Наприкінці 2018 року федеральне статистичне відомство повідомило, що у Німеччині проживає 141 350 українців і щомісяця їхня кількість зростає. З них майже 43 тисячі працюють і платять обов’язкові соціальні виплати. Для порівняння: шість років тому офіційно було працевлаштовано 23 тисячі наших співвітчизників.

Українці живуть на всій території Німеччини, але ніде не утворюють більшості. Найбільше їх у південних землях, зокрема Баварії, Північному Рейні-Вестфалії й Баден-Вюртемберзі, найменше — у Бремені.

Від студентки до власниці

Львів’янка Вікторія Курилова у Бремені живе вже 10 років. Приїхала сюди на навчання й навіть не планувала  пов’язувати життя із цим містом. Але після закінчення університету їй запропонували роботу, і вона залишилася, а зовсім недавно відкрила власну невелику музичну школу, наймає людей на роботу та вчасно платить усі податки.

«У Німеччині нелегально працювати — це асоціально, карається законом, тож можна цим нажити проблем більше, ніж заробити грошей, — каже Вікторія. За її словами, умови життя у Німеччині не спонукають працювати нелегально, бо тут усе роблять згідно з правилами та законами.  Та й для того, щоб орендувати житло, потрібно легально працювати. — Навіть не уявляю, як це можна зробити інакше, — напевне, тільки жити нелегально у знайомих, що, однак, також небезпечно».

Вартість оренди житла залежить від району. До неї додаються комунальні виплати, а ще є додаткові витрати, куди входить вивезення сміття, частково витрати на воду й опалення.

«Узагальнюючи, скажу, що у Бремені в середньому витрати на однокімнатну квартиру становлять близько 450—650 євро на місяць», — ділиться досвідом наша землячка.

Щодо цін на продукти, то, за її словами, двоє на місяць витрачають не більш як  300 євро,  ціни на продукти там майже такі самі, як в Україні. Під час акцій можна купити виноград за 0,99 євро (500 г), сири по 1,5 євро (200 г), ковбасу салямі за 3 євро (500 г), вино за 1,99 євро. Щоправда, картопля та хліб набагато дорожчі, ніж у нас: кілограм картоплі коштує 1,66 євро, а  хліб — понад 1,15 євро.

Кожна людина, яка живе в Німеччині, має медичну страховку. Якщо ти безробітний, то за тебе сплачує держава. Страховка поділяється на безпосередньо медичну й ту, яка дає змогу отримувати догляд у похилому віці.

У самій медицині є плюси й мінуси. У Німеччині лікарів мало, й до них завжди черги. Оскільки за медичне обслуговування тут не платять, то для декого похід до лікаря стає своєрідним хобі. Як правило, потрапити до фахівця ти можеш через два-три тижні або й місяць після запису. Плануєш зробити МРТ? Будь готовий чекати кілька місяців. А щоб потрапити до психоаналітика, потрібно чекати майже рік, а то й два. Тільки у критичних ситуаціях вони можуть надати поодинокі консультації.

Діти понад усе

Юля Соловйова, мати шести чудових дітей, родом з Києва й уже 16 років живе в Гамбурзі. Переїхала у Німеччину за чоловіком, який отримав роботу в галузі ІТ в одній із німецьких фірм. Він і досі працює у тій самій фірмі, його там цінують, він пише програми й непогано заробляє. Сама Юля підробляє уроками танців дітям і мамам з дітьми.

«Нині в нас є власний великий будинок, коло спілкування, наше життя вже тут. Ми повністю асимілювалися, але не втратили зв’язку з українською діаспорою», — розповідає Юля. Вона визнає, що найбільш критичні для тих, хто переїхав у нову країну, перші два роки.

«Тоді дуже хочеться повернутися на Батьківщину. Але ми цього не зробили заради дітей, які вже у нас народилися», — визнає вона. Юля розповідає, що умови для дітей у Німеччині набагато кращі, ніж в Україні: безплатні дитсадки, школи. А похід з дитиною у поліклініку — як свято, бо там тобі усміхаються і завжди раді бачити. Щоправда, оскільки медицина страхова, доводиться інколи почекати своєї черги, щоб потрапити до лікаря. Але бувають екстрені ситуації, коли людина приходить до лікаря, чекає своєї черги не більше двох годин і її оглядають позапланово. А коли хворіє дитина (у неї температура), її необхідно самостійно привести до лікаря.

«Ця практика нас раніше дивувала: як вести хвору дитину до лікаря, чекати дві години в черзі? Згодом виявилося, що коли зателефонувати лікареві у позаробочий час, то він приїжджає додому, оглядає дитину, призначає лікування. Як швидко він приїжджає? Досить швидко — протягом 30 хвилин», — ділиться досвідом Юля.

 Ніхто нікому нічого не винен

Уже 25 років у Берліні живе киянин Василь Коваленко — у Німеччині довше, ніж в Україні. Приїхав сюди за студентським обміном. Закінчив університет, запросили на роботу, зустрів тут кохання. Тож  залишився. Тепер працює за спеціальністю — інженером, є власне житло, а батьки як жили, так і живуть у Київській області.

«Якщо ти молодий, перспективний, то нині можна приїхати в Німеччину абсолютно легально. На сайті посольства є інформація, на які спеціальності які квоти», — розповідає Василь. З 2012 року в Німеччині діє програма Blue Card — аналог американської програми Green Card. Вона дає змогу працювати і жити в Німеччині всій сім’ї. Скористатися нею може будь-яка людина з вищою освітою, яку запросив на роботу німецький роботодавець із зарплатою понад 38 тисяч євро на рік.

«А якщо хтось планує тут працювати нелегально, то скажу вам так: ніхто нікому нічого не винен. Якщо щось трапиться, до лікаря не відправлять, із грошима в будь-який момент кинуть. Нелегал — це абсолютно безправна людина, сучасний невільник», — застерігає Василь.

Соціальна інтеграція

У кожного українця, який живе й працює в Німеччині, власна унікальна історія. Склалося так, що нині Христина Легостаєва та її мама стали переселенцями. Тільки одна живе у Бремені, а друга — в Києві. Христина приїхала з Луганська на навчання у консерваторію Hochschule fьr Kьnste Bremen сім років тому, її мати переїхала у Київ п’ять років тому, після початку війни на Донбасі.

Христина — відкрита людина, вона поділилася з нами своєю історією і досвідом.

«Після отримання диплома та ступеня магістра мені як музикантові хотілося грати й заробляти. Німеччина надає таку можливість», — розповіла Христина. Хоч, каже вона, вступити до німецького вишу непросто. Щоб тут навчатися, на вашому банківському рахунку має бути 8 тисяч євро, рахунок треба постійно поповнювати. Крім цього, для навчання потрібен сертифікат на знання німецької мови.

У Бремені є невелика, але доволі дружна українська діаспора. «Ми частенько зустрічаємося, спілкуємося. Намагаємося допомагати одне одному, коли в цьому є потреба. Щоправда, тут є люди, які десятиліттями живуть у своєму середовищі й не знають німецької, не спілкуються із представниками інших національностей. Таке властиво зокрема членам турецької й російської спільнот», — зазначає Христина.

Дорогою кохання

Галина Бебела з Києва понад 14 років живе у Мюнхені. Свого часу вона не планувала виїжджати з України. У неї складалося все напрочуд добре: престижна робота, непогані заробітки, власна квартира. Але одного разу вона зустріла Берхарда — німця, який приїхав до Києва у справах. Познайомилися, стали зустрічатися, а через деякий час він був змушений їхати працювати на Філіппіни. Тож запропонував Галині поїхати з ним.

«Спочатку ми жили на Філіппінах, після закінчення контракту повернулися в Україну, де у нас народився син. Через бюрократичну систему нам довелося одружуватися в Україні, потім пройшли складну процедуру возз’єднання сім’ї. Навіть не хочеться згадувати, скільки нам довелося збирати документів», — згадує усі перипетії Галина.

Чи було їй складно адаптуватися в Німеччині? Траплялося по-різному.

Чоловік часто буває у відрядженнях,  Галині довелося вивчити розмовну німецьку, щоб спілкуватися в магазині, аптеці чи з лікарем. Потім вивчила граматику, закінчила університет, стала працювати.

«Живемо, як, мабуть, більшість сімей в Україні й Німеччині — в любові», — усміхається вона.

Післямова. На перший погляд, життя в Німеччині складається вдало у всіх, хто виїхав з України. Але не всі історії такі щасливі, як у наших героїв.

Шукаючи співрозмовників, ми познайомилися з людьми, які, виїхавши в Німеччину абсолютно легально, нині живуть за рахунок соціальної допомоги від держави. На прохання розповісти про своє життя казали: «А що тут розкажеш? Нічого…»

Думаючи про переїзд до Німеччини чи пошук роботи, зважуйте всі за і проти. Щоб там добре жити, треба вивчити мову, багато працювати, справно платити податки, бути законослухняним громадянином. Манни небесної ніде не буває.

Іванна КУРОВЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»
Київ — Бремен — Гамбург — Київ