Спілкуючись із подругами, в яких є діти, часто згадую анекдот, суть якого така. Син питає маму, чи піде вона на батьківські збори, і у відповідь чує, що родина їде відпочивати в Єгипет. Адже це коштує дешевше, ніж піти до школи. До речі, на переконання більшості родин, батьківські збори не даремно саме так називаються, адже на них завжди на щось збирають гроші.

Стандартний набір потреб школи і садочка зводиться до здавання грошей на нові пластикові вікна, заміну лінолеуму, шафок та штор, ремонт класу тощо. На це здають гроші чи не всі київські сім’ї. Щоправда, постає одне запитання: коли ж у школах замінять усі вікна? Хоч, як розповідають батьки, вчителі люблять, щоб у кабінетах стояли новенькі пластикові вікна, які дуже швидко зношуються, тому їх треба періодично міняти. Цікаво, що в інших, особливо невеличких містечках, вікна та лінолеум міняють не так часто. І гроші там теж настільки активно, як у Києві, не здають. Мабуть, на периферії й вікна не зношуються, і лінолеум не псується.

Цікаві історії розповідають батьки й про те, як зібрані гроші зникають у невідомому напрямку. Так сталося з однією знайомою, чия дочка вчилась у випускному класі. Як пояснила представниця батьківського комітету, оскільки здали не всі, на купівлю якісного покриття грошей не вистачило, тому їх витратять на щось інше. Ось тільки батьки так і не зрозуміли, куди й на що.

Інша подруга розповіла, як вчителька її доньки натякала батькам, що бажано в кабінеті зробити підвісну стелю. Мовляв, та, що є, крива і некрасива, а діти ж мають навчатись у затишних класах. Щоправда, дехто з батьків категорично заперечив, адже підвісні стелі не відповідають санітарним вимогам, тому в школах їх не можна робити. А все тому, що між підвісною та нормальною стелею може завестися грибок. Почувши цей аргумент, вчителька відмовилася від ідеї встановлювати підвісну стелю.

Не захотіли батьки здавати гроші й на великий плазмовий телевізор для класу, що теж не потішило класну керівницю. Довго сперечалися батьки однієї з київських шкіл щодо необхідності здавати гроші у фонди школи та класу. А все тому, що татусі й матусі не могли втямити, на що саме їх буде використано. Хоч керівництво й казало, що гроші з фонду школи підуть на ремонт сходів. Проте прохання надати батькам кошторис робіт вчителі сприйняли негативно. Ні, вони не відмовлялись його надати, але й показати не могли, бо документ весь час кудись дівався: то в сейфі в директора лежав, а самого директора не було, то ключі десь поділись тощо. Батьки ж вирішили не здавати гроші, доки не побачать документ. У результаті час минав, а документ так і залишався у віртуальному просторі, тому й кошти на сходи ніхто не здавав.

Ще одна річ, яка «має бути» чи не в кожному кабінеті, — ксерокс. Більшість батьків не зовсім розуміють, навіщо він там потрібен, але вчителям видніше, тому й здають гроші на це диво технічного прогресу.

Стандартна стаття витрат багатьох сімей — подарунки вчителям та керівництву школи до професійного свята. І якщо раніше вчителям презентували квіти, то тепер вони віддають перевагу пухкеньким конвертикам. Щоправда, батьки не зовсім розуміють: чому їх з їхніми професійними святами ніхто не поспішає вітати такими самими конвертами?

У дитячих садочках ситуація не надто відрізняється. Ось нещодавно зустріла знайому, яка віддала дочку в садочок і була просто приголомшена постійними далеко не дитячими потребами цього закладу. Так, за її підрахунками, щомісяця на питну воду, мило, туалетний папір, фломастери, іграшки, ремонт тощо вони здавали приблизно 600 гривень. У цю суму входили обов’язкові платежі у фонд групи та садочка. Аналогічна ситуація й зі школою, куди ходить її старша донька. Тому коли знайома чує про те, що вчителям та вихователям потрібно підвищувати зарплату, в неї від негативу підвищується тиск. Адже, на її глибоке переконання, деяким учителям не зарплату треба підвищувати, а запропонувати заповнити електронну декларацію й порівняти їхні доходи з витратами.