З настанням тепла і появою перших весняних струмків дедалі більше звертаєш увагу на воду, а відповідно і на проблеми, з нею пов’язані. Найважливіша з них — доволі низька якість, що позначається на здоров’ї кожного з нас. Чому ця якість далеко не найвища? Тут багато чинників: від низької культури населення до нестачі коштів на модернізацію очисних споруд. Додамо ще й вади законодавства, яке дуже часто писали і, на жаль, пишуть, орієнтуючись на інтереси влади і бізнесу, що здебільшого синоніми.

Далеко не задля чистоти води кілька років тому було змінено законодавство, згідно з яким дозволи на спеціальне водокористування (тобто із застосуванням технічних засобів) нині видають структурні підрозділи облдержадміністрацій. Зрозуміло, що за таких умов на місцях роблять те, чого вимагають. А йдеться про забір і скидання значного обсягу води, а в останньому разі ще й з великою кількістю шкідливих домішок.

Дуже часто про людей, які живуть нижче за течією, забувають. А серед них діти, які із задоволенням хлюпаються навіть у брудній воді. Багато з них не знає про існування інфекційних хвороб. Дорослі знають. Але дуже часто діють не по совісті. Приміром, багатьом київським екологам і чиновникам відомо, що в Києві біля вулиці Валерія Лобановського є мікрорайон (вулиці Мистецька, Гвардійська), де в річку Совка, притоку Либеді, з приватного сектору скидають неочищені стоки з туалетів. Не відчувати цей сморід і не помічати скидання неможливо. І що ж? Усім відомо, але ситуація залишається без змін. Однак вода з Либеді з усіма тими пахощами за кілька кілометрів потрапляє у Дніпро та омиває елітні садиби Кончі-Заспи.

Значною мірою ігнорування інтересів природи і, звісно, людей — спадок колишнього СРСР, де на словах усе задля людей робили. Приміром, встановлювали дуже жорсткі вимоги щодо очищення води, яку подавали у водопровідну мережу. Але чи можна зі смердючої рідини зробити джерельної якість?

Певною мірою суспільні зміни, що відбуваються в нашій країні, зокрема її орієнтація на норми життя Європейського Союзу, торкнулися й законодавства України. За ініціативи Державного агентства водних ресурсів минулої осені було внесено дуже важливі зміни у Водний кодекс — основний документ, що стосується використання та охорони водних ресурсів. Головне тут посилення уваги до самих водних об’єктів і поліпшення їхнього стану. У цьому разі важливий так званий басейновий принцип управління водними ресурсами. Задля його реалізації виконано відповідне районування території, а також змінено організаційну структуру Держводагентства. Підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку розроблення плану управління річковим басейном». Відповідно до цього документа, для основних водних басейнів країни (Дніпра, Дністра та ін.) слід розробити конкретні рекомендації, спрямовані на досягнення доброго екологічного стану річок. Важливе надання права Держводагентству видачі дозволів на спеціальне водокористування, без якого басейновий принцип управління не можливий. На черзі — схвалення документів, які мають наблизити українське законодавство до європейського. 

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук, для «Урядового кур’єра»