Зали Будинку художника зі скульптурами та картинами Всеукраїнської художньої виставки, присвяченої 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка, можна перемістити в будь-яке минуле століття, і ніхто не помітить, що вони не звідти. Хіба що в дев’ятнадцятому ошелешили б самого Тараса Григоровича: тим, що в цих образотворчих творах так багато побачив би він себе…
А ось відвідувачка виставки, котра на світлині, привернула б до себе особливу увагу далеких предків нетамтешнім одягом, а ще більше — неймовірною для них маленькою річчю в руці, яка ще не так давно дуже дивувала й нас, — мобілкою.
З нею за мить долаються тисячі кілометрів, щоб поспілкуватися з кимось із будь-якого куточка планети, навіть якщо співрозмовник у джунглях, пустелі чи в Арктиці. Але ця надмірна швидкість зустрічі недоречна, коли люди сприймають мистецтво: дійство тут однаково відбувається завжди — і за всіх сучасних науково-технічних новацій, і за життя Тараса Шевченка.
Щоб у скульптурній композиції відчути, що єднає козацьку долю з буйногривим конем; щоб почути мелодію, яка завмерла на струнах бандури гіпсового Кобзаря; щоб сонячна тінь із крихітного віконечка «Тарасової господи» освітила й зігріла комусь душу і в його домівці на останньому поверсі хмарочоса; щоб не розумом, а серцем збагнути радість лошати просто від того, що воно біжить поряд із запряженою у віз його трудівницею-мамою, й зловити думку сільського їздового, який тримає в руках віжки… Для цього потрібне щось інше, ніж найкрутіші досягнення найпрогресивніших цивілізацій. Можливо, схоже на зворушливу довіру між людиною і пташкою, коли вона приземляється на долоню, як на картині «Ой у вишневому саду»…
Це «щось» — із таїни творчості й Тараса Шевченка, яку по-своєму прочитують нові й нові покоління і яка надихає сучасних митців. І з таїни впливу мистецьких знахідок на нас.
Людмила ЯНОВСЬКА,
Володимир ЗАЇКА (фото),
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+