень: регулярні (ті, які стартують із автовокзалів і на які квиток купується в касі), регулярні спеціальні (скажімо, спецрейси із доставки людей до місця роботи) та нерегулярні (перевезення організованих груп пасажирів, які мають спільну мету поїздки), - роз'яснює начальник обласної автомобільної інспекції Володимир Горошко. - Раніше з Рівного було 68 регулярних рейсів на Київ, нині їх залишилося 29, а фактично виконується 16. Ви, мабуть, теж не раз бачили, коли такі собі молодики на автовокзалі переманюють пасажирів, котрі стоять у черзі до каси: мовляв, уже виїжджаємо, до того ж платити доведеться на 5 грн менше. Ще й без квитка. А ця зекономлена п'ятірка інколи стає платою за людське життя. Адже квиток, придбаний у касі чи у водія, - це страховий поліс пасажира.

Справді, чимало проблем створюють перевізники, котрі під виглядом нерегулярних здійснюють регулярні перевезення. Що вони порушують? По-перше, на маршруті протяжністю понад 150 км повинен курсувати автобус вагою не менше 5 тонн, у якому не менше 30 місць (у маршрутках їх 16-18); по-друге, на відстань понад 500 км (як-от до Києва і назад) повинно бути два водії, а не один, як у них; по-третє, нерегулярні перевезення здійснюються не більше двох разів на тиждень, а вони ж їздять щодня! Торік ми анулювали 150 ліцензій, з початку цього року - вже 26. Але спритники й тут шукають лазівки: або перереєстровують транспортний засіб на родичів (як, до речі, сталося у випадку із аварією 23 травня 2008-го), або ж і взагалі наважуються виїжджати без ліцензії. У таких випадках ми разом із податковою та УБЕЗом складаємо протокол і забираємо машину на штрафмайданчик. А матеріали, відповідно, передаємо до суду. Щоб навести лад у пасажирських перевезеннях, ми об'єднали зусилля ДАІ, УБЕЗу, податкових органів, транспортної прокуратури, нашої інспекції та прокуратури: робоча група працює під головуванням заступника прокурора області Юрія Мельника.

А чи здатна влада убезпечити людей від подібних трагедій, гарантувавши безпеку перевезень? Запитання майже риторичне, проте лад у цій сфері наводити потрібно. Притому якнайшвидше.

- У безладі з пасажирськими перевезеннями крапку ми таки поставимо, - запевнив голова облдержадміністрації Василь Берташ. - Домовини на колесах людей більше не возитимуть. В область мають надійти 16 новеньких комфортабельних автобусів, які відповідають усім вимогам безпеки: вони замінять на київських маршрутах згадані вище транспортні засоби.

Ці б слова - та, як кажуть, Богові у вуха. Втім, не вірити їм підстав теж немає: адже перший керівник області заявив про це на прес-конференції за підсумками першого року перебування на посаді й окреслив проблему як одну з найголовніших у другий рік свого головування.

...Тепер Світлана Полєщук ненавидить свій день народження: він розділив її життя на "до" і "після". Третій рік поспіль вона розпочинає його у храмі, де подає милостиню за упокій душі Андрія. І неодмінно їде на 132-й кілометр житомирської траси з трояндами, які залишає на тому фатальному перехресті.

КОМПЕТЕНТНО

Анатолій ШМАЙХЕЛЬ,
адвокат:

"Швидко такі справи не розглядаються"

- Справді, Україна не має двостороннього міжнародного договору про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах зі Словенією. Це питання не врегульоване на міждержавному рівні. До речі, з іншими країнами такі договори є - існує навіть угода між країнами СНД. Тобто якби фігурантом справи був, наприклад, громадянин Росії, то рішення нашого, українського суду, щодо нього було б дійсним. У цьому ж випадку Житомирський районний суд, який 5 грудня 2008 року виніс вирок у згаданій кримінальній справі, залишив цивільні позови потерпілих без розгляду, і по-іншому вчинити не міг. Звісно, що все вирішувалося б простіше, якби така угода існувала.

Тепер потерпілі (зокрема сім'я Полєщуків), відповідно до Закону "Про міжнародне приватне право", заявили про свої претензії до словенської фірми та її власника і добиваються моральної компенсації в грошовому еквіваленті. Рівненський міський суд відкрив провадження у справі за позовом Полєщуків. Однак треба знати, що суди, які відбуваються за участю іноземних громадян, мають свою специфіку та особливий процесуальний порядок: наприклад, між кожним із судових засідань є перерва у 9 місяців. Тому говорити про швидкий розгляд справи не доводиться. Але батьки справедливо сподіваються принаймні на часткову компенсацію завданої їм шкоди, яка не буде для них зайвою: наближається старість, а сина, котрий доглянув би їх, на жаль, немає.