«Урядовий кур’єр» розповідає про патріотів і справжніх чоловіків Черкащини, що одними з перших стали на захист нашої країни від терористів. Ігоря Момота, на жаль, вже немає серед живих. А Сергій Сидорін вилікує рани і, сподіватимемося, проживе ще велике й красиве життя.
Близько четвертої ранку 11 липня, коли тільки-но благословлялося на світ, терористи раптово відкрили вогонь із систем залпового вогню «Град» по українських позиціях підрозділу тактичного угруповання «Кордон» у Луганській області. Унаслідок обстрілу було вбито і поранено багато українських військових.
Піклувався про кожного курсанта
Під час обстрілу осколок снаряда влучив і в начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, колишнього начальника Черкаського навчального центру підготовки молодших спеціалістів ДПСУ «Оршанець» полковника Ігоря Момота. Поранення стало смертельним. Разом з ним загинуло ще четверо людей. Двоє з них — курсанти сьомої навчальної групи третього відділу підготовки молодших спеціалістів цього навчального центру: Дмитро Сирба та Вільгельм Штолцель. Разом з іншими прикордонниками вони проходили службу поблизу кордону.
Президент України Петро Порошенко присвоїв Ігорю Момоту (посмертно) військове звання генерал-майора. Глава держави особисто повідомив про це вдову і висловив їй глибокі співчуття.
— Звання генерала має асоціюватися зі словом «герой», а не зі словом «корупція». Саме таким був Ігор Момот. Його подвиг — це приклад патріотизму, на якому буде вчитися вся країна, — сказав Президент і зазначив, що ім’я Ігоря Момота носитиме одна з прикордонних застав України.
Тисячі людей зібралися в Навчальному центрі «Оршанець», щоб попрощатися з героїчним сином України. Сивочолі ветерани й молоді курсанти, заслужені генерали й зовсім юні допризовники, численні жителі міста й області, які добре знали цього небайдужого чоловіка, не могли стримати сліз, вклоняючись подвигу полковника Ігоря Момота. Вони говорили, що не тільки боротьба з терористами, а й усе його життя без перебільшення було подвигом. Служба в Афганістані загартувала бойового офіцера. Як згадує його перший командир полковник Юрій Трифонов, лейтенант уже тоді вирізнявся високою відповідальністю, глибокими знаннями військової справи. І хоч якою незвичною була війна в горах азіатської країни, він умів усе передбачити, все розрахувати, аби зберегти життя своїх солдат. Так він діяв завжди, куди б не заносила його нелегка військова доля. За це курсанти називали його ласкаво Батя.
Він посадив яблуневий сад
В «Оршанці», який великою мірою було створено зусиллями Ігоря Момота, тепер є все для продуктивного навчання майбутніх прикордонників. Зразково обладнані гуртожитки, відмінне харчування, найсучасніша військова техніка, досвідчені, висококваліфіковані викладачі. Навчальний центр, як запевняють фахівців військової справи, став одним із найкращих у всій Європі.
Полковник Ігор Павлов каже, що в колективі навчального центру Ігоря Момота не тільки поважали як командира, а й любили як турботливого батька. Він знав кожного курсанта в обличчя, міг запросто спілкуватися з цими хлопцями, розповідати про свої бойові походи й усілякі повчальні воєнні випадки, причому ніколи не забував нагадати про самозахист, про вміння пристосуватися до обставин, аби зберегти своє життя й перемогти.
А ось своє життя зберегти не зміг — така сувора реальність. Та й хто може передбачити на війні, що буде наступної хвилини? Тим паче, що війна нині не звичайна — вона без правил.
— А ще не можу забути його слова, які він сказав мені під час однієї з численних зустрічей, організованих тут, в «Оршанці», — згадує полковник Трифонов. — Він сказав тоді: «Я міг би вже давно покинути армію, успішно працювати в цивільній установі, але я — фанат. Для мене запах солдатських онуч набагато приємніший, ніж найкращі парфуми…»
Так, Ігор Федорович дуже любив життя, тому й лишався біля оцих юних патріотів, прищеплював їм ті навички, без яких професійно захищати Батьківщину неможливо. Хоча, жалкують товариші-офіцери, не всі це цінували, бо він давно мав стати генералом. Ігор Момот був незручним для багатьох начальників, тому, вочевидь, і «недооцінювали» внесок полковника у військову справу.
Тепер громадськість надолужує упущене: іменем Момота назвуть одну з вулиць у Черкасах, сам навчальний центр. Афганці ж подали клопотання про присвоєння Ігорю Момоту звання Герой України.
…Між двома яскраво пофарбованими гуртожитками навчального центру підростає чималий яблуневий сад. Його, як і в селі Кавунівці на Черкащині, звідки приїхала попрощатися зі своїм похресником Світлана Козій-Голобородько, заклав сам Ігор Федорович. Дозрівають червонобокі яблука на добро прийдешнім поколінням, на щасливу долю України, про яку завжди мріяв великий патріот і прекрасна, чуйна людина, справжній Командир Ігор Момот.
Ми в Google+