СВЯТО

Вдесяте до Тернополя збиралися козаки з багатьох куточків України  на фестиваль «Байда»

Уперше фестиваль козацької пісні «Байда» провели 2001 року в Тернополі. Нагадаю, що Байдою козаки називали Дмитра Вишневецького — засновника Запорозької Січі, уродженця містечка Вишнівець, що нині у Збаразькому районі на Тернопіллі. Загалом Тернопільщина виколихала і Северина Наливайка, й Нестора Морозенка. До речі, хоробрий воїн, освічений дипломат та організатор повстанських загонів на Поділлі 1648 року полковник Морозенко і смерть прийняв на своїй рідній землі — під містом Збараж. Безстрашного Максима Кривоноса пам’ятають мури замків у Кременці та Збаражі, а легендарного гетьмана Михайла Дорошенка — Підгаєччина. Навіть  ці кілька історичних фактів засвідчують, що фестиваль «Байда» має відбуватися не деінде, а саме на Тернопіллі. Цікаво, що ареною його проведення ставав не лише обласний центр, а й Вишнівець, Збараж, Зборів.

Фестиваль «Байда» має статус всеукраїнського. Останніми роками влада  трохи охолола до його проведення. Мабуть, через це три роки тому його взагалі не організовували. Тож нинішнього року він був ювілейним, десятим, але не пишним, не масовим. І все, за словами верховного отамана Українського козацтва Ігоря Вардинця, через «скупе» ставлення владних органів.

«Я козачка твоя…». Фото автора

Загалом цієї осені у фестивалі взяли участь 250 виконавців і стільки само козаків, які зібралися на велику козацьку раду. Вони представляли не лише Тернопільщину, а й Київ, Львівщину, Крим, Донеччину, Буковину, Житомирщину, Прикарпаття, Херсонщину, Вінниччину та інші регіони.

Як годиться, фестиваль розпочали зі Служби Божої. Відправили її в найстаровиннішій у місті Надставній церкві, що пам’ятає гетьмана Богдана Хмельницького. Здійснили й чин заприсяження та прийняття до козацького братства нових членів. І, звичайно ж, отримували від верховного отамана три удари нагайкою по плечах, аби не загордилися та «Україну любили більше за себе, батьків і матерів не забували, товариство шанували». Посвячували не лише в козаки, а й у козачки, адже нині в Україні зареєстрована й жіноча козацька організація «Берегиня». Її осередки діють у багатьох областях.

Козацькі пісні зачарували глядачів. Фото автора

Від Надставної церкви козаки та козачки рушили урочистою ходою центральними вулицями Тернополя до драмтеатру. Тут на них чекала сцена, із запальними козацькими танцями, де, кажучи словами ведучих, «у пісні козацькій родину знайшли».

«Добре братство — краще багатство», — мовили колись козаки. Цю істину не завадило б нині не лише згадати, а й подбати, аби вона стала українською дійсністю. У пресі читав, що в нашій державі зареєстровано 200 тисяч козаків. Отже, це велика сила, значний потенціал, який можна спрямувати на добро для суспільства, для держави. Але теперішнє козацтво, як на мене, радше нагадує культурний чи етнографічний прошарок, який готовий одягнутися в давню козацьку ношу чи однострій, поспівати, потанцювати, куліш зварити. А ще, на жаль, чвари поміж себе посіяти. До речі, сім років тому, зібравшись на Хортиці, козацька старшина вирішила, що має бути лише один гетьман. Але, схоже, не всі до цього дослухалися. Верховний отаман Українського козацтва Ігор Вардинець зазначає, що тепер маємо ледь не півсотні громадських козацьких організацій, на чолі вісьмох  стоять гетьмани.  Ці козацькі структури різняться не лише за найменуванням посади свого керівника, вони неоднорідні й за суттю, призначенням. Чи повинно так бути?  Либонь, ні, якщо дбати про державотворчі процеси.

Куди ж мали б докласти рук українські козаки? На фестивалі «Байда» розмовляв, зокрема, з вінничанином Володимиром Бевзюком і почув, що доброю справою займуться його побратими вже до Нового року — виходитимуть на міські вулиці на охорону громадського порядку.

Ігор Вардинець теж каже, що козацтво може добре прислужитися державі, треба лише його зорганізувати, безперечно, на законних засадах. Відповідного закону від парламентаріїв чекають уже роками. Участь у ліквідації надзвичайних ситуацій, наслідків стихійного лиха, у природоохоронних заходах, у забезпеченні екологічної та пожежної безпеки, в охороні громадського порядку та Державного кордону, у військово-патріотичному вихованні молоді, розвої культури, збереженні народних традицій, у духовному житті — ось лише невеликий перелік козацької роботи. Тож  свою співпрацю українські козаки вбачають передовсім із військовим відомством, органами внутрішніх справ, МНС, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, а також Мінкультом осторонь земельних питань. Адже завжди вони були й власниками земельних наділів. Тому поняття «козацький хутір» чи «козацьке землеволодіння» повинні стати звичними і для дня нинішнього.

Держава мусить повернутися обличчям до козацтва, спрямувати цей великий громадський потік у русло закону, творення, праці та добрих справ.