За інформацією СБУ та Мінсоцполітики, понад 400 тисяч внутрішньо переміщених осіб, яким з початку року було припинено всі виплати, не підтвердили свого проживання на підконтрольній території. А кількість переселенців та суми соцвиплат і субсидій за всіма категоріями їх отримувачів на базах даних 24 (!) державних відомств різняться. «Урядовий кур’єр» спробував разом з авторитетним фахівцем з’ясувати, як саме діють схеми злочинного присвоєння шахраями-«переселенцями» коштів, призначених для справді нужденних, де можуть бути шпаринки, крізь які, за прогнозами Мінфіну, просочуються майже 60 мільярдів гривень бюджету на незаконні соціальні виплати і субсидії. 

Галина Слюсаренко, заступник начальника одного з районних управлінь праці та соціального захисту населення Дніпропетровщини, вже понад 20 років працює у структурах Мінсоцполітики. Керувала відділом нарахувань і відділом виплат. Тож добре обізнана з проблемами, які після розгортання воєнних подій на Донбасі стали в країні чи не найгострішими. Але вважає себе пішаком в ієрархії цього відомства, що оперує 350 мільярдами гривень, які щорічно витрачають на соціальні виплати.

Скільки насправді «мертвих душ»?

— Чому не збігаються цифри кількості переселенців? Павло Жебрівський, керівник Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, каже, що дві третини людей, які зареєстровані в області як переселенці, насправді живуть на окупованій території. «Ми називаємо їх соціальними туристами». Георгій Тука, заступник міністра з питань окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, вважає, що таких загалом на Донбасі понад 50%: «Із 1,7 мільйона зареєстрованих переселенців проживає на підконтрольній українській владі території приблизно мільйон». Розбіжність у даних вашого відомства з Держслужбою з надзвичайних ситуацій — 800 тисяч.

— По-перше, за роки війни на Донбасі та окупації Криму ми так і не створили повноцінного єдиного реєстру переселенців. Немає й досі єдиного реєстру соцвиплат. Не розмежували статус ВПО і пенсіонера, що лише сприяє подальшим численним маніпуляціям і зловживанням. Зокрема, буду відверта, і в нашій структурі.

— А хто в цьому винен, кого влаштовує такий стан справ? — запитую.

Пані Слюсаренко мовчки показала пальцем догори — на стелю кафе, в якому ми спілкувалися.

— Андрій Рязанцев, голова департаменту фінансів соціальних програм Мінфіну, ще у квітні називав цифру, що вражає: за результатами проведення верифікації (тотальної ревізії всіх соцвиплат) виявлено більш як 500 тисяч порушень на загальну суму понад 5 мільярдів гривень.

— Працівники нашого управління теж здійснювали такі перевірки, — веде далі пані Слюсаренко. — З єдиною, по суті, метою: з’ясувати, скільки насправді переселенців у нашій області. Верифікацію проводили за списками, які надав Пенсійний фонд. Фікцій та зловживань тут дуже багато. Телефонуємо, наприклад, людині, яка вважається переселенцем, щоб домовитися про зустріч і переконатися, що вона насправді мешкає за вказаною адресою, а нам або відповідає хтось сторонній, або кажуть: «Я зараз на морі в Бердянську». — «Коли будете тут?» — «Ще не знаю».

«Соціальний  туризм» у дії

— Переселенці, напевне, користуються правом бути відсутніми 60 днів протягом року на місці тимчасового проживання?

— Саме цим правом здебільшого і зловживають липові переселенці. Щоб не лише завуалювати свої махінації, а й мати час повернутися через різні блокпости з «ДНР» чи «ЛНР» для підтвердження свого нібито постійного проживання на підконтрольній Україні території. Адже лише за цих умов вони можуть отримати тут і свою пенсію, і різні адресні виплати. За нашими даними, 35—40% людей, зареєстрованих у нас як переселенці, насправді живуть на окупованих територіях Донбасу чи Криму.

Пані Галина родом із Макіївки, має чимало колишніх однокурсників, друзів і знайомих, що живуть у Харцизьку й Донецьку. Тому знає достовірно, як ще донедавна чудово працювала схема отримання пенсій «соціальними туристами» за банківськими картками на підконтрольній території. Причому не особисто, а довіреними людьми. За певний відсоток.

— Збирав, скажімо, добре знайомий десять-двадцять карток, сідав у власне авто та їхав до банкомата найближчого прикордонного з «ДНР» чи «ЛНР» міста. Знімав українські пенсії — й назад (нині такий канал, кажуть, перекрито). Але до сьогодні ще працює й така схема: наймають пенсіонери-«біженці» автобус, щоб дістатися до свого фіктивного місця проживання на підконтрольній території. За один день встигають туди й назад. Отримують і свої гроші в банках, і поновлюють-продовжують реєстрацію в соціальних службах. І на тимчасово окупованій території, звичайно, як прописані там, мешкаючи у власних квартирах чи в дітей, теж отримують пенсію — російську. Хто 8—10 тисяч рублів, хто більше. На таке поширене шахрайство «псевдопереселенців» місцева сепаратистська влада заплющує очі. «Вдається вам так жити — живіть і далі, доки вас «бандерівці» не викриють».

Але це, мабуть, ще довго не загрожуватиме багатьом «мертвим душам» або тим злочинним структурам по обидва боки кордону з «республіками», хто орудує за такими сценаріями. Завдячуючи відвертій корупції та службовим зловживанням і на підконтрольних територіях. Передусім у структурах, які займаються встановленням статусу внутрішньо переміщеної особи, розподілом соцвиплат, оформленням субсидій, працевлаштуванням. Ідеться й про центри зайнятості, й про підрозділи Пенсійного фонду, що займаються видачею зокрема електронних карток вимушених переселенців. «Кладуть, розповідають, у паспорт 500 гривень — і тобі поза чергою, за один день зроблять таке посвідчення». Показовий приклад відсутності ефективного контролю та жорсткої боротьби зі зловживаннями там, де справу мають із так званим людським чинником, — затримання на хабарі 500 тисяч гривень торік восени Ярослава Кашуби, голови Державної служби зайнятості.

Галина Слюсаренко (це її дівоче прізвище) впевнена, що єдиний реєстр внутрішньо переміщених осіб, який почав працювати (поки що в тестовому режимі) з 1 серпня в Міністерстві соціальної політики України, має значно скоротити кількість фіктивних переселенців, особливо пенсіонерів. І з Донбасу, і з Криму. «Він буде добрим помічником і працівникам правоохоронних органів, і прикордонникам. Прикордонники, наприклад, матимуть змогу швидко з’ясувати, чи не перебував переселенець більш як два місяці на не підконтрольній Україні території».

Сприятиме, вважають, наведенню тут ладу та контролю і випуск Ощадбанком для переселенців платіжних карток, які одночасно будуть пенсійними посвідченнями. Це вже роблять відповідно до постанови Кабміну від 14 березня 2016 р. №167, якою внесено зміни до порядку здійснення соцвиплат внутрішньо переміщеним особам.

— Термін чинності такої електронної картки, наскільки знаю, становитиме до трьох років за умови проходження фізичної ідентифікації клієнта в установах Ощадбанку. Перші два рази — щошість місяців, надалі — кожні 12 місяців. Паперові пенсійні картки переселенців уже з 1 серпня недійсні. Це, — пояснює пані Слюсаренко, — перекриє нарешті туристські каруселі липових переселенців з отриманням пенсій та субсидій. Заощаджені кошти радила б уряду спрямувати на підвищення соціальних виплат, адресної допомоги тим сотням тисяч людей, які справді постраждали, втратили фактично все в зоні воєнних дій на Донбасі.

Скорочення «мертвих душ» серед пенсіонерів-«переселенців», на думку пані Галини, дасть змогу не лише поповнити дефіцитний бюджет Пенсійного фонду. Не забуваймо, що непрацездатні особи серед тих, хто перемістився з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції й стоїть на обліку в управліннях праці та соціального захисту населення, отримують щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на винаймання квартир, оплату зокрема житлово-комунальних послуг. Це загалом мільйонні кошти. Якщо зважити на те, що на одну особу-пенсіонера, інваліда чи дитину нараховують 884 гривні на місяць. Для працездатних — 442 гривні. Такі витрати, зокрема й сім’ям липових внутрішньо переміщенних осіб, здійснюють уже третій рік відповідно до постанови КМУ №505.

Дивна  арифметика

Тепер можна підрахувати, взявши до уваги цифри Георгія Туки, Павла Жебрівського, Мінфіну і Мінсоцполітики, які ми наводили на початку матеріалу. Якщо на виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам із 2014 року держава витратила 28 мільярдів гривень, а переселенців, які на сьогодні зареєстровані в соціальних відомствах (1,8 мільйона), насправді приблизно половина цієї кількості, то виходить щонайменше 10—12 мільярдів гривень. Які потрапляють не тим, хто ледве зводить кінці з кінцями, а тим, хто і в нас, і в різних керівних кабінетах «ДНР» та «ЛНР» «сидить» на розподілі колосальних соціальних сум, «кришує» шахрайські схеми. Як сталося, що малозабезпечені, які отримують субсидії, спожили торік газу на 18 мільярдів гривень, а їм видали субсидій на 27 мільярдів? Це дані Мінфіну. Куди зникло понад 350 мільйонів доларів?

Аналітики припускають, що і в Донецьку, і в Луганську мають бази даних і Пенсійного фонду, й інших соціальних відомств України, з допомогою яких акумулюються величезні суми на фінансування незаконних збройних формувань. Згаданий арешт керівника Держслужби зайнятості під час отримання хабара в півмільйона гривень дає право на такі припущення. Тому цифра п’ять мільярдів гривень завдяки верифікації — виявлення зловживань, «мертвих душ» і невідповідностей критеріям отримання соціальної допомоги, які Мінфін планує заощадити в цьому році на витратах держбюджету, здаються досить скромними. Але й це вже перша перемога.

Чому хоч половину наведеної суми або тієї фактичної, що матимемо завдяки верифікації, не спрямувати на більш відчутну соціальну підтримку нужденних — із тих сотень тисяч, яких розкидала трагічна доля по всій країні? На пільгові, скажімо, кредити для відновлення зруйнованого житла чи придбання нового, створення власного бізнесу. Або як варіант — на стартові кошти донеччанам, що виявлять бажання знайти себе у фермерстві, відродженні агропромислового сектору вимираючих сільських регіонів півдня України. У матеріалі «Як відродити золоте Придніпров’я» («Урядовий кур’єр» за 19 липня ц.р.) наша газета порушувала, до речі, ці болючі питання.

Від редакції. Ми готові надати шпальти нашого видання представникам згаданих у матеріалі відомств для висловлення їхнього бачення розв’язання нагальних соціальних і фінансових проблем, оголених воєнними подіями на Донбасі.

КОМПЕТЕНТНО 

Одна з головних проблем —  брак єдиних даних про кількість ВПО 

Андрій Рева,  міністр соціальної політики України:

— Станом на 5 вересня 2016 року, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської державної адміністрації, взято на облік 1 709 083 переселенці, або 1 384 889 сімей з Донбасу і Криму. За даними Міністерства з питань тимчасово окупованих територій внутрішньо переміщених осіб (ВПО) — 1 мільйон 100 тисяч, а за даними ООН — близько 800 тисяч. Різниця відчутна. Тому й виникло чимало запитань, відповіді на які намагаються знайти усі причетні до розв’язання цієї проблеми відомства. Звісно, проводять верифікаційні роботи. Це доволі складний і тривалий процес. До того ж не всім він подобається, хоч необхідний. До речі, нещодавно СБУ викрила сімох працівників так званого міністерства фінансів ЛНР, які числилися  у них  як ВПО й отримували пенсійні виплати.

Тривалий час дискутується питання щодо соціальних виплат та пенсій тим, хто в 2014—2015 роках перетинав лінію розмежування на підконтрольній Україні території, отримував кошти й повертався назад. Це було ще можливо, бо тоді у прифронтовій зоні працювали банки. І тоді, й сьогодні ніхто не ставить під сумнів, що громадяни України — по обидва боки лінії розмежування — мають право на отримання соціальних виплат. Проблема в механізмі реалізації цього права. Коли вважали, що конфлікт може бути дуже швидко  розв’язаним, іноді  не брали до уваги, що насправді людина проживає в Донецьку, приїжджає на підконтрольну українській владі територію, отримує гроші і повертається назад. Але в законі про забезпечення прав і свобод ВПО є чітка норма: статус внутрішньо переміщеної особи мають ті, хто залишив місце проживання  з  відомих причин і перебуває на підконтрольній Україні території. Так, особа може перебувати на непідконтрольній українській владі території, але не більш як 60 днів.