Зазвичай на них зайняті кілька працівників, а визначальні в їхній роботі висока самодисципліна, особиста зацікавленість у результатах спільної праці. Як наслідок — популярність продукції серед споживачів не лише в своєму регіоні, а й за межами.

Кореспондент «Урядового кур'єра» побував на одному з наймолодших таких підприємств — «Перечинській мануфактурі».

В черзі за продукцією сироварні «Перечинська мануфактура» стоять ресторани та наперед записуються туристи. Фото надане автором

Олексій Сінєльников прокидається дуже рано, щоб о п’ятій розпалити вогонь у котлі, який обігріває сироварню, а о шостій вирушити по молоко аж за 100 кілометрів від рідного Перечина. На власному автомобілі їде в Берегівський район, щоб у причепленій 5-центнерній бочці о дев’ятій бути вже вдома і без затримки розпочати пастеризацію молока. Винайдений ще півтора століття тому Луї Пастером метод убиває патогенну мікрофлору.

Це, як і решта вимог технології, яких Олексій із дружиною Тетяною жорстко додержується в сімейному бізнесі, дає змогу добитися бажаної якості сиру. Готовий продукт має сталі характеристики: вигляд, смак і аромат.

Олексієві Сінєльникову лише 42, а він уже пенсіонер. Ранньому виходу на пенсію  посприяла робота в органах внутрішніх справ, де дослужився до заступника начальника відділу розкриття злочинів проти особи (так званого убійного) в управлінні карного розшуку Закарпатської області. Убивства, вимагання, розбійні напади й пограбування — про все це нині згадує, як із іншого життя. 

Дослужився до звання підполковника запасу, з двома вищими освітами — юридичною й економічною, він після виходу на пенсію ще п’ять років пропрацював у банківській системі. А підвів риску під минулим остаточно три роки тому: започаткувавши власну справу, став сироваром.

Нині в цій царині секретів для нього, здається, вже немає. Олексій Леонідович може годинами розповідати про виробничі тонкощі, і все  з любов’ю до справи. Недарма його мануфактуру мало не щодня відвідують туристи. Господар влаштовує для них годинні екскурсії, які завершуються дегустаціями в залі, де зберігають сири.

Тут на полицях умостилися сирні голови різних кольорів — жовтий, червоний, синій, зелений, чорний. Фіолетовий настоюють... на вині.

— Нині в  нас немає такого сиру, який ми б наслідували за чиїмсь рецептом. До всього доходили самі, — зауважує сировар.

Чорний сир отримують, додаючи в готовий продукт чорнило каракатиці. А ось синій —  наслідок додавання тайського чаю анчану. Зеленого кольору сир набуває через застосування зеленого молочного чаю. 

Олексій Леонідович вкладає в сири аромати багатьох карпатських трав. Останнім часом не оминає і лаванди, плантації якої з’явилися на його рідній Перечинщині. Ця рослина не додає сиру кольору, але дарує неперевершені аромат і смак.

— А ось сир із липи, якого ніде в світі не роблять. Це ноу-хау. Продукт містить цвіт липи і настоюється на дошці з цього дерева, — додає Олексій Сінєльников.

Виробничий цех облаштовано в будівлі, яку місто надало сироварові за символічну плату —  гривню за рік. Олексій Леонідович перекрив дах, утеплив, довкола звів огорожу. Тепер відпрацьований військовий об’єкт вірою і правдою служить на мирному фронті. Це до того, що більшість споруд колишнього збройового містечка в Перечині зруйновано аж до бетонних скелетів. Могли б, як і мінісироварня, й далі нести службу, якби не горезвісна безгосподарність.

Сир має визрівати не менш ніж два місяці. Науково доведено, що вся патогенна флора за цей час гине. Визрівають сирні голови на полицях в окремій будівлі, яка раніше теж належала військовій частині: слугувала запасним технічним командним пунктом. Для маскування його було вкрито згори землею. Тож підприємець, перекривши його новим дахом, землю нагорі так і залишив. Завдяки шапці приміщення влітку зберігає прохолоду, а взимку не промерзає. Звичайно, використовують допоміжні агрегати — холодильник, зволожувач повітря. Адже стала вологість на рівні 82—85% обов’язкова.

У сироварню вже вкладено багато коштів, зокрема фінансову допомогу, яку надавали за обласною програмою на придбання обладнання для переробки молока. О. Сінєльникову компенсували гроші за частину придбаних ним пристроїв: загалом з обласного бюджету йому надали 167,9 тисячі гривень. Це разом із власними заощадженнями і грошовою допомогою батьків стало його стартовим капіталом.

Нині будує подальші плани, зокрема й щодо придбання молочного поголів’я із 15—20 корів. Так, каже, вдасться зменшити собівартість молока й позбутися ризиків щодо закупівель сировини.

Адже за неповних три роки Олексій Сінєльников змінив уже п’ятого фермера, в якого закуповує молоко: цей ринок в області невпинно звужується, немов шагренева шкіра. Висока закупівельна ціна молока — по 12 гривень за літр — теж не сприяє рентабельності сироваріння. Тож сировар виношує плани, щоб завести власне поголів’я.

— Утримувати молочне стадо — це не архіскладно. Якби мав власних корів, то меншою була б собівартість, а додана вартість у виготовленому продукті — сирі була б більшою, — розмірковує Олексій Леонідович. — Хотілося б корів доброї селекції корів, але… На це потрібні сотні тисяч гривень.

— У цьому можете розраховувати на допомогу від держави, — зауважує учасниця нашої розмови із сироваром начальниця відділу тваринництва департаменту облдержадміністрації Ніна Кіш. — За умови придбання племінного поголів’я вам можуть відшкодувати до 50 відсотків витрат, щоправда, не більше, ніж 15 тисяч гривень за голову. У державі діє програма часткового відшкодування  за придбане племінне поголів’я.

У «Перечинської мануфактури», переконане  сімейство Сінєльникових, є майбутнє. Принаймні, вони роблять для цього все що можуть.