Не стверджуватимемо, що для державної підтримки вітчизняного виноробства взагалі нічого не робиться. 7 жовтня Президент України Петро Порошенко підписав закон, який скасував ліцензію на оптовий продаж алкоголю для невеликих виробників місцевих плодово-ягідних вин із власної сировини, вартість якої досі становила 500 тисяч гривень на рік. Отже, створення невеликих вітчизняних підприємств, які б виготовляли ексклюзивні місцеві сорти вина у невеликих кількостях на кшталт французьких шато, стало реальністю.

Так зроблено ще один крок на шляху утвердження України як виноробної держави. Бо фактично така вона вже давно, справа лише за визнанням цього у світі й свідомості власного населення. Бо з цим маємо певні проблеми: у крамницях знайти українські вина можна, а в ресторанах — ні.

Виноробство для деяких регіонів України — ще й важливий чинник соціального розвитку. На півдні Одещини багато видів сільськогосподарської діяльності, звичних для інших регіонів України, утруднено через специфічні природні умови, натомість ті самі умови сприятливі для виноробства. І люди нарешті отримали змогу згадати прадідівські звичаї й займатися ремеслом, до якого цей регіон найбільше придатний.

Перший заступник міністра аграрної політики Максим Мартинюк зауважує: «Наш пріоритет — розвиток виноградарства, оскільки ця галузь із високим вмістом ручної праці сприятиме створенню робочих місць насамперед в економічно депресивних регіонах». Не повинно бути таких регіонів у нашій країні, не обділеній дарами природи і людським потенціалом.

Коньяк України й український коньяк: різниця є

Ще одним чинником підтримки вітчизняних виробників стане впровадження з 2017 року рішення робочої групи з опрацювання Основних правил виробництва коньяків України. Ідеться про те, щоб із нового року запровадити обов’язкову мінімальну квоту вмісту коньячних спиртів українського виробництва — не менш як 15%. А якось недобре виходило: український нібито коньяк виготовляли з повністю імпортованої сировини, тоді як є змога виготовляти власну.

Директор департаменту землеробства та технічної політики в АПК Мінагрополітики Володимир Топчій каже: «Кожен споживач, купуючи коньяк України, думає, що його виготовлено з української сировини. Слід розрізняти коньяки марочні, які на 100% виробляють з української сировини, і коньяки ординарні. Останні 3—4 роки спостерігаємо загрозливу тенденцію зростання частки імпортних коньячних спиртів в ординарних коньяках України. Питома вага імпортної сировини перевищує 63%».

Це не просто з морального погляду негарно, а й порушує регламенти Ради ЄС. Згідно з ними, якщо в назві є географічне зазначення, то не менш як 85% винограду, що використовують для виробництва, мають походити тільки з цієї території. Тобто якщо коньяк український, то має бути з українського спирту, інакше це не український коньяк. Максим Мартинюк додає, імпортний спирт дешевший за вітчизняний, тому постають серйозні питання щодо його якості.

Це для українських виноробів болюче питання. Ідеться про те, чи зможемо зберегти за нашою продукцією торгові марки, чи називатиметься надалі наш коньяк коньяком, а шампанське — шампанським. Якщо ні, тоді доведеться змінювати дуже багато наших традиційних торгових брендів, фактично майже повністю змінювати ринкову політику і всередині країни, і за кордоном. Нащо ж пиляти гілку, на якій сидимо? 

Щодо квоти, то, за планами уряду, вона щороку поступово збільшуватиметься, аби, як зауважує Максим Мартинюк, не розвалити підприємства і не допустити дискримінації тих, хто раніше користувався імпортними спиртами, з боку тих, хто вже має власні потужності для їх виробництва.

Такі в Україні є. Хоч нині для виробництва коньяків не вистачає кількох мільйонів декалітрів українського коньячного спирту, генеральний директор корпорації «Укрвинпром» Володимир Кучеренко стверджує, що провідні українські виробники, як-от ПрАТ «Одеський коньячний завод», ОП «Ужгородський коньячний завод» і ПАТ «ДМК «Таврія»,  гарантували забезпечення інших учасників ринку вітчизняними коньячними спиртами. 

Виробники використовують імпортні коньячні спирти не лише через їхню дешевизну і не від злої волі — це  пов’язано з дефіцитом вітчизняної сировини, наслідком скорочення виноградних насаджень. Українська виноробна галузь зазнала втрат через анексію Криму, де було зосереджено  30% площ виноградників.

За розрахунками спеціалістів, для покриття дефіциту виноматеріалів необхідно збільшити площу виноградників принаймні на 20 тисяч гектарів, а на це потрібно понад 12 мільярдів гривень. Оскільки виноградарі їх не мають, у 2014 році в Україні висадили аж 100 га нових виноградників, у  2015-му — 120. Неважко підрахувати, що такими темпами для виходу виробництва вітчизняних виноматеріалів на потрібну  потужність знадобиться 200 років.

Максим Мартинюк повідомив, що профільне міністерство вживає заходів у цьому напрямі: «Зокрема розглядаємо можливість відновлення програми відшкодування витрат на висаджування виноградників, оскільки це  бізнес із високою капіталоємністю й довгим терміном окупності».

Міністр аграрної політики та продовольства України Тарас Кутовий каже, що завдання відомства — створити всі умови для комфортної роботи виноробів, а їхнє завдання — виготовляти якісний продукт із доданою вартістю, який не соромно буде продавати вдома і просувати на закордонні ринки.

Про якість і ціну

До речі, деяку алкогольну продукцію в Україні продавати не лише соромно, а й просто небезпечно. Як зауважив перший віце-прем’єр-міністр України — міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів на нараді за участі виробників алкогольних напоїв та громадсько-професійних організацій, у законі про скасування оптової ліцензії, про який ішлося вище, не визначено механізмів контролю якості продукції й відповідальності за порушення. Не розроблено рецептури та технологічні інструкції, за порушення яких можна притягти до відповідальності.

Тому, за його словами, центральні органи виконавчої влади повинні підтримувати громадсько-професійний моніторинг ринку алкогольної продукції. Йдеться про підтримку наукових установ та громадських організацій, які беруть на себе технологічні функції та розроблення рецептур для виробників алкогольних напоїв. Це, на думку Степана Кубіва, сприятиме професійному підходу й дасть змогу контролювати відповідність алкогольної продукції нормативним документам.

Досі, на жаль, можна почути: мовляв, навіщо той контроль, все визначить покупець, він сам вирішить, подобається йому чи ні, купувати чи не варто. Якби ж то! Покупець може визначити, чи подобається йому продукт на смак (і то, як відомо, смаки бувають різні). А як пересічна людина може самотужки, без спеціального лабораторного обладнання, виявити перевищення у вині допустимого вмісту сірки, важких металів тощо? Не кажу вже про добавки, яких у справжньому вині не має бути.

Питання якості має і зворотній бік — ціну. Згідно з постановою уряду №828, підвищуються мінімальні оптово-відпускні ціни на алкогольні напої. Відтепер пляшка 0,7 л столового вина мінімально коштуватиме 33 гривні, кріпленого — 42 гривні. Пляшку шампанського на полицях супермаркетів можна буде знайти щонайменше за 69,90 грн. Мінімальна вартість пляшки тризіркового коньяку України становитиме 104,9 гривні, чотиризіркового — 109,9, п’ятизіркового — 119,9.

Володимир Кучеренко з цього приводу заявляє: «Нинішні мінімальні ціни вже давно не відповідали собівартості. Адже крім підвищення цін на всі складові продукції, зросли акцизні податки на алкогольні напої. Мінімальна оптово-відпускна ціна має містити мінімальні затрати, яких може зазнати виробник, виготовляючи продукцію».

Що підвищення акцизів призводить до зростання ціни — незаперечно. Спірна інша теза В. Кучеренка: за його словами, підвищення мінімальних цін на алкогольні напої спрямоване на забезпечення споживачів якісною продукцією. Тому такий крок уряду сприятиме боротьбі з фальсифікатом та створенню сприятливих умов для ведення бізнесу.

Це так лише за однієї умови: якщо для покупця якість — первинний чинник, а ціна — вторинний. Якщо ж ціна зависока, споживач свідомо шукатиме і купуватиме дешевший фальсифікат, попри можливу небезпеку. Вважаєте, всі ті люди, що отруїлися на Харківщині й у прилеглих регіонах, не знали, що купують фальсифікат? Думаю, більшість знала, але прагнення дешевого перемогло інстинкт самозбереження. Тоді замість боротьби з контрафактною продукцією отримаємо її подальше поширення, а це вже не на користь сумлінним виробникам.

Володимир КОЛЮБАКІН
для «Урядового кур’єра»