Розмова з жителями прикордонних областей про майбутнє країни нині як ніколи на часі. Там, де йдеться про інформаційну безпеку, використовують усі засоби запобігання поширенню антиукраїнської пропаганди та спотвореної інформації щодо ситуації в Україні. Зокрема на Чернігівщині місцеве телебачення пропонує нові проекти патріотичного напряму, які досліджують настрої населення щодо конфлікту на сході країни та агресії Росії. Дискусія «Тонкий лід», цикл репортажів «Визволені міста Донбасу», «Чернігів — місто патріотів», «Розкажи про героя», «Я люблю Україну» — ці телепрограми знайшли зацікавленого глядача. Це стосується і радіопрограм. Однак поряд із цим на перший план виходить велика проблема — захист інформаційного простору. Адже виготовити якісний телерадіопродукт для глядача і слухача простіше, ніж донести його в усі точки області. Особливо це стосується північних районів, які межують з Росією та Білоруссю, зазначив директор філії НТКУ «Чернігівська регіональна дирекція» Аркадій Білібаєв.
Кордон спільний, мовлення власне
Оскільки дротове радіомовлення має стійку тенденцію до скорочення, філія НТКУ «Чернігівська регіональна дирекція» послідовно працює над переведенням свого радіомовлення на ФМ-частоти. Нині філія вже веде ФМ-мовлення у Чернігові, Холмах та Новгороді-Сіверському, а до кінця року має освоїти ще дві частоти у Сосницькому та Прилуцькому районах.
Без цифрового ефірного телесигналу залишаються частини північних та центральних районів області. Торік було здійснено моніторинг щодо можливостей прийому російських та українських теле- і радіопрограм. Обирали найближчі до кордону населені пункти. Встановили, що українського цифрового ефірного мовлення в них не було. Така сама ситуація склалась і з аналоговим телебаченням. У прикордонній смузі вздовж усієї чернігівської ділянки державного кордону з РФ та Білоруссю спостерігається невпевнений прийом вітчизняного телесигналу.
СБУ виявила посилення мовлення російських телеканалів у форматі DVB-T2 у прикордонних районах області. Громадяни України, які там мешкають, мають можливість переглядати програми у цифровому форматі 10 російських телеканалів, що транслюють передавальні станції, розташовані у прикордонних населених пунктах Чуровичі, Климово, Стародуб, Кістер та Біла Березка Брянської області.
Доки цифра прийде
Важливою подією для регіону стало встановлення наприкінці минулого року на радіотелевізійній передавальній станції «Холми» Чернігівської філії концерну РРТ нового значно потужнішого аналогового телевізійного передавача. Понад 120 тисяч українських громадян, які живуть на прилеглій до Росії території, тепер можуть дивитися українське телебачення. Зона впевненого прийому національних програм у північних районах області розширилася до 60 кілометрів. А телепередачі Першого національного доступні навіть жителям прикордонних населених пунктів на Брянщині.
Це стало можливим завдяки спільній роботі Міністерства інформаційної політики України, Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення та Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення.
Загалом для розв’язання проблеми слід прорахувати додатковий частотний ресурс для забезпечення цифрового мовлення на прикордонних територіях. Внесено пропозиції щодо використання вітчизняними телемовцями висотних об’єктів ПАТ «Укртелеком» та операторів мобільного зв’язку в прикордонних районах для тимчасового розширення зони покриття. Необхідно збудувати додаткові телевізійні вежі для розміщення передавачів у селищі Любеч та в місті Ніжин. На часі також пропозиція відновлення програми забезпечення соціально вразливих верств населення України, передусім у прикордонних районах, цифровими телетюнерами DVB-T2.
КОМПЕТЕНТНО
Андрій ПОДОРВАН,
директор департаменту
інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю
Чернігівської облдержадміністрації:
— Чернігівська облдержадміністрація вийшла із клопотанням до центральних органів влади щодо встановлення на РТПС «Холми» ще одного телепередавача потужністю 10 кВт. Це дасть змогу вирішити питання збільшення кількості національних телеканалів, які транслювали б програми на території області та забезпечували жителів Чернігівщини якісним вітчизняним телепродуктом.
Ми самі собі створили проблеми
НЕАГРЕСИВНА РИТОРИКА.
На Одещині не бачать від Придністров’я пропагандистської загрози
Іван ШЕВЧУК,
«Урядовий кур’єр»
Мій випадковий співрозмовник-одесит каже, що його родич, житель невизнаного Придністров’я, без матюків уже й не може реагувати на запитання про можливу агресію проти України з території ПМР. Каже, що загроза ця існує лише в уяві. Жодних ознак агресії, що готують, не фіксували і представники місії ЄС, яка вже багато років надає допомогу українським та молдовським прикордонникам. Трішки непевний вигляд мають і заяви про використання Придністров’я як плацдарму для російської інформаційної агресії проти України на Одещині.
Активісти «Інформаційного спротиву» зауважують, що 30% території Одещини не мають повноцінного покриття цифровим мовленням. «Фактично там превалює російське телебачення із Придністров’я, а також через супутникові канали», — вважає Олександр Коваленко, що веде блог із псевдо «Злий Одесит». Ситуацію, на його думку, ускладнює те, що ці 30% припадають на багатонаціональні райони, де скептичне ставлення до української державності.
Про власну безпорадність
У цьому разі навряд чи випадає говорити про якийсь інформаційний підступ. Тож проблема зумовлена не стільки агресивними діями ззовні, скільки вітчизняною безпорадністю. Жителі прикордонних територій «їдять» іноземний інформаційний продукт через те, що національний їм ніхто не постачає. Чи не найвиразніше проілюструвати цю ситуацію може доля державного радіо на Одещині. Тієї самої радіоточки, що свого часу була одним із найпопулярніших джерел інформації ледь не зі 100% охоплення населення. За часів незалежності одеське державне радіо втратило потужний середньохвильовий передавач, що міг вести мовлення не лише на всю неосяжну Одещину, а й на прилеглі регіони. Доживає свого й дротове мовлення (якщо ще десь збереглося). Спробу розвинути державне мовлення в популярному ФМ-діапазоні знищила Національна рада з питань телебачення та радіомовлення ще 2002 року.
Нині ситуація тут ще більш шизофренічна. Кілька років тому державному радіо таки відвели хвилю для власного мовлення. Але у «радянському» діапазоні ФМ, тобто на хвилях, які більшість сучасних приймачів просто не приймає. Інакше кажучи, національні світочі медійної думки змусили державних радіожурналістів, по суті, з тими самими виробничими витратами вести мовлення фактично у порожнечу.
А коли на довершення картини додати 1700 гривень ставки у державного радіожурналіста, то як річ цілком належну слід сприймати один із показників, отриманих «Українською миротворчою школою» під час нещодавно проведеного соціологічного дослідження на тему довіри населення до різних джерел інформації. В опитаних прикордонних регіонах Одещини радіо не є джерелом інформації й має мінімальний показник довіри на рівні 1%.
Кому довіряють люди?
«Пацієнт радше мертвий, аніж живий», — це каже координатор групи «Інформаційний спротив — Південь» Сергій Братчук вже про Одеську держтелерадіокомпанію загалом. Торік цей активіст і досвідчений одеський медійник брав участь у конкурсі на посаду гендиректора ОДТРК. Сьогодні він просто констатує невдачу впроваджуваних там реформ. На щастя, за цієї нагоди у нас не все те медіа, що державне. Завдяки недержавним мас-медіа, які давно вже переважають в Україні, загальна картина інформполя на Одещині цілком пристойна.
За даними, що їх отримала «Українська миротворча школа», найбільший рейтинг довіри з-поміж мас-медіа у прикордонних районах Одещини мають центральні українські телеканали. Тут вони поступаються тільки сарафанному радіо — новинам, що передаються з вуст у вуста.
Не викликає побоювань і вплив російського інформаційного продукту. «На щастя, цифри виявилися не такими високими, як рік тому, — каже соціолог Тетяна Кривошея, — люди дивляться російські телеканали, читають російські сайти, однак новинам не довіряють».
Сергій Гуцалюк, активіст одеського Євромайдану, який свого часу протестував зокрема і проти запровадження російськомовних новин на ОДТРК, поточним станом справ в одеському ефірі задоволений: «Завдяки перемозі Революції гідності більшість одеських телеканалів і сайтів займають принаймні нейтральну позицію, вони переважно державницькі й патріотичні». Він каже, що навіть канали Сергія Ківалова принципово змінили риторику.
В аналітичній доповіді, підготовленій «Інформаційним спротивом», вплив російської пропаганди йде аж 4 пунктом у переліку загроз національній безпеці на Одещині — після високого корупційного фону, падіння життєвого рівня і спричиненого ним зниження сприйняття української державності. Критичні точки, які потребують негайного і дієвого реагування, означені правильно. Просування у цих складних питаннях дасть Україні більше користі, ніж боротьба з уявною придністровською загрозою.
І дуже хочеться сподіватися, що ніхто її не порушує, просто щоб відволікти увагу від реальних проблем, які й справді не мають легкого і швидкого розв’язання. Саме існування Придністров’я має неоднозначний пропагандистський ефект. З одного боку, воно наче являє собою небезпечний для наших реалій прецедент тривалого існування невизнаного державоподібного утворення. З іншого — тамтешнє життя навряд чи викликає заздрість у жителів відносно благополучної Одеси та Одещини. Малоймовірно, щоб одесити й собі такого хотіли.
Ми в Google+