За кілька останніх років українській сільській освіті довелося пережити стільки перипетій, скільки, мабуть, не було за все минуле століття. Та найбільше допекла людей горезвісна оптимізація так званих малокомплектних шкіл. Лише на Черкащині за літо ліквідовано 16, а реорганізовано 77 навчальних закладів.  Причин закриття, ліквідації, перепрофілювання, призупинення діяльності — багато, а головна — демографічна: буває, педагоги навіть у сусідні села й містечка їздять до батьків та вмовляють перевести дітей у сільську школу, аби її не закрили.

Нові норми дисциплінують

Проблема закриття шкіл у сільській місцевості та невеликих містах набула всеукраїнського масштабу. У межах реформи децентралізації з 1 січня 2021 року на місцеві громади частково було перекладене фінансування закладів освіти, які розташовані на їхній території. Однак кошти на це надавати не поспішали. Тому місцева влада вимушена закривати передусім невеликі сільські школи, де навчається найменша кількість учнів.

Цьогоріч для освітян перед навчальним роком постала ще одна проблема — вимоги нового санітарного регламенту. Йдеться про нові норми організації належного водопостачання, утримання місць загального користування, оснащення навчальних кабінетів сучасним обладнанням тощо. Перевірки Черкаського обласного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів зафіксували порушення вимог санітарного законодавства майже в кожному другому навчальному закладі області. Найбільше — в сільській місцевості. 85 садочків та 97 шкіл, як зауважили фахівці, потребують капітального ремонту. 

Перевірки проводили перед початком нового 2021/2022 навчального року за дорученням Кабінету Міністрів, Держпродспоживслужби та обласної державної адміністрації. Всього впродовж серпня робочі групи провели майже тисячу комісійних обстежень закладів освіти.

Кілька сільських шкіл Монастирищенської громади на Уманщині теж призупинили діяльність зі згаданих вище причин. Однак у селі Попудня сталося ледь не диво: тут школу відновили! Два роки стіни місцевого навчального закладу не чули дитячого гомону та веселого сміху, адже заклад не працював. Діти змушені були відвідувати школи в найближчих селах.  Проте місцева громада з цією ситуацією не могла погодитися. За ініціативи міського голови Монастирища Олександра Тищенка та за сприяння місцевих господарників освітній заклад нещодавно відновив свою роботу. Тепер тут навчатимуться діти з Попудні та сусіднього села Сарни.

Оновлена школа відповідає вимогам нового санітарного регламенту закладів загальної середньої освіти, який набув чинності з 1 січня 2021 року, — має двоповерхове приміщення, просторі світлі класи, їдальню та спортивну залу, внутрішні туалети. Тобто є все для того, щоб діти повноцінно навчалися в нормальних умовах.

За літній період тут виконано чималий обсяг ремонтних робіт, забезпечено школу усім необхідним обладнанням, сформовано працездатний педагогічний колектив. Загалом заклад удалося відновити за зовсім короткий період з мінімальними фінансовими вкладеннями.

— Заклад допомагали ремонтувати учителі, батьки та інші жителі села, — розповів начальник відділу освіти управління освіти, молоді та спорту міської ради Руслан Терещук. — За два місяці всією громадою завершили ремонтно-будівельні роботи, шкільні кабінети поповнилися новими учнівськими столами та стільцями, необхідним приладдям та обладнанням, виготовленим за вимогами Нової української школи. Вдалося й педагогічний колектив  створити, зокрема повернути до нього досвідчених освітян, які раніше працювали в селі. Навчальний заклад, як і годиться, запрацював 1 вересня. Перший дзвоник у руках учня дев’ятого класу Артема Бойка та учениці другого класу Ольги Приходько радісно покликав дітлахів на урок. Тут тепер навчається 34 учні з самої Попудні та сусіднього села Сарни (їх підвозить шкільний автобус). У Попуднянській школі, яка стала філією «Монастирищенського закладу загальної середньої освіти І—ІІІ ступенів №2», є все необхідне для того, щоб діти повноцінно навчалися в нормальних умовах, зокрема організоване гаряче харчування. Сподіваємося, що з часом контингент учнів значно розшириться. 

Хто має мету, знаходить засоби

А найголовніше для місцевої малечі, як зізнаються самі діти, — тепер можна довше поспати, а не їхати щоранку автобусом за кілька кілометрів до школи в іншому селі.

І хоч вартість навчання учнів сільських шкіл, за даними Мінфіну, на 41% вища, ніж  міських, Монастирищенська громада, яка після територіально-адміністративної  реформи увібрала весь колишній однойменний район, готова до витрат. Тут стараються не рубати соціальну сферу, як кажуть, з плеча, а пишаються тим, що нині, як і за часів колишнього Монастирищенського району, зберегли 36 клубів, 38 бібліотек, дитячу музичну школу та краєзнавчий музей.

Як зауважив на серпневому форумі освітян громади міський голова Олександр Тищенко, тут і надалі спільно з депутатським корпусом та підрозділами міської ради, які відповідають за освітню галузь, наполегливо працюватимуть, аби вона стабільно функціонувала і розвивалася.

«…Якісна освіта не повинна залежати від того, чи школа розташована у великому місті,  чи маленькому селі. Вирішити цю проблему плануємо до 2027 року, коли в освіті зникне будь-яка дискримінація якості за низкою фінансових, регіональних чи інших подібних факторів», — читаємо на сайті МОН коментар міністра освіти і науки Сергія Шкарлета.

Цілком солідарний із намірами головного освітянина країни,  не можу не згадати петиції, прочитаної на сайті Президента України навесні нинішнього року:

«Прошу ввести мораторій на закриття початкових шкіл у сільській місцевості, бо це пряме порушення права дітей на доступність освіти. Досить рівнятися на закордонну практику, бо ми не маємо німецьких якісних доріг, американських теплих автобусів і канадських сучасних шкіл. Наших дітей звозять, як худобу, на холодних несправних автобусах по вбитих дорогах до шкіл часів СССР, які ще й розташовані «на краю світу»!!!» Очевидно, автор петиції не зміг зібрати необхідних 25 тисяч підписів, аби звернення було розглянуте. Однак він правильно ставить питання. Адже закривати, забороняти набагато легше, ніж знаходити ресурси та можливості, щоб подбати про найменших здобувачів освіти.

Можливо, вже час припинити закриття шкіл, як і інших освітніх та соціально-культурних закладів? Адже приклад таких сіл, як Попудня, свідчить про те, що роботу закритих шкіл можна успішно відновлювати.