Людмила ГРОМОВА,
заступник начальника відділу гідрології
та державного водного кадастру
Центральної геофізичної обсерваторії
імені Бориса Срезневського,

Андрій КУЦИЙ,
директор Центральної геофізичної
обсерваторії імені Бориса Срезневського

Перші достовірно встановлені гідрологічні спостереження розпочали на порожистій частині Дніпра запорозькі козаки в середині XVII століття. У Києві початок систематичних гідрологічних спостережень пов’язаний з Максимом Берлинським, який їх проводив на Дніпрі з 1796 року.

Фото надане ДСНС

Загалом у ХІХ столітті регулярні водомірні спостереження розпочали на Прип’яті, Десні, Дністрі, Південному Бузі. 1912 року географія водомірних спостережень поширилась на річки Лугань і Сіверський Донець. Для вивчення їх режиму було створено Луганську гідрометричну станцію. Таку саму станцію було відкрито й у Києві.

Після створення 19 листопада 1921 року Української метеорологічної служби у її складі організовано підсекцію гідрології, яку очолив професор, майбутній академік Євген Оппоков. 1925-го у складі Укрмету діяли 118 гідрологічних постів. За два роки до Укрмету було приєднано гідрометричну частину наркомату земельних справ і створено управління метеорологічної і гідрологічної служби УСРР. 

1927 року розпочав роботу відділ гідрології Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, який виконує функції методичного керівника гідрологічними спостереженнями на мережі станцій і постів. Найбільшого розвитку гідрологічна мережа України досягла у 1960-х роках, коли кількість постів перевищила 600. 

Нині гідрологічна мережа в Україні (крім Криму й ОРДЛО) налічує 387 постів, з них 328 розташовані на річках і 59 — на водосховищах і озерах, 11 пунктів спостережень за випаровуванням з водної поверхні. Ці пости підпорядковано 25 організаціям, з них дві гідрологічні станції, селестокова, дві воднобалансові, дві озерні та 16 відділів гідрології у складі регіо-нальних та обласних центрів з гідрометеорології та гідрометобсерваторій. Залежно від програми робіт на постах проводять спостереження за температурою повітря, кількістю опадів, атмосферними явищами, сніговим покривом, рівнем, температурою, стоком води і наносів, льодовими явищами,  випаровуванням з водної поверхні. Проводять спеціалізовані спостереження на воднобалансових станціях.

Щоденно оперативна інформація про стан водного об’єкта надходить до відділу гідропрогнозів Українського гідрометеорологічного центру, за підсумками аналізу якої складають попередження про небезпечні гідрологічні явища та інші гідрологічні прогнози для оповіщення про них центральних і місцевих органів влади, населення. 

Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 року було введено в дію Водний кодекс України. Кабінет Міністрів ухвалив постанову від 8 квітня 1996 року про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру. У ній визначено, що його складають для систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів.  Інформацію з гідрологічних щорічників та довідників широко використовують гідрологи і гідротехніки України для гідрологічних досліджень, розрахунків під час проєктування гідротехнічних споруд, прогнозування гідрологічного режиму річок, озер і водосховищ, управління водними ресурсами країни. За підсумками багаторічних спостережень за водними ресурсами на гідрологічних постах визначено, що середній об’єм стоку найбільшої річки України Дніпра становить 41 км3, у найбільш багатоводний рік — 82 км3 (1970), найменший об’єм стоку спостерігався 2020-го — 18 км3.

Новим напрямом роботи гідрологічних підрозділів став гідроморфологічний моніторинг у межах водної рамкової директиви  ЄС. Нова водна політика України спрямована на досягнення високої якості води і стійкого екологічного стану водних об’єктів.

Зрозуміло, що без талановитих організаторів, кваліфікованих методистів, відданих справі спостерігачів мережа гідрологічних спостережень не мала б тих досягнень, якими гідрологи України справедливо пишаються. Згадаємо передовсім Бориса Штейнгольца і Броніславу Бенду  — багаторічних начальників відділу гідрології та державного водного кадастру Центральної геофізичної обсерваторії, Галину Діденко, Левка Майданека, Юрія Палійчука. 

У час, коли відбуваються глобальні зміни клімату, небезпечні стихійні гідрологічні явища не обходять стороною нашу країну. На жаль, останніми роками повторюваність утворення руйнівних паводків, кам’яно-грязевих селевих потоків особливо в карпатському регіоні зростає. Вчасному їх прогнозуванню та попередженню населення про небезпеку сприятиме збільшення мережі гідрологічних постів та оснащення їх новими автоматизованими приладами, які здатні передавати інформацію відповідним організаціям про кількість та інтенсивність опадів, підвищення рівня води й інші параметри у режимі онлайн.

У планах розвитку гідрологічної мережі — збільшення пунктів спостережень за режимом водних об’єктів до понад 600, а головне — їх модернізація і оснащення сучасними засобами спостережень і передачі інформації. Такі заходи сприятимуть завчасному попередженню про небезпечні і стихійні явища (не лише про повені і паводки, а й про настання маловоддя, пересихання річок тощо), збереженню  людських життів і фінансових ресурсів.