На знімках зображено будинки і людей. Зруйновані будинки і понівечені людські долі, життя яких змінилося назавжди в один момент.

Такі історії бачимо в Музеї історії міста Києва, де відкрито фотовиставку JUS IN BELLO фотографа-документаліста, громадського активіста і незалежного українського режисера Сергія Моргунова. Автор із 2014 року знімає вздовж лінії бойового зіткнення і показує історії людей, що їхні життя зруйнувала збройна агресія Російської Федерації проти України, заради яких наша держава бореться на всіх фронтах: воєнному, дипломатичному, інформаційному.

«З вами можу поділитися маленькими частинами того, що відбувається на сході України протягом останніх семи років. Я не мав на меті здивувати когось цими світлинами і показати щось нове, бо, на жаль, війни тривають стільки, скільки існує людство. Усі ці сюжети ми вже бачили, і вони будуть у майбутньому. Показую ці світлини для того, щоб нагадати про конкретний конфлікт через воєнну агресію Російської Федерації проти нашої держави, і наслідки, які ця агресія має для України й сучасного світу», — зазначив Сергій Моргунов у вступному слові.

У відкритті виставки взяв участь віцепрем’єр-міністр України — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков. На його думку, головною емоцією, яку викликають світлини, представлені на виставці, має бути не страх і жаль, а надія. А живити надію можемо завдяки таким проєктам, які розповідають усьому світові правду про те, що в ХХІ столітті в центрі Європи триває війна, яку розв’язала Російська Федерація.

Британський фотограф-документаліст Марк Невіл зазначив: люди на світлинах наче дивляться не на фотографа, а крізь камеру на кожного з нас.

Особисту підтримку заходу засвідчили міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, заступник міністра юстиції України — уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Іван Ліщина, представники дипломатичних установ, правозахисних, громадських, благодійних організацій.

Автор виставки Сергій Моргунов. Фото автора

Тетяна втратила ногу під час артилерійського обстрілу, якраз після народження другої дитини. Згодом в лікарні дізналася, що в результаті того обстрілу загинула її старша донька та ще двоє осіб. Трьохізбенка (Луганська область), 2015 рік

Фельдшер Лілія разом з чоловіком не виїхали із селища і займаються амбулаторією всі шість років війни. Вона лікувала людей під обстрілами, боролася з бюрократією, а тепер бороться з корона вірусом. Трьохізбенка (Луганська область), 2020 рік

Грек-урум Георгій тримає велике поголів’я кіз. Проте лінія фронту відрізала їм доступ до пасовищ і пасти доводиться в інших, подекуди небезпечних місцях. Старогнатівка (Донецька область), 2015 рік

Дівчинка живе з матір’ю та ВІЛ-позитивною бабусею в будинку, який один вцілів на вулиці після обстрілів. Первомайське (Донецька область), 2015 рік

Одкровення. Жінка плаче, розповідаючи, що багато місцевих козаків, які воювали проти України, шкодують про свій вибір і не знають, що робити тепер. Трьохізбенка (Луганська область), 2015 рік

Жінка в нічному бомбосховищі. Станиця Луганська (Луганська область), 2015 рік

Лисичанськ (Луганська область), 2015 рік