Без коліс машина стоїть на колодках, як людина без ніг — на протезах. Розібраний двигун, зігнута фігура автослюсаря під відкритим капотом — побачене нагадує хірурга, що схилився над пацієнтом під час операції. Маніпуляції над колінчатим валом чи віссю — то травматолог виправляє дефекти суглобів… І так кожен рух і дію автослюсарів і автомеханіків можна асоціювати з роботою лікарів, які ставлять на ноги майже безнадійних пацієнтів.

Ремонтники перебирають двигуни швидко та якісно. Фото Валерія ЮРИКА

А пацієнти в ремонтній роті 46 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ особливі. Бронеавтомобілі — вітчизняні «Козаки» й КрАЗи, закордонні IVECO й Husky — нечасто прибувають сюди своїм ходом. Зазвичай — на тягачах-евакуаторах, зі слідами від ворожих куль різного калібру і гранатометних пострілів.

Тут ремонтують двигуни, ходові частини, підвіски тощо. Майстри навчилися відчувати проблемні місця техніки фактично за звуком двигуна. Трапляється, навіть за зовнішнім виглядом. Такі практичні навички здобували паралельно з надходженням військової техніки від закордонних партнерів України.

Сліди від ворожих куль і уламків снарядів свідчать про інтенсивність бойових дій

Була вона ненова. Технарі-фахівці згадують, що спершу деякі партії надходили без технічної документації, спеціальних ключів, потребували заміни гумових деталей тощо. Скажімо, Husky кільканадцять років перебували на зберіганні десь на півдні Європи. У баках, паливній системі й радіаторах був пісок, гумові деталі — у тріщинах. Довелося все чистити, замінювати, паралельно здобуваючи неоціненний досвід. Тепер стало зрозуміло, що наука не була марною.

Нині збірний пункт пошкоджених машин батальйону логістики 46 оаембр може виконувати в середньому до десятка поточних ремонтів автомобільної техніки на добу. Усе залежить від рівня складності, наявності запасних частин і визначених термінів. Кілька бригад розподілено за напрямами: одні дають раду вітчизняній техніці, інші ремонтують старі радянські зразки чи трофейні (вони мало чим відрізняються), одна група чаклує над IVECO, інша обслуговує VAB, і так далі за номенклатурою брендів.

Незабаром ця автівка має виїхати на передову

«Найголовніший наш здобуток — то робота в команді, — тішиться підлеглими командир ремонтної роти. — Усі мобілізовані під час війни знають свою справу, швидко опановують нове. Спеціалістів підбираємо точково, шукаємо в усіх підрозділах, перевіряємо рекомендації, реальні знання й навички кандидатів. Фронт потребує техніки. Більше техніки — більше ремонтів. Відповідно зростає потреба у фахівцях і запасних частинах до техніки».

Найбільше тут потребують коліс і шин до наявних на озброєнні бронеавтомобілів. Серійне виробництво їх припинено кілька років тому. Розраховувати доводиться на власний пошук через інтернет, допомогу самих підрозділів, які зацікавлені в якнайшвидшому ремонті, і волонтерів. Останні вишукують потрібні зразки серед залишків на складах у всьому світі. Та перетин кордону такими вантажами — то, на жаль, окрема болюча тема. 

«Дуже доречними могли б стати безпосередні зв’язки з вітчизняними заводами, — продовжує головний сержант роти, вказуючи рукою на все у тріщинах від ворожих куль різного калібру бокове  й лобове скло бронеавтомобіля «Козак», на якому ніби розлито молочний кисіль. — Замінити його можна швидко. Та відповідного скла доведеться почекати. А із представником виробника на місці можна було б вирішити чимало нагальних питань, істотно прискорити ремонт. Нагадую: наше завдання полягає в максимальному відновленні техніки, яка брала і надалі братиме участь у боях з російськими окупантами». 

Та попри це техніка бригади отримує на ремонтних потужностях друге, а іноді й третє життя. Заради цього люди працюють з ранку до пізнього вечора. Гуркотять верстати, розлітаються іскри від зварювальних апаратів, чорні від мазуту руки ремонтників ретельно перебирають двигуни й ходові частини. Ці руки, порепані від холоду й важкої праці, навряд чи вдасться відмити й за місяць, витравити з них колір і запах війни. 

«Наша передова не менш відповідальна, ніж на «нулі», — констатує головний сержант роти. — Обсяги роботи зростають, бо фронт потребує дедалі більше техніки. Майже 70 відсотків того, що прийшло до нас, повертається в бойові порядки бригади. Третину відправляємо на заводи, де є більше можливостей в забезпеченні запчастинами. У такому разі замовники чекатимуть довше».

Займаються в роті й безпосереднім підвищенням боєздатності лінійних підрозділів — з металевих частин зварюють мішені для стрільб на полігоні. Це також чималий шмат роботи, адже бойова підготовка у бригаді не припиняється.

 Юрій МЕДУНИЦЯ,

офіцер служби зв’язків з громадськістю 46 оаембр,
для «Урядового кур’єра»