«Розслабившись від пляшки пива після сильного похмілля, майор батальйону «Спарта» дістав мобільник і підкріплював свою розповідь про бої знімками живих сепаратистів, мертвих українців та руїн донецького аеропорту. На одній з фотографій на передньому плані Шелехов зафіксував немолодого солдата — мертве обличчя спотворювала гримаса болю, рот був неприродно відкритий, а просто посеред лоба виднілася дірка. «Поранений був. Хрипів до… — ось ми йому кулю просто в лоб і всадили. Заткнувся відразу».

Це лише одна з розповідей найманця з Білорусі, який хвальковито згадує про війну на Донбасі з «укрофашистами» та розстріли полонених. Готуючи книжку «Білоруський Донбас», журналісти Катерина Андрєєва та Ігор Ілляш записали спогади білорусів, які воювали по обидва боки лінії фронту. З тією, щоправда, різницею, що наші сусіди, які стали на захист України, здебільшого утримуються від спогадів, бо їм удома загрожує кримінальна справа й арешт. Зате білоруські проросійські бойовики відкрито розповідають журналістам про свої «подвиги», зважаючи на лояльне ставлення влади до них. Тому ця книжка не тільки про війну на Донбасі, а й про вплив на неї Білорусі від 2014-го і досі.

«Хочу передати привіт Ригоравичу…»

Основою цього видання стали зібрані нашими колегами матеріали для журналістських розслідувань, які публікували на сайті білоруської служби Радіо Свобода та телеканалу «Белсат» у 2015—2019 роках. А головною метою важливої роботи стало намагання розвінчати кремлівську пропаганду, що стала своєрідною ширмою гібридної війни. На це у короткій передмові до книжки звернув увагу і перший очільник незалежної Білорусі Станіслав Шушкевич.

«У Донбасі Кремль побачив плацдарм, де можна вигідно розіграти карту «відродження імперії». І робить це ціною традиційно дешевого для Росії ресурсу — людських життів. Путінська Росія ловить нові і нові душі… Саме ця брехня і змусила багатьох узяти зброю на чужій землі.

Найкраща, на мій погляд, природна протидія брехні — правда. Їй і служить книжка «Білоруський Донбас», у якій автори наводять факти без повчань, а слова викриття — без ненависті», — переконаний колишній керівник Білорусі.

Ознайомившись з ексклюзивним матеріалом і свідченням учасників гібридної війни, які приїхали на Донбас, читач зможе переконатися, що токсичну російську пропаганду можна і треба розвінчувати правдою. Приміром, чого тільки варта розповідь про «Сонечко» — єдину відому жінку-білоруску серед бойовиків, з якої російські пропагандисти ліпили героїню-снайпера боїв з «укрофашистами».

«На тлі розбитих вікон та здірявленої кулями стіни стоїть жінка років тридцяти у військовій формі. Її рот скривлений у посмішці, погляд відсутній. На одному рукаві — шеврон кольорів білоруського державного прапора, на другому — георгіївська стрічка. «Хочу передати привіт бацькє Ригоравичу і сказати: бацька, твої громадяни на цьому боці», — каже вона на камеру і розгортає білоруський паспорт».

Цей відеоролик улітку 2014-го вперше опублікували спецкори «Комсомольської правди» О. Коц та Л. Стешин. Головна героїня — 38-річна Наталя Красовська з Борисова. Вона запевняла, що приїхала на Донбас підтримати «ополчення». А через місяць пропагандисти запропонували наступне відео, на якому «Сонечко» тримає снайперську гвинтівку. Донецький «особистий кореспондент» російського бойовика Мотороли Г. Дубовий розпитує про бойові успіхи та гвинтівку, якій начебто «снайпер» дала ім’я «Христина» і тепер убиває українців.

Трохи пізніше сама Красовська розповіла, що снайпером ніколи не була, а в батальйоні «Спарта» виконувала інші доручення. «Невдовзі я вже з командирами горілку пила, блатна стала», — хвалилася вона. А пропагандист Дубовий, який наполегливо розкручував міф про «білоруську снайперку», згодом відповів журналістам: «Та вона такий самий снайпер, як я Лев Толстой».

Ще огидніші деталі вдалося з’ясувати про походження відеоролика і «привіт» Лукашенку, поширеного представниками «Комсомольської правди». «Нам давали заспокійливі таблетки, від яких ходиш спокійний, як удав. Тоді мене зустріли і просто сказали: «Кажи на камеру, що тут багато іноземних громадян, багато білорусів. Відмовитися від цього «інтерв’ю» було неможливо. Спробуй заперечити, а тобі скажуть: ти що, за Україну? Здихати не хотілося», — записали білоруські журналісти сповідь «снайпера».

Заручники кремлівських фейків

Звичайно, це тільки один із прикладів зловісної дії російської пропаганди, яка перетворила людей на заручників і жертв. Книжка переконливо підтверджує: серед найпотужнішої зброї, яку Кремль кинув проти України, не тільки танки і гармати, а й підла, підступна і цинічна брехня. І саме російські пропагандисти, брутально спотворюючи дійсність, напряму причетні до тисяч загиблих і поранених.

Серед заручників російського фейкобачення свого часу опинилися й жителі Білорусі. Один з таких — 23-річний мінчанин Сергій Савич (Білий), який не приховує, що пішов захищати Донбас від «фашистів» після сюжету «Першого каналу» про «розіп’ятого хлопчика».

«Родина «ополченців» у Слов’янську. Жінку прив’язали до БТРа, а дитину прибили до паркана. Цього не показували, а тільки розказували. Було це чи не було, але зачепило. Це був край», — зізнався він журналістам. І таких прикладів у книжці дуже багато.

«Майже всі бійці, з якими нам доводилося спілкуватися, розповідали, що вирішили вирушити на війну саме під впливом сюжетів російських телеканалів. Під час розмови вони бездумно повторювали пропагандистські штампи і не відмовлялися від них навіть тоді, коли дійсність, здавалося б, переконувала їх у брехливості кремлівської картини світу. Якби білоруський інформаційний простір не захопили російські ЗМІ, більшість «ополченців» ніколи не поїхали б воювати за «Новоросію», — переконаний Ігор Ілляш.

Автори пропонують підсумки журналістських розслідувань про інші моменти участі в гібридній війні жителів Білорусі. Ідеться про бізнес на війні (наприклад, у 2016—2017 роках частка білоруських товарів на споживчому ринку ОРДО становила 25%), діяльність вербувальників бойовиків, волонтерів та спецслужб. Не обійшли увагою позицію влади й особисто лідера країни Олександра Лукашенка.

Наші колеги дійшли висновку, що путінська агресія проти України допомогла режиму бацьки досягти великої перемоги на міжнародній арені. Адже імідж «миротворця» дав змогу позбутися санкцій та ізоляції. Проте про остаточну підсумкову оцінку ролі Білорусі та її керівника в гібридній війні в Україні говорити поки що завчасно. Бо війна, на жаль, ще триває.

PS. Одного з авторів книжки журналістку телеканалу «Белсат» Катерину Андрєєву в лютому суд Мінська позбавив волі на два роки за стрим з акції протесту, що відбуваються в Білорусі.