Тернопіль одним з перших серед обласних центрів ще на світанку новітнього відновлення державної незалежності України не лише прибрав назавжди із середмістя пам’ятник Леніну, а й узявся одразу за перейменування вулиць, проспектів, парків, назв установ, названих іменами радянських вождів, що нагадували про комуністичне минуле. Щоправда, певні наративи войовничого північного сусіда, ідеологічне затьмарення багатьох містян і тодішня політика молодої держави стали перепоною, щоб завершити цей процес. Тепер у час повномасштабного вторгнення рашистських окупантів в обласному центрі перейменували ще 13 вулиць. Яких імен і найменувань вони позбулися, а на честь кого їх названо тепер?

Новітній процес перейменування вулиць у Тернополі заглиблений ще у час радянської імперії, яка вже конала, але ще билася у судомах горбачовської перебудови. Тоді, напевне, щоб трохи збити напругу народних протестів, дозволили перейменувати вулиці, заклади, названі іменами деяких одіозних комуністичних вождів, зокрема Ворошилова. У Тернополі така вулиця була. Але її не перейменували, за тодішньою поганою традицією, на чергового радянського чи російського діяча. Саме із незаслуженого забуття у краї активно стали повертати заслуги перед нашим народом Українських Січових Стрільців.

Повернули ім’я січового стрільця

Новітній процес перейменування вулиць у Тернополі заглиблений ще у час радянської імперії, яка вже конала, але ще билася у судомах горбачовської перебудови. Тоді, напевне, щоб трохи збити напругу народних протестів, дозволили перейменувати вулиці, заклади, названі іменами деяких одіозних комуністичних вождів, зокрема Ворошилова. У Тернополі така вулиця була. Але її не перейменували, за тодішньою поганою традицією, на чергового радянського чи російського діяча. Саме із незаслуженого забуття у краї активно стали повертати заслуги перед нашим народом Українських Січових Стрільців.

У їхніх лавах був і комендант чоти, потім — сотні, а відтак поручник Роман Купчинський. У боях за Львів 1919 року він командував навіть пішим полком Української Галицької Армії. Походив усусівець із с. Розгадів на Тернопільщині. Але серед краян та в Україні Роман Купчинський був відомий творчістю. Його вірші ставали піснями, які українці вже співають ціле століття. Варто назвати такі: «З Бережан до кадри», «Ірчик», «Заквітчали дівчатонька», «Пиймо, друзі», «Ой, впав стрілець» тощо. Місцевим чиновникам, звісно, не дуже подобалося, що вулицю перейменовують саме на честь українського січового стрільця.

Преса ж почала активно висвітлювати це питання. Пригадую, працюючи тоді в тернопільській молодіжці, брав інтерв’ю в заступниці міського голови саме з питань перейменування та назв нових вулиць в обласному центрі. У той час керівні чиновники були ладні говорити і обіцяти що завгодно, лише б не збурювати жителів міста і області. Тоді співрозмовниця сказала, що мікрорайон, який почали забудовувати, буде найменовано «Руською трійцею». І саме там з’являться нові вулиці на пошанування лідерів цього галицького літературного угруповання Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича. Згодом виявилося, що це був чистий обман, бо на будинках нових вулиць вивісили таблички з іменами радянського поета і сталініста Костянтина Симонова, комуністичного діяча Дмитра Мануїльського.

Щоправда, ці таблички повисіли недовго. На початку 1990-х років міська рада першого демократичного скликання прийняла рішення про перейменування вулиць, проспектів, парків, палацу культури та інших установ, названих ненависними іменами різних вождів радянського періоду. Це була масштабна справа. Безперечно, пам’ять Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича містяни вшанували в назвах інших вулиць. А частина вулиці Леніна тоді стала називатися на честь Степана Бандери.

Це був справжній переполох для комуністів та російських прихвоснів. Здавалося, тільки ледацюга не поливав тоді брудом і місто, і оунівського провідника. А на цій вулиці (нині це проспект) розташовувалось управління КДБ. Розумієте, як їм там сиділося? Подейкували, що для надсилання кореспонденції вони навіть називали адресу бічної вулиці. Нині управління СБУ, безперечно, працює у тій самій будівлі й адресу вказують: проспект Степана Бандери.

І гірко чути нині, як деякі люди, мов мантру, повторюють зашкарублу радянську думку, що краще подумати про економіку, а не про витрачання грошей на нові таблички на будинках. Але чому ж комуністи швиденько все поперейменовували в Тернополі на свій лад, щойно запанувавши в місті? Тепер бачимо, що рашисти на окупованих українських територіях теж швиденько взялися за перейменування і розміщення банерів з цитатами свого керманича. Отже, розуміють, що вплив на людей — справа важлива.

Прийняли українство й за нього загинули

Цьогорічного квітня за розпорядженням міського голови в Тернополі створили спеціальну комісію з перейменування 13 вулиць в обласному центрі та інших об’єктів, що мали радянське або російське походження. До складу цієї комісії, крім представників міськради, увійшли історики, філологи, зокрема доцент Тернопільського національного педуніверситету ім. Володимира Гнатюка, кандидат історичних наук Петро Гуцал. Каже, засідання комісії були завжди емоційними та дискусійними. Дехто з членів висував імена різних постатей і не лише з українського середовища. Але добре, що була все-таки межа: називати іменами діячів української культури, історії.

Комісія винесла таких 13 імен і топонімів для перейменувань конкретних вулиць та інших об’єктів в обласному центрі на громадське обговорення. Воно тривало до 30 червня. Власні зауваження та пропозиції щодо цього повнолітні громадяни з огляду на воєнний стан у країні могли подавати через портал «Електронні консультації та обговорення» або письмово до відділу звернень міськради.

Члени комісії пояснили причини вибору конкретних постатей і топонімів. Усі матеріали опублікували на сайті міської ради. Жителі міста виявили неабияку активність і подали майже 2800 варіантів назв вулиць.

На основі підсумків цих обговорень 11 липня депутати міськради на позачерговій сесії підтримали рішення про перейменування вулиць та інших об’єктів, що мали радянське чи російське походження. Передусім вирішили повернути двом вулицям їхні давні назви — Торговиця та Старий Поділ, що в добу правління комуністичного режиму були перейменовані відповідно на Живова і Танцорова, героїв радянського союзу.

У Тернополі до проголошення відновлення Української державності 1991 року було багато вулиць імені радянських воєначальників й інших військових. Ще на початку 1990-х місто позбулося імен маршалів Жукова і Конєва, генерала Людникова, партизана Ковпака, в подальшому — генерала Черняховського і червоноармійця Пігорєва.

Досі зберегли ще імена чотирьох радянських військовиків, які загинули під час Другої світової війни на Тернопільщині: Живова, Танцорова, Чалдаєва та Карпенка. Тепер вулицям Живова і Танцорова повернули історичні назви. Немає в Тернополі й вулиці Чалдаєва, відтепер вона вшановуватиме світлу пам’ять великого українця, патріарха-предстоятеля Української греко-католицької церкви Любомира Гузара.

А ось ім’я радянського танкіста Миколи Карпенка й надалі залишатиметься в найменуванні вулиці. «Цей українець не був професійним військовим, його перша професія — вчитель української мови та літератури. Загинув за українську землю, нехай і в лавах червоної армії», — каже історик Петро Гуцал. Нащадки Миколи Карпенка жили в Тернополі, його сина Анатолія свого часу було удостоєно звання героя соціалістичної праці, а правнук нині захищає Україну від орків.

Вулиця Захисників України з’явилася в Тернополі. Так перейменували вулицю Пушкіна. До слова, у квітні в місті демонтували пам’ятник цьому російському поетові. Не буде вже вулиць з іменами трьох російських письменників: Федора Достоєвського, Льва Толстого, Антона Чехова. Петро Гуцал каже, що велика війна, яка кровоточить на нашій землі, засвідчує, що російська література така сама агресивна, як і нинішні рашисти.

Але тішиться, що випала історична справедливість і виринула з мороку радянських заборон пам’ять про тих, хто творив і захищав УНР, ЗУНР. 1920 року в запеклому бою з більшовиками зазнав важкого поранення і через кілька днів помер у лікарні в Тернополі керівник генерального штабу Армії УНР Євген Мєшковський. Його, 38-річного, поховали на місцевому Микулинецькому кладовищі. Тепер місто вічного спочинку генерал-хорунжого Армії УНР і полковника Української Галицької Армії має вулицю його імені.

Досі не було вшановано Ілярія Бриковича, гімназійного професора, вихідця з тернопільської давньої міщанської родини. За словами Петра Гуцала, Брикович у період ЗУНР був заступником очільника Тернопільського повіту, одним з учасників Листопадового чину 1918 року. Більшовицька влада його репресувала та замордувала у верхньоуральській в’язниці.

Петро Гуцал став одним з чільних авторів і редактором чотиритомної енциклопедії «Західноукраїнська Народна Республіка. 1918—1923», яка побачила світ в Івано-Франківську. Каже, що свого часу був ініціатором, подавав подання й писав біографічну довідку про відкриття в Тернополі вулиці Сидора Голубовича, уродженця Тернопільщини, голови Ради державних секретарів ЗУНР. І добре, що тепер ще будуть вулиці Ілярія Бриковича та Євгена Мєшковського.

Видатних жінок не забули

У період ЗУНР  почала громадську діяльність Дарія Віконська. Вона допомагала чоловікові Миколі Малицькому, який був одним з організаторів Листопадового чину в Тернополі, поручником УГА, редагував три українські газети. Подружжя мешкало в середмісті Тернополя. 1941 року більшовики Миколу заарештували, а потім стратили. Дарія Віконська — письменниця, перекладачка, літературо- і мистецтвознавиця. Експерти стверджують, що вона стоїть в одному ряду разом з такими українськими літераторками, як Марко Вовчок та Олена Теліга.

Примітно, що відтепер у Тернополі з’явилася й вулиця Олени Теліги, поетки, провідної діячки ОУН. «Дарія Віконська та Олена Теліга за походженням не українки, але прийняли українство й за нього загинули», — підкреслює Петро Гуцал. Олену знищило фашистське гестапо, а до смерті Дарії 1945 року у Відні спричинився  радянський смерш.

Із комуністичною владою не дуже ладнала уродженка Тернопілля дитяча письменниця, просвітянка, громадська діячка Іванна Блажкевич. Тепер на її честь в обласному центрі перейменували вулицю радянського педагога Антона Макаренка.

Цікаво, що думка громадян більше заважила у зміні назв кількох вулиць. Спеціальна комісія міськради винесла на обговорення пропозицію про перейменування вулиць Ломоносова та Бригадної відповідно на честь київського князя Святослава Ігоровича та Омеляна Пріцака. Омелян певний час жив у Тернополі, а потім став видатним українським та американським тюркологом-мовознавцем, істориком, засновником і першим директором Українського наукового інституту Гарвардського університету (США), очолював інститут сходознавства НАН України. 

Жителі вулиці Ломоносова виступили за те, аби увічнити ім’я видатної американської співачки українського походження Квітки Цісик. Її дідусь колись мешкав на Тернопіллі. Активність виявили й жителі вулиці Бригадної. За їхньою пропозицією цю вулицю поділили на дві. Тепер одну з них названо ім’ям Петра Батьківського — лейтенанта Збройних сил України, який народився тут і загинув цього року в березні в бою на Донеччині. У назві другої вулиці відобразилося релігійне свято Покрова, коли відзначаємо ще й День захисників і захисниць України, День українського козацтва та День створення УПА.

Тернопільські депутати  погодилися з думкою спеціальної експертної комісії та проголосували за перейменування вулиці Гагаріна на честь Івана Гавдиди, уродженця краю, який у новітній Україні був заступником голови проводу ОУН, ініціатором створення Молодіжного конгресу українських націоналістів, очолював у Києві Центр національного відродження ім. Степана Бандери. Вулицю Глінки тепер названо ім’ям українського композитора Миколи Леонтовича.

Ближче до джерел

Нове наймення отримав і теплохід, що ходить Тернопільським ставом. Дотепер він називався «Герой Танцоров», нині на ньому красуватиметься ім’я Яна-Амора Тарновського — політичного, державного та військового діяча Польського королівства, та, як стверджують, засновника Тернополя.

На початку 1990-х років гідропарк Піонерський стали називати Топільче, назву утворено від давньоруського слова «топі», що означало «болота». Відтепер найбільший міський парк — уже Сопільче від назви поселення, на місці якого постав Тернопіль.