ГОТУЄМОСЯ ДО ПОСІВНОЇ

В Полтавській державній аграрній академії відбулася міжнародна конференція з насінництва

Статус міжнародної вона отримала, бо в ній, окрім вітчизняних селекціонерів-генетиків і господарників, узяли участь росіяни і казахи. Ще однією її родзинкою є те, що вона була ювілейною. За збігом обставин, сто років тому в Харкові саме в ці дні відбувся І Всеросійський з’їзд із селекції сільськогосподарських рослин і насінництва, зауважив радник Президента України Віктор Слаута. Отже, ця тематика вже тоді була актуальною. Але розбіжність у тому, що тоді це все створювали, а зараз — потроху втрачаємо. За словами Віктора Слаути, двадцять років сільське господарство України трималося на ентузіазмі людей, які працюють на землі або біля землі. Він відзначив і позитивні зрушення в галузі, зокрема в насінництві: прихід сучасних технологій. Саме вони, а також нові сорти і гібриди — запорука стабільних урожаїв. Але обов’язок тих, хто відповідає за сільське господарство, — не задовольнятися імпортом, а зберегти і розвивати вітчизняну селекцію. Бо якщо нам з якихось причин не продадуть насіння, то хіба наші поля залишаться незасіяними?!

 Учасники конференції зацікавлено розглядали сорти зернових культур, створені полтавськими науковцями. Фото автора

 Експорт  зростає

За даними заступника міністра аграрної політики та продовольства України Олександра Сеня, співвідношення сортів вітчизняної та закордонної селекцій у структурі Держреєстру нині приблизно однакове. Почасти через те, що наші люди звикли довіряти закордонному, а, може, наші науковці недопрацьовують. «У 2012-му свіжих пропозицій із внесення у Держреєстр було мало, — зазначив він. — Тільки 24 нові сорти озимих культур, в тому числі 20 — пшениці, два — зернобобових культур і 15 — кукурудзи. Поки що незмінно підвищеним попитом у наших аграріїв користується імпортне насіння культур, що вирощують інтенсивним методом: буряків, соняшнику, кукурудзи, ріпаку та овочів».

Але є і приємна новина. В областях дедалі популярнішими стають сорти озимої і ярої пшениці, виведені українськими науковцями. Також зросли вимоги до якості посівного матеріалу. Торік у понад 90% сільгосппідприємств поля засівали насінням не нижче другої репродукції. Це — результат серйозної системної роботи у насінництві. Достатньо заготовлено насіння в областях і на посівну-2013. Є проблеми з окремими культурами, але час іще терпить. А ось про насіннєві фонди подбали не скрізь. Нині для цього господарства областей заготовили насіння кукурудзи — 30% від потреби, соняшнику — 31%, сої — 53%. Повністю виконали план заготівель лише з насіння ярих. А на Полтавщині весь насіннєвий фонд сформовано повністю.

Дедалі більше Україна експортує своє насіння: за останні два роки експорт кукурудзи зріс із 2,7 до 7 тисяч тонн, соняшнику — з 150 до 691 тисяч тонн. Ці позитивні показники не дадуть змоги скептикам сумніватися в якості вітчизняного насіння. Тож у планах наших державників — зробити Україну одним із основних постачальників продовольства і насіння у світі.

Беремо більше, ніж вносимо

А починати можна з Полтавщини. Нині в області діє 58 паспортизованих насінницьких господарств, які за останнє п’ятиріччя давали в середньому 40% від усього виробленого в області насіння, поінформував перший заступник директора департаменту агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації Семен Москаленко. Причому 24 з них — елітні. Лише за три останні роки вони придбали 18 насіннєочисних машин нового покоління типу «Сад-Алмаз», введено в дію чотири насіннєочисні лінії: по одній — в агрофірмах імені Довженка, що в Шишацькому районі, та імені Мічуріна в Глобинському; дві в ТОВ «Рост Агро» — в Оржицькому. Крім того, цього року введуть в експлуатацію новозбудований насіннєвий завод у селі Стасі під Полтавою. Всі площі у місцевих сільгосппідприємствах засівають  зерновими, зернобобовими, соєю не нижче другої репродукції. В області також є дрібнотоварні і великотоварні виробники насіння, в тому числі малопоширених культур, які працюють на площах від 2 гектарів до 4 тисяч і виробляють від 1 тонни насіння до 11 тисяч.

Тож останнім часом область не знає, що таке нестача насіння основних культур. Плідно працюють і полтавські селекційні центри й лабораторії, особливо Полтавської державної аграрної академії (ПДАА). Створені ними сорти озимих пшениць: диканька, левада, сагайдак, українка полтавська, кілька сортів проса й сої успішно пройшли адаптацію і висівають їх сьогодні майже по всій Україні. І навіть за кордоном.

За останню п’ятирічку в області вшестеро зросло виробництво зерна, вдвічі — урожайність культур, а сої, відповідно, у 20 (!) разів та в 1,7 раза. І це ще не межа, адже потенціал вітчизняних сортів і гібридів використовують в області лише частково через неналежне удобрення полів. Для прикладу, у 1985—1990 роках на гектар вносили щонайменше 1,5 центнера міндобрив, а за останню п’ятирічку — лише 51—72 кг. Те саме і з органікою: з 10 тонн дійшли до тонни. Отже, ми беремо із землі більше, ніж вносимо. Але навіть за такого споживацького ставлення до годувальниці нові сорти і гібриди забезпечують рослинникам стабільно високі врожаї, передовсім сої.

Валюта знадобиться й самим

Як повідомив «УК» президент Української асоціації виробників і переробників сої Віктор Тимченко, Полтавщина сьогодні лідер за обсягами посівів сої. Причому 13% площ цієї цінної культури на теренах області займають полтавські сорти.

— В Україні наші сорти сої займають приблизно 50 тисяч гектарів, — каже доцент кафедри селекції, насінництва й генетики ПДАА Людмила Білявська. — Найбільш затребувані сорти аметист і антрацит, який навіть у 2012-му, несприятливому у погодному аспекті році, дав 28 центнерів зерна за середньої урожайності сої в області — 14 центнерів. Цим сортом зацікавилася Росія. Бо крім того, що сорт ранньостиглий і високоврожайний, його насіння ще містить 37% білка і 26% олії. Це дуже бажана сировина для птахопрому. І гарантований попередник під озиму пшеницю.

Перспективи для сої в області й Україні добрі. Але, крім збільшення площ, виробництва товарного зерна, треба більше виробляти й насіння. Щоб не платити валютою за чуже. Щоправда, принагідно зауважила пані Людмила, нашим селекціонерам важко конкурувати в цьому із закордонними фірмами, в яких  практикують сучасну доробку насіння (без травмування). І товар свій вони пропонують у красивих упаковках, через що часто виграють, тоді як українські сорти, стійкіші до змін клімату, витримують перепади температур.