Про те, чому наше суспільство досі борсається в гендерних оманах і страждає від стереотипів і як цю ситуацію швидко і результативно подолати, Укрінформ  поговорив з урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною ЛЕВЧЕНКО.

— Пані Катерино, Міністерство освіти і науки вже кілька років поспіль проводить антидискримінаційну експертизу навчальних підручників, які видають за державний кошт. Проте нещодавно ми були свідками резонансної ситуації з книжкою «Щоб у 16 не було запізно», виданою не за держкошт, але яка ледь не потрапила до бібліотек. Чи є запобіжники, щоб подібного не трапилося в майбутньому?

— Книжка, про яку ви говорите, до Міністерства освіти і науки не має стосунку, то було питання державних закупівель. Хоч цей приклад показав, що таку літературу вчителі можуть використовувати для позакласних занять. Тож виходить, що дискримінаційні, нефахові й дуже шкідливі речі, які містяться в цій книжці, можуть потрапляти у школи — запобіжників для цього поки що немає.

Тому ми неодноразово порушували питання, що потрібно поширювати антидискримінаційну експертизу на весь освітній контент. Це завдання для Міністерства освіти і науки, яке сформульовано у Плані заходів з виконання зобов’язань, взятих при приєднанні до глобального «Партнерства Біарріц», — міжнародної ініціативи рівних прав і можливостей для всіх.

Питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, хлопців і дівчат в освіті дуже важливе. І одне із зобов’язань, які Україна добровільно взяла, приєднавшись до цієї ініціативи — забезпечити наскрізність принципів гендерної рівності в освіті.

— Що конкретно за цим визначенням стоїть? І чи достатньо, на ваш фаховий погляд, приділяють уваги гендерній освіті та роз’яснювальній роботі в українських школах?

— За цим стоїть дуже багато: і робота, яку слід проводити з усіма учасниками освітньо-виховного процесу (педагогічні працівники, діти, батьки), і формування недискримінаційного навчального контенту. Якщо говорити простою мовою, хоч насправді це дуже важливі речі, потрібно, щоб матеріал і приклади, які використовують в освітньому процесі, не містили натяків дискримінації. І не лише за ознакою статі, а й за ознакою інвалідності, місця проживання, національно-етнічної належності або за іншими ознаками, які сформульовано в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації».

Щоб уникнути дискримінаційного контенту, Міністерство освіти і науки напрацювало методичні рекомендації для здійснення експертизи, підготовлені експерти й експертки. Але, як ми сказали на початку розмови, експертиза поки що не покриває весь освітній контент, оскільки є інші матеріали, зокрема й відео, які вчителі шукають або готують самостійно.

За підсумками експертизи подано рекомендації, зокрема триває  навчання з видавництвами, які готують літературу для дітей. Питання ж не лише у вербальному контенті, а й у візуальному — це малюнки, фото, ілюстрації. Потрібно ще багато працювати і сформувати не лише документи, які зобов’язуватимуть здійснювати експертизу всього освітнього контенту, а й напрацювати інструменти та процедури, як ставити запобіжники. Нині навіть якщо експертиза довела, що в підручнику є дискримінаційний контент, його не вилучають зі школи, а просто потім, коли друкують наступного року, його видають з урахуванням наших зауважень.

— Знаю, що існує національна «гаряча лінія» для дітей та молоді.

— В Україні є кілька «гарячих ліній», і це дуже добре. Є урядова «гаряча лінія» за номером 15-47 «З протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей». Її відкрили 2020 року, й вона прийняла за рік понад 10 тисяч дзвінків.

Є ще «гарячі лінії», які працюють на базі громадських організацій, зокрема ГО «Ла Страда Україна», яку я очолювала понад 20 років і безпосередньо займалася створенням цих «гарячих ліній». Вони безплатні, анонімні та конфіденційні. Одна для дорослих — «З попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації» (з мобільних 116-123 або 0-800-500-335) — там більшість телефонних звернень стосується домашнього насильства.

А є дитяча «гаряча лінія», яка розширила контингент торік й називається тепер «Національна гаряча лінія для дітей та молоді» (з мобільних 116-111, або 0-800-500-225). Торік вона прийняла понад 70 тисяч звернень. Дуже багато тих, які стосуються психологічних проблем, насильства, цькування, булінгу.

— Чи скаржаться діти на гендерну дискримінацію?

— Звичайно, дитина не вживає терміна «гендерна нерівність». Але консультанти, які спілкуються з нею, потім той випадок, про який вона говорить, вносять в узагальнену базу (дзвінки анонімні конфіденційні) і можуть ідентифікувати його як «дискримінація за ознакою статі».

Наголошую, дискримінація — це не просто розрізнення за ознакою статі, а розрізнення, яке призводить до того, що людина не може в повному обсязі користуватися правами і свободами, які їй гарантовано. Тобто якщо дівчат і хлопців розвели перевдягатися по різних кімнатах — це не дискримінація. Але якщо сказали після уроку фізкультури, де всі бігали, що дівчата перевдягаються, а хлопці ні й спітнілі сидять на уроках, й так щоразу, — це різне ставлення, яке може призвести до погіршення самопочуття. Це можна кваліфікувати як вияв дискримінації.

Якщо згадати конкретні дзвінки на «гарячу лінію», то, наприклад, дискримінацію ідентифікували, коли дівчат не пускали на водійські курси, мовляв, це курси тільки для хлопчиків.

Гендерна політика має бути комплексною і наскрізною. Не може бути, що тут ми говоримо про забезпечення рівних прав та можливостей, а тут не говоритимемо. Те саме стосується й програми уроків з військової підготовки — її слід переглянути, бо у країні, де восьмий рік триває війна, і хлопцям, і дівчатам потрібно знати медичну справу й початкову підготовку для захисту держави.

— Але ж ви самі сказали, що нині у Збройних силах України служать 57 тисяч жінок, тобто вони вільно можуть обирати цей шлях.

— Дівчатам справді відкрито доступ до військових і військово-морських ліцеїв, а у Збройних силах — багато спеціальностей для жінок. Але коли вони хочуть вступати до закладів вищої освіти, які готують фахівців для сектору безпеки і оборони, то приходять туди з нерівними умовами, не маючи початкової військової підготовки.

Та й нормативи слід переглянути, якщо говоримо про наближення до стандартів НАТО: є нормативи на витривалість — довгі комбіновані вправи. Це зрозуміло, тому що якщо йдеш у поліцейську академію і хочеш бути поліцейським, потрібно швидко бігати, бо злочинця слід ловити. Але нині дуже багато інших методів розкриття злочинів, дізнання і ведення слідства. Наприклад, потрібна емоційна стійкість. Дітей навчають бути емоційно стійкими? Ні! А це нині одна з головних компетентностей будь-якого фахівця. Маємо спілкуватися з абсолютно різними людьми, виходити з різних кризових ситуацій, не впадати в паніку, й це стосується і чоловіків, і жінок.

Непропрацьовані емоційні переживання згодом переростають у психологічні зриви, депресії й різні психічні розлади — це хвороба людства. Знаючи про це, потрібно дітей готувати бути стресостійкими.

— А як бути з нашими традиціями, що чоловік — завойовник, годувальник, а жінка — берегиня роду, хранителька домашнього вогнища?

— Традиції розвиваються й змінюються. І їх не потрібно сприймати так буквально: у нас великий відсоток населення не має власного житла, тобто орендують або живуть із батьками, не маючи вогнища у прямому сенсі. З моєї точки зору, йдеться про емоційний зв’язок, а в ньому важливі обидві сторони. Щодо завойовників, то агресивна політика й поведінка доводить не до збереження традицій, а до зростання насильства. А щодо годувальника — рівень жінок, які працюють, у нас високий, хоч і нижчий, ніж у країнах Європейського Союзу.

Політика рівних прав і можливостей — це політика вільного вибору. Держава не каже, що це погано, якщо жінка хоче сидіти вдома і не працювати. Просто потрібно розуміти відтерміновані наслідки реалізації такого бажання, наприклад, у вигляді відсутності трудової пенсії або глибоких психологічних проблем тоді, коли діти виросли. І не всі жінки мають бути керівниками чи працювати в шахтах або служити у Збройних силах. Але ті, хто хоче там працювати, повинні мати таку можливість. У нас танкістами не хочуть бути 99,5% жінок, але 0,5% хочуть, і в них має бути на це право.

2017 року було скасовано наказ №256 про заборону жінкам працювати за 450 професіями. Зокрема, жінкам України було заборонено працювати у багатьох важливих галузях: водіння деяких видів вантажного і пасажирського транспорту, робота в машинному відділенні корабля, кілька будівельних спеціальностей.

Саме догляд за батьками або старшими родичами — це найважча робота, і тут ніхто не каже, що жінкам заборонено цим займатися. З іншого боку, нині  збільшується потреба в обслуговуючій праці, але чомусь догляд за дітьми чи людьми старшого віку вважається виключно жіночою роботою. Вона що — легка?

— Ні, ще й погано оплачується.

— Вона зовсім не оплачується, якщо це стосується членів твоєї родини. Саме догляд за батьками або старшими родичами — це найважча робота, і тут ніхто не каже, що жінкам заборонено цим займатися. А носити цілий день на руках дитину, яка важить у пів року 10 кілограмів! У сукупності жінка переносить більше, ніж вантажник. Так, це її дитина, але вона важка!

— Наскільки важлива роль фемінітивів для забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків?

— Дуже люблю фемінітиви і вважаю, що їх застосування робить нашу мову красивішою й багатшою — вони відображають різноманіття, яке існує. Що не тільки є директор підприємства, а й директорка.

Коли вперше зіткнулася з фемінітивами понад 25 років тому, вони мені не сподобалися. Тобто ставлення до них може змінюватися, і мій особистий приклад — показник: спочатку мені було дуже дивно, чому мене називають директоркою, президенткою (я тоді була президентом громадської організації «Ла Страда»), лекторкою, тренеркою, потім професоркою. І от на професорці  мені вже сподобалося. Це був 2007 рік.

Нині прошу називати мене докторка наук, професорка, викладачка, урядова уповноважена — всюди, де можна писати себе фемінітивами, так і пишу. Це гарні можливості української мови. І якщо ми, до речі, хочемо не наслідувати росіян і тих, хто нас історично гнобив, то саме у них немає фемінітивів, й українська мова тут багатша.

Жінка в Україні завжди мала високі соціальні позиції, то підкреслюймо це фемінітивами. Вони є в багатьох слов’янських мовах — чеській, словацькій, інших. Уже внесено зміни у класифікатор професій — можна використовувати фемінітиви. Тепер потрібно ще внести зміни в усі реєстри, щоб можна було ідентифікувати, що урядовий уповноважений і урядова уповноважена — це одна особа (сміється).

— А за трудовою книжкою ви хто?

— У трудовій книжці я називаюсь «Урядовий уповноважений» — кажу, що потрібно в реєстри внести зміни. Але ось на столі моя доповідна до віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції — вона від урядової уповноваженої.

— Нині розробляють державну стратегію забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року. А чому саме на цей період?

— Це дуже важливий і великий за обсягом документ, тому що його доповнюють план і державна програма, яка має допомагати впроваджувати стратегію в життя. А до 2030 року, бо ми прив’язуємо стратегію до Цілей сталого розвитку, а вони до 2030-го. Україна локалізувала ці цілі й визначила національні індикатори — там є чимало таких, які стосуються саме гендерної рівності. Це стратегічний документ, який ми мали б зробити ще багато років тому.

— Коли цю стратегію мають ухвалити?

— Наприкінці серпня її було подано для громадського обговорення на сайті Міністерства соціальної політики. 8 вересня пройшли громадські консультації, організовані спільно з ООН Жінки. Після опрацювання пропозицій стратегію буде надіслано на погодження центральним органам влади та обласним державним адміністраціям. Думаю, що до кінця цього року або на початку наступного уряд зможе розглянути її.

Дуже важливо, щоб люди зрозуміли переваги гендерної рівності, адже її не можна насаджувати згори й обмежувати тільки нормативно-правовими документами.

(Надруковано зі скороченнями)