Нещодавно з’ясувалося, що в одному з підручників для естонських семикласників на європейській мапі Крим був позначений як частина Росії. На цей прикрий факт зреагував Конгрес українців Естонії. Російська пропаганда, ЗМІ такий випадок також не залишили поза увагою. І ополчилися проти «невеликої групи буйних націоналістів на чолі з Вірою Коник». Навіть зачепили людську гідність пані Віри, хоч це, зрештою, традиційно для північного сусіда. Я ж одразу вирішив познайомитися, поспілкуватися з Вірою Данилівною, адже її прізвище, голос були мені знані — впродовж років слухав її репортажі з Естонії на Українському радіо.

Хімік-технолог з радіомікрофоном

Віра Коник в Естонії живе вже майже 35 років. Її чоловік — Микола після закінчення Калінінградського вищого інженерно-морського училища отримав скерування на роботу до Таллінна. Вона ж із дипломом хіміка-технолога, який здобула з відзнакою в тодішньому Львівському політехнічному інституті, стала працювати на електротехнічному заводі. Гадала, на тривалий час тут не залишиться, чоловік відпрацює, як вимагалося після закінчення училища, певний термін, і повернуться на рідну Львівщину. Бо ж обоє походять із села Опака Дрогобицького району.

Віра народилася в освітянській родині. Батько — Данило Іванович Гвоздецький був директором місцевої школи, мати — Марія Петрівна теж учителювала. Більше того, свій трудовий шлях пані Віра починала саме в рідній школі, навчаючи дітей хімії.

Але доля розпорядилася інакше. Освітянську ниву Вірі Данилівні вже не довелося надалі борознити. Та й, зрештою, потім Таллінн залишити теж обставини не дозволили. В естонській столиці чоловік отримав квартиру, яку планували обміняти на львівську. Але саме в цей час розпадалася радянська імперія й операцію з обміну вже не вдалося здійснити.

Роки летіли. Дві доньки підросли, обрали свій самостійний шлях. Одна з них тепер живе в Таллінні, друга вийшла заміж за ірландця й проживає в Копенгагені (Данія).

В Естонії Вірі поталанило нарешті здійснити й свою юнацьку мрію. Після закінчення школи прагнула обрати фах журналіста. Але, вважаю, дівчина натрапила не на доброго порадника. Один з учителів відговорив її вступати на факультет журналістики, мовляв, у силу свого характеру вона не зможе потім працювати у радянській пресі. Чомусь послухалася. Нині каже, що дуже рада, що навчалася у Львівській політехніці, технічна освіта «багато чого дала». Проте згодом зрозуміла, що інженерна робота — все-таки не її покликання.

2003 року Віра Коник стала кореспондентом української служби BBC в Естонії та Балтії. І водночас працювала на Українському радіо в закордонній редакції інформації. А ще в естонських ЗМІ дописувала про життя української громади, про Україну. У час і Помаранчевої, і Революції Гідності інтерес до України був надто великий.

Щира українка Віра Коник

У вирі громадської діяльності

Утім, не лише журналістський вир захопив Віру Коник, а й громадська робота. 20 років тому вона очолила Українське земляцтво Естонії. Це товариство наші співвітчизники створили ще 1988 року. Конгрес українців Естонії (КУЕ) заснували 2002 року, аби співпрацювати, виробляти спільну політику, координувати діяльність діаспорних громадських організацій. Головою конгресу обрали пані Віру. Каже, КУЕ об’єднав під своєю парасолькою 11 громадських організацій. Нині в Естонії офіційно проживає понад 23 тисячі українців. За даними МВС цієї країни, останніми роками кількість наших співвітчизників збільшилася ще на 20 тисяч — це ті, хто приїхав сюди на роботу.

Чимало уваги конгресівці приділяють не лише культурологічній діяльності, а й просвітницькій. Розповідають естонському суспільству про історію України, зокрема, доносять правду про Голодомор, інші трагічні сторінки нашого народу. Популяризують великих українців і водночас шукають українських діячів, життя чи творчість яких пов’язані з Естонією й, навпаки, естонських видатних осіб, в долі яких постає Україна. Інформують і про події, що відбуваються на материзні, організовують розмаїті заходи, до того ж навіть у престижних залах Таллінна, Нарви, Тарту. Працює також дискусійний клуб «Співрозмовник», де на засідання з обговорення найрізноманітніших актуальних питань і подій запрошують експертів як з України, так й Естонії.

На естонському громадському радіо з 1992 року звучить українська програма «Червона калина». Конгрес планує ще створити YouTube-канал, щоб поширювати новини про життя українців Естонії.

Певна річ, приділяють значну увагу й системі недільних шкіл. Дітей тут виховують у національному дусі, розповідають про Україну, самобутні українські народні традиції, пісні, вчать не забувати рідну мову. Багатство української пісні доносять до естонського слухача й ансамблі, хори «Перелаз», «Журба», «Провесінь» та інші, які працюють у різних містах балтійської країни. Українські національні костюми конгрес допоміг придбати естонському танцювальному колективові, який вивчив кілька наших танців і неодмінно виконує їх на різних своїх концертах.

Віра Коник каже, що ще з 1999 року організовують тут традиційний фестиваль української культури «Балтійська трембіта». Прикметно, що це свято українства відбувається почергово в трьох балтійських державах. Цьогоріч мали його приймати в червні саме в Естонії, але завадив карантин. Одначе пані Віра сподівається, що все-таки обов’язково «Балтійську трембіту» проведуть. Щороку визначають певну тематичну спрямованість фестивалю. Нинішнього року це свято вирішили присвятити українській співаній поезії. Торік започаткували також фестиваль-ярмарок у м. Раквере. Тут звучить не лише пісня, а й організовують містечко естонських та українських народних ремесел.

Надзвичайні цікаві проєкти, заходи, майстер-класи втілюють-організовують і в Центрі української культури в Таллінні. Тут розміщений й офіс Конгресу українців Естонії. Центр розташований поруч з храмом Української греко-католицької церкви, яку рівно 20 років тому освятив світлої пам’яті Блаженніший Любомир Гузар.

Естонська держава підтримує діяльність національних меншин. Фінансово певною мірою теж допомагає, завдяки чому, як твердить пані Віра, КУЕ може планувати власну діяльність — орендувати приміщення для культурних заходів, зібрань, офіс. Громадську та журналістську діяльність українки Віри Коник естонська держава відзначила президентською нагородою — орденом Білої зірки.

«Я полюбила Естонію, її народ, хоча Україна для мене на першому місці завжди й усюди», — ділиться думками пані Віра. З великим задоволенням вона завжди відвідує материзну, де «все рідне, щире, тепле». Українська мова в родині Коників — завжди в пошані, вдома спілкуються винятково нею.

Віра Коник у гурті своїх співвітчизників у Центрі української культури в Таллінні. Фото з родинного архiву

«Точковий удар»

Зрозуміло, не так легко бути українським активістом, особливо там, де працюють потужні російські організації. Але представники Конгресу українців Естонії й особисто його голова Віра Коник докладають багато зусиль, аби доносити до естонської спільноти подих справжньої України, відстоювати її інтереси.

Особливо — останні шість років, коли на її рідній землі ходить окупант. За цей час організували чимало мітингів, акцій на підтримку України, кримсько-татарського народу, звернень до естонського уряду, Європарламенту. З кампаній останніх років пані Віра згадала про «точковий удар» — безпрецедентну акцію щодо вилучення антиукраїнських видань з естонських книгарень. Передусім звернулися до дирекцій цих книжкових магазинів, до керівництва країни, до ЗМІ, один з телеканалів підготував з цього приводу інформаційний сюжет. Уже наступного дня керівництво книгарень вилучило ці видання з продажу — всього 25 найменувань, що мали цілковите антиукраїнське спрямування.

Нинішнього квітня Вірі Коник написала одна українка, син якої вчиться в естонській школі, та повідомила, що в шкільному підручнику англійської мови для 7 класу на мапі Європи Крим позначений російським. Конгрес українців Естонії одразу відгукнувся — поінформував українське Посольство, звернувся до парламентської групи «Естонія-Україна». Надіслав і лист до Міністерства освіти Естонії з проханням вжити заходів щодо виправлення цієї ситуації, а також запобігти повторенню подібних випадків.

Пані Віра мовить, що освітнє відомство дуже оперативно відреагувало, зв’язалося з видавництвом, яке друкувало цей підручник. Тут визнали, що це був їхній недогляд, що взяли мапу з вільного доступу в Інтернеті. Погодилися навіть, щоб ці книжки вилучити з обігу та надрукувати інші. Проте, розуміємо, що фінансово це витратно.

Наразі вирішили вклеїти мапу з українським Кримом. Відповідально заявили, що технічно цю роботу виконають дуже якісно під час канікул, коли шкільні підручники учні здадуть у бібліотеки. На адресу КУЕ надійшла також відповідь з вибаченням і запевненням, що Естонія завжди підтримувала й підтримує територіальну цілісність України.