Незалежний експерт
з питань енергетики
Валентин ЗЕМЛЯНСЬКИЙ

Останні новини з газового «фронту» безумовно не могли пройти непоміченими повз увагу російського Газпрому. Особливо, коли стало очевидним, що домовленості стосовно закупівлі Україною «стратегічного російського продукту» в країнах Західної Європи можуть перетворитися з гіпотетичних в реальні. Зокрема серйозність цих намірів засвідчило  нещодавнє підписання «Нафтогазом» рамкової угоди з німецькою компанією RWE Supply & Trading про купівлю-продаж природного газу. Днями Прем’єр-міністр Микола Азаров,   після відвідин компанії «Рас Газ», зазначив, що Україна вивчає можливість придбання газу в Катарі. Адже ціна катарських вуглеводнів  навіть з урахуванням  доставки на сьогодні втричі нижча за ціну газу, який Україна купує в Росії. А після того як в Україну прибула перша бурова платформа, що дозволяє видобувати вуглеводні на глибинах, які раніше були недоступними для українських видобувачів, занепокоєння сусідів лише зросло.

Як перші реальні кроки по диверсифікації джерел енергопостачання відобразяться на взаєминах нашої країни з РФ та на які поступки може піти Газпром — це перше питання, на яке ми попросили відповісти незалежного експерта з енергетичних питань Валентина Землянського.

— Газпром, безумовно, не хоче втрачати свого монопольного становища як єдиного постачальника газу для України. Саме тому він змушений буде йти  на певні перемовини. Стосовно ж того, наскільки швидко можна буде реалізувати домовленості нашої країни з іншими щодо постачання газу за нижчими, ніж російські, цінами, розпочати власний видобуток, то це стосується пошуку інвесторів, створення сприятливого інвестиційного клімату для них. Вважаю, що через  півтора-два роки можна вийти на реальний результат по проектах, за реалізацію яких береться Україна. Це і зріджений газ, і постачання реверсом, і можливість закупівлі на спотовому ринку. Звичайно все це не станеться саме по собі — дива очікувати не варто. І щоб   урядові ініціативи не перетворилися в чергові благі наміри, необхідно не чекати, доки Росія почне пропонувати нам якісь чергові перемовини по газу, які  по суті закінчуються нічим, а  одразу починати вести системну кропітку роботу по напрямах, які є перспективними для нашої країни.

— А на які поступки, приміром, може піти Газпром, переконавшись у серйозності намірів української влади диверсифікувати джерела закупівлі газу?

— Газпром почне торгуватися. Я не очікував би, що російський монополіст одразу ж  заявить про свою готовність піти   нам на  поступки. Хоча б з причин намагання «зберегти обличчя». Окрім того, питання ціни на газ та перегляду сумнозвісних газових контрактів більше пов’язано не так з економікою, як з великою політикою. Тому Росія буде триматися за власний варіант  розв’язання цієї проблеми — вступ України до Митного союзу чи  Єдиного економічного простору тощо. Адже ми часто мали можливість переконатися, що політичні пріоритети брали гору над економічним прагматизмом на шкоду останньому. Так, альтернатива російському газу, на яку націлилась українська влада, непокоїть сусідів, але не настільки, щоб вони одразу ж погодились на перегляд діючих газових контрактів.

— Керівництво РФ неодноразово заявляло про будівництво нових гілок «Північного потоку», форсування «Південного», а газпромівські речники навіть обіцяли, що українська газотранспортна система стане нікому не потрібною. Окрім того, російсько-українські спільні проекти, які ініціювалися російською стороною і мали бути вигідні начебто як російській, так і українській стороні, у більшості випадків так і залишилися на папері. Чому?    

— Щодо останнього, то слід пам’ятати, що ці проекти ініціювалися з прицілом на те, що Україна от-от стане членом  Митного союзу. Тому реалізувати їх на практиці можна лише у випадку вирішення, так би мовити, політекономічного питання. Росія готова вкладати у них кошти, але за умови свого політичного протекторату над Україною.

Щодо «Північного потоку», то  потрібно не лише бажання Росії, а й зацікавлення в його будівництві країн, в які цим газогоном можна транспортувати газ. Однак про таку зацікавленість ще не заявляли ні в Німеччині, ні в ЄС. Навпаки, Ангела Меркель нещодавно зазначила про те, що Європа не має потреби в третій-четвертій гілці «Північного потоку», такої ж думки дотримується і єврокомісар з енергетики. Адже Європа не зацікавлена у  збільшенні потужності «Північного потоку» хоча б тому, що виступає проти розширення присутності Газпрому на європейському газовому ринку. Якщо проаналізувати дані, то, починаючи з 2000 року, російський газовий монополіст почав втрачати позиції на європейському ринку. Зокрема внаслідок постачання європейськими країнами на свої ринки зрідженого газу з Катару і Алжиру. Якщо у 2000 році 48% європейського ринку належало Газпрому, то у минулому році ця частка становила 27%. Виходячи з цих даних ми можемо пересвідчитися, що становище російського газового монополіста у Європі не таке вже феєричне, як це подається російською стороною. І максимум, на що може розраховувати Газпром, — збільшити свою присутність на три відсотки. На більше сподіватися нічого, бо це позиція європейської комісії,  керівників країн — засновників ЄС.

Щодо «Південного потоку» то цей проект з тих, про які говорять, що політика бере верх над здоровим глуздом та економічною вигодою. З комерційної точки зору він вигідний, приміром, кільком західноєвропейським країнам, які братимуть участь у його будівництві. Для Росії, — це скоріше всього політичний проект. Адже зайвого газу в неї немає, а як показала минула зима, навіть не вистачає для внутрішнього забезпечення за критичної ситуації.

— А як в такому випадку щодо погроз газпромівських функціонерів залишити незабаром «українську трубу» порожньою?

— Навіть за найгіршого розвитку подій Україна може втратити одну або дві третини газу, який проходить транзитом у напрямі ЄС. Але все одно обійтися без нас Газпром не зможе.  Це як в електроенергетиці.  Приміром, є атомна,  гідро- і теплова енергетика. АЕС постачають в систему струм постійно  і вони не можуть маневрувати. На це здатні лише теплові чи гідрогенеруючі станції. Так от, Україна є саме тими маневровими потужностями, без яких не може обійтися Газпром. Особливо з урахуванням українських підземних газосховищ,  завдяки яким можна  зменшувати транзит газу влітку, коли його споживання знижується, або навпаки, коли взимку воно збільшується, піднімати додаткові обсяги. І лише  Україна може забезпечити зобов’язання Газпрому  перед європейськими споживачами у питаннях стабільності постачання їм вуглеводнів. Що, до речі, відбувалося минулої зими.  Коли наша країна за рахунок своїх резервів з підземних газосховищ допомогла Газпрому виконати зобов’язання перед західноєвропейськими споживачами.

Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Валентин ЗЕМЛЯНСЬКИЙ. Народився 21 грудня 1975 року. Освіта вища. Працював в Інституті держави і права при Академії наук України З 2002 року — генеральний директор корпорації «Медіа простір». Пізніше — директор представництва  ІА «Контекст-Медіа», радник по зв’язках з громадськістю ТОВ «Газекс–Україна». Майже три роки працював начальником управління по зв’язках з громадськістю НАК «Нафтогаз України», Нині — незалежний експерт з питань енергетики.