Україна не підставлятиме щоку

Цьогорічне  засідання Ялтинської Європейської стратегії мало конкретну назву: «Світ, Європа, Україна: Шторми Змін». У ній відображено виклики, що постали  перед Старим Світом через брутальне порушення Кремлем усталених міжнародних норм.

Лише за рік, що минув з часу останнього зібрання YES, характерними ознаками сьогодення стали висхідний конфлікт на Близькому Сході, масштабне брязкання російською зброєю у вигляді військових навчань на східних кордонах НАТО, активне продовження агресії Росії на Донбасі, загрозливі хвилі біженців, ескалація тероризму, розквіт популізму і ультраправого екстремізму, широкомасштабна цілеспрямована брехлива пропаганда. Все це північно-східні імперські стратеги використовують  задля того, щоб демократичний світ поступово втрачав свої фундаментальні цінності.

Безпеки вже ніхто не гарантує

«Російська пропаганда не лише використовує вразливі місця Заходу. Вона наситила його своїми параноїдальними ідеями, — намагався достукатися до свідомості іноземних учасників зібрання  Президент Петро Порошенко. —  Росія намагається «влізти в голову» західній цивілізації: євроскептицизм, антиамериканізм, ізоляціонізм руйнують існуючу систему координат західної цивілізації».

Усе це сприяє підживленню національного егоїзму, інтеграційної втоми, ненависті до інших народів та загальної нетерпимості. А звідти зовсім небагато до руйнації єдності Євросоюзу. «Наступні місяці стануть для Заходу справжнім моментом істини. Й потрібно готуватися до цих потенційних реалій вже сьогодні», — попередив Президент міжнародних партнерів.  І закликав європейських лідерів відігравати свою роль у захисті Європи. Адже на тлі конфлікту в Україні та загострення геополітичної ситуації на континенті чітко постають вимоги захисту спільної для всіх Європи.

За прикладами перекроювання мапи світу далеко ходити не треба, Україна їх відчуває на собі щодня з березня позаминулого року. Коли одна країна намагається силоміць і безкарно привласнити частину суверенної території іншої, це має стати викликом і загрозою для всіх сусідів, урешті-решт — для світової цивілізації. «Інакше, — переконаний Петро Порошенко, — ніхто не зможе гарантувати, що завтра те саме хтось не спробує вчинити проти вас».

Тому така важлива для України підтримка її боротьби із зовнішньою агресією ординських покручів і зайд — усебічна підтримка, надана європейськими партнерами та оформлена у міжнародну солідарність. На цих засадах, а також на глибокому патріотизмі зростає наше військо. Військо наймирнішої, за влучним висловом Президента, країни.

«Мені часто дорікають, мовляв, українська сторона продовжує «впиратися» і не йде далі політичним треком мінського врегулювання. Повторюю раз і назавжди: ми вже підставляли щоку. Підставляли так, що ледве живі лишилися, — констатував глава держави, попередивши на майбутнє. — Жодного кроку, допоки російська сторона не пройде свою дистанцію безпековим треком».

Незмінність цивілізаційного вибору

Він укотре звернувся до північно-східних сусідів, які буцімто «не є стороною конфлікту на Донбасі», таки розпочати виконання пунктів мінських угод, передусім їхньої безпекової складової. «Якщо ми закриємо кордон, не буде конфлікту в Україні. Заберіть окупаційні війська, заберіть зброю — ми домовимось і все врегулюємо», — ось доволі простий рецепт урегулювання.

Петро Порошенко перелічив усі елементи покрокового виконання Україною вимог згаданих угод: і закон про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, і закон про амністію, і визначення території окремих районів Донецької та Луганської областей, і зміни до Конституції щодо децентралізації, і опрацювання з міжнародними партнерами модальності проведення місцевих виборів на Донбасі. Останнє, щоправда, після виконання безпекових умов.

Натомість із боку РФ немає жодних кроків назустріч. Якщо такими не вважати тактику політичних маніпуляцій за столом переговорів і контрольованої агресії на полі бою у потрібний окупантам момент. Це стосується, до слова, не лише України, а й Близького Сходу, Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії тощо.

«Ви щодня можете спостерігати, як російська гібридна війна намагається розірвати нас на шматки, і вірите, що вас така загроза омине стороною, — цитує слова Петра Порошенка департамент прес-служби Адміністрації Президента. — Можете не сумніватися, що завтра вони дотягнуться і до вас. І тут не треба запитувати, по кому дзвонить дзвін — він дзвонить по всіх нас».

Окремо йшлося і про анексований Крим, перетворений на щось середнє між потужною військовою базою та концтабором радянського зразка. Все це робиться задля того, щоб змусити Захід визнати над Кримом суверенітет РФ. «З погляду міжнародного права питання навіть не розглядалося. Крим по праву належить Україні, — недвозначно наголосив Президент. — А питання притягнення до відповідальності порушника міжнародного права залишається відкритим».

Тут Петро Порошенко покладає великі надії на підтримку нашої позиції черговою сесією генеральної Асамблеї ООН. «Ключова мета — зробити так, щоб ціна тимчасової окупації зростала, — продовжував далі Президент. — Щоб тримати в руках незаконно захоплене, а по суті — цинічно вкрадене — агресору було так само нестерпно боляче, як тримати у руці розпалене вугілля з Донбасу».

Тобто вкотре постає питання нових секторальних санкцій, без яких утримати господаря Кремля за столом переговорів буде вже неможливо. Тому й виступає Петро Порошенко за застосування до Росії з боку США поправки Джексона-Веніка. Москва нарешті має усвідомити, що плата за систематичне нехтування міжнародним правом постійно зростатиме.

Дещо розважило серйозність атмосфери жартівливе звернення Петра Порошенка до майбутніх депутатів Держдуми РФ, яких от-от мають обрати в Криму: «Ласкаво просимо до клубу об’єктів санкцій, шановні панове!». Загалом питання обмежень щодо агресора слід розглядати не як втрати бізнес-інтересів, а як інвестиції у власну безпеку демократичного світу.

А євроінтеграційні та цивілізаційні прагнення України Петро Порошенко сформулював доволі просто й зрозуміло: «Ми заклали наріжний камінь у споруду великих змін. Ми маємо істину і бажання поступу, оновлення і розвитку. Ми покладаємося на солідарність, нашу обопільну увагу і обопільну підтримку. Це не відповідь на запитання, чого ми хочемо від європейців. Це відповідь на запитання, хто ми такі».