Добре знане всіма прислів’я «під лежачий камінь вода не тече» актуальне завжди. Зокрема коли йдеться про зміни в житті держави загалом і процеси децентралізації зокрема. Тож у багатьох випадках стереотипне твердження, що об’єднання громад у деяких регіонах пробуксовує через небажання сільських спільнот приєднуватися до цього процесу, шите білими нитками. Насправді це відбувається тому, що чимало керівників на рівні районів, населених пунктів інертні або бояться втратити посади, а жителі сіл і селищ здебільшого просто не знають про переваги створення ОТГ. Там же, де ініціативу проявляють місцеві керівники, об’єднання відбувається досить динамічно. Наочним підтвердженням цього може стати історія створення і діяльність першої об’єднаної територіальної громади на Прикарпатті.
Від фактичного статусу до юридичного
Нинішній центр територіальної громади селище Печеніжин, по суті, віддзеркалює багатостраждальну історію України з її злетами і падіннями, могутністю і занепадом. Одне з найстаріших поселень Прикарпаття вже понад 250 років тому мало магдебурзьке право, міську ратушу, а в стародавньому замку містилася королівська адміністрація. Печеніжин був великим поселенням ще в часи Київської Русі.
Безумовно, коли йдеться про цей населений пункт, його жителі неодмінно нагадають, що Печеніжин — батьківщина легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша, пам’ятник якому встановлено на в’їзді та в центрі селища. Рух опришків, до речі, не припинявся і після його смерті — навіть у 20-х роках XIX століття в Печеніжині та навколишніх селах були військові пости для боротьби з опришками. Що свідчить про свободолюбивий дух, який панував тут завжди і акумулювався спершу в опришківський спротив поневолювачам, а потім вилився в активну участь багатьох представників печеніжинців у національно-визвольних змаганнях часів ЗУНР та загонах УПА.
Не менш яскравою свого часу була й економічна складова життя Печеніжина. Неподалік від нього, в селі Слобода-Рунгурська, 1872 року було відкрито поклади нафти, а через три роки розпочали її видобуток. Тому в Печеніжині побудували один з найбільших в Австро-Угорській імперії нафтопереробний завод. На ньому в часи розквіту трудилася понад тисяча робітників та інженерно-технічного персоналу. Печеніжин тоді називали містом мільйонерів. У 80-х роках позаминулого століття було прокладено залізницю Коломия — Слобода-Рунгурська зі станцією в Печеніжині. У 1880 році в містечку було майже 4700 жителів і наприкінці ХІХ століття воно стало центром повіту, до якого входило 21 село. У 1912 році населення Печеніжина сягнуло 7 тисяч, що навіть більше, ніж нині, а в школі навчалося понад 500 учнів.
Із вичерпанням запасів нафтового родовища переробний завод перестав функціонувати, а чисельність населення Печеніжина почала зменшуватися. Особливо різкий спад відбувся під час останньої світової війни, коли нацисти знищили майже двотисячну єврейську громаду. У повоєнні роки Печеніжин деякий час був райцентром, а потім, після укрупнення районів, селищем міського типу. Тут працювала меблева фабрика, цегельний і молокозавод, ще кілька підприємств місцевого значення. Сюди доїжджали на роботу жителі навколишніх сіл. Працівники Печеніжинського лісництва чимало зробили для відновлення лісових насаджень Карпат, які по-варварськи вирубали в повоєнні роки. Завдяки їм і особливо тодішньому лісничому Миколі Кудляку окрасою селища і зоною відпочинку став дендропарк в урочищі Діброва, де росте майже 400 видів екзотичних дерев і кущів, завезених з різних куточків світу. Тут у роки незалежності періодично відбуваються різноманітні фестивалі регіонального і навіть міжнародного рівня.
А ось щодо промисловості, то про неї, на жаль, нині можна згадувати хіба що в минулому часі. І ще сподіватися, що зі створенням об’єднаної територіальної громади та завдяки інвестиціям, які вже почали надходити сюди, економічне життя поступово відновлюватиметься. Проте незмінним залишається одне: збудована у 1973 році школа, де здобувають середню освіту учні з навколишніх сіл, завжди була опорною фактично, а після входження цих населених пунктів в ОТГ її визначили такою і юридично.
Спершу переконатися самому
Мабуть, цю об’єднану територіальну громаду цілком справедливо можна назвати оптимальною за абсолютною більшістю показників. Зокрема, відстань від адміністративного центру селища Печеніжина до найвіддаленішого населеного пункту села Слободи становить усього 8 кілометрів. Громада налічує 17,5 тисячі жителів і об’єднує дев’ять населених пунктів: Печеніжин, Молодятин, Марківка, Малий Ключів, Рунгури, Слобода, Сопів, Княждвір і Кийданці, від яких до ОТГ на місцевих виборах було обрано 26 депутатів. І нині, мабуть, вже ні в кого з них не виникає сумніву, що об’єднання — це благо.
Хоч так було не завжди. Консервативність сільських громад, які давно змирилися з тим, що від них нічого не залежить, підозріле ставлення до змін, які в підсумку лише погіршували їхнє життя та обмежували повноваження місцевого самоврядування, вилилися в недовіру до всіляких новацій. І не відомо, чи тут добровільно створили б ОТГ, якби не ентузіазм і наполегливість Печеніжинського селищного голови Ігоря Довірака.
Ігор Васильович упевнений: будь-яку справу спершу необхідно всебічно вивчити, зважити всі за і проти, переконатися, що вона несе позитив, а вже потім переконувати в цьому інших. Саме так він і вчинив, перш ніж розпочати реалізацію свого задуму щодо об’єднання навколишніх сіл в ОТГ з центром у Печеніжині.
«Громаду створювали у 2015 році згідно з чинним на той час законодавством. Я його проштудіював, вивчив методику, щоб самому зрозуміти плюси і мінуси цього процесу, — розповідає він. І продовжує: — Плюсів, безумовно, більше, але в цьому слід було переконати сільських голів, місцевих депутатів, до думок яких прислухаються земляки. Що мною рухало? Передусім прагнення пожвавити життя громади. Оскільки бюджет розвитку Печеніжина, не кажу вже про інші населені пункти, був мізерним, збільшити його можна було передусім завдяки перевагам, які надає держава новоствореним ОТГ у фінансово-економічному плані».
Спершу Ігор Довірак оприлюднив свій задум на сесії селищної ради. Він детально поінформував місцевих депутатів про перспективи, нагадав, що, на відміну від інших селищ, яких в області 25, Печеніжин не має таких переваг, як загальнодержавні чи міжнародні траси, що проходять поряд, родовищ корисних копалин чи курортних зон. Тому необхідно використати резерви, якими з ОТГ готова поділитися держава.
Місцевих депутатів, які знають свого голову не перший рік, переконати було легше, але це був лише початок. Набагато важче було одержати підтримку керівників місцевого самоврядування інших сіл. Особливо з урахуванням того, що після об’єднання вони втрачають роль вершителів доль своїх населених пунктів.
Однак печеніжинський селищний голова зумів знайти переконливі аргументи для колег з навколишніх сіл. Він переговорив з усіма сільськими головами, далі настала черга зустрічей з депутатами цих населених пунктів, а потім і безпосередньо з представниками громад. Давалося це нелегко. Приміром, у Сопові на сесії сільської ради рішення про об’єднання було прийнято з перевагою в один голос. У Княждворі відбувся, по суті, місцевий референдум — довелося робити обхід кожного двору. Певну роль відіграли і громадські слухання, які відбулися завдяки тому, що селищний голова домовився з місцевими підприємцями й ті надали безоплатний транспорт для підвезення в Печеніжин депутатів, представників громадськості навколишніх сіл, яким він детально розповів про перспективи у разі створення ОТГ.
«Тоді, — розповідає Ігор Довірак, — мені довелося переконатися, що навіть місцеві депутати, не кажу вже про пересічних жителів сіл, так би мовити, не в темі. Як наслідок, на громадських слуханнях непоодинокими були запитання на кшталт: «А чому нам ніхто не пояснив раніше про переваги, які матимемо, об’єднавшись?» Результати ж цих слухань не забарилися: через тиждень у двох селах відбулися сесії, які ухвалили рішення про об’єднання в територіальну громаду з центром у Печеніжині».
Реальні зміни
У липні 2015 року Івано-Франківська обласна рада ухвалила рішення про утворення Печеніжинської ОТГ — першої громади на Прикарпатті. А коли пакет документів надійшов до Мінрегіонбуду, виявилося, що це перша громада в Україні, яка успішно пройшла всі етапи створення відповідно до урядової методики. Потім відбулися вибори селищного голови, на яких громада висловила найбільшу довіру ініціаторові об’єднання Ігореві Довіраку. І вже власним коштом ОТГ провела вибори староcт в усіх селах, що влилися в новостворене об’єднання.
— Як селищний голова навіть подумати не міг, що відповідатиму за роботу закладів освіти, медицини, культури, інфраструктуру не лише Печеніжина, а й навколишніх сіл. Держава надала ОТГ великі можливості й широкі повноваження, але разом з ними в рази зросла відповідальність за виконання завдань, які раніше не входили в мої обв’язки, — розповідає Ігор Довірак. До сказаного можна додати, що значно посилився і контроль за використанням коштів, які одержала громада. Адже за цим тепер прискіпливо стежать і депутати, які представляють інтереси своїх сіл в ОТГ. А кошти, якими нині розпоряджаються тут, не йдуть у жодне порівняння з тими, що були до об’єднання. Приміром, торік власні надходження громади зросли втричі й становили понад 6 мільйонів гривень, а загалом її бюджет завдяки базовій дотації, субвенціям, які надала держава, зріс майже у 12 разів.
Завдяки цьому лише на облаштування інфраструктури було надано майже мільйон гривень. Кожен населений пункт отримав на розвиток не менш як 850 тисяч гривень, а два — понад мільйон. У чотирьох селах розпочато будівництво критих спортивних залів з усіма зручностями.
Що це означає, приміром, для села Малий Ключів, де навіть школа у двох будівлях? Одна з них — колишнє помешкання місцевого священика, який разом з парафіянами боровся за незалежність України в лавах УПА. Тут навчаються діти молодших класів, а в більшій будівлі, якій, до речі виповнюється 90 років, — учні старших класів.
Чи міг, приміром, директор цієї школи Юрій Гузійчук мріяти про критий спортивний зал? Хіба що мріяти, бо нагальною проблемою для нього було утримання приміщень у належному стані, щоб стеля не звалилася на голови школярам.
Кошти, які одержала у своє розпорядження ОТГ, дали змогу організувати безкоштовне харчування для школярів молодших класів у Печеніжині, замінити вікна на енергоощадні в усіх сільських школах, розпочати ремонт доріг, вуличного освітлення та реалізувати 15 інфраструктурних проектів. Також громада одержала шкільний автобус, має хоч і старенький, але власний пожежний автомобіль і утримує пожежну команду. Тут торік у День місцевого самоврядування відкрили центр надання адміністративних послуг. Відтепер жителі громади можуть на місці отримати понад 40 різноманітних послуг.
Як розповідає Ігор Довірак відкриття центру надання адмінпослуг дало змогу розв’язати два завдання одночасно: оперативніше реагувати на звернення людей та викорінити будь-яку корупційну складову в спілкуванні влади та громадян. Усі роботи з облаштування ЦНАПу профінансовано з державного бюджету в межах допомоги новоствореним об’єднаним громадам. Окрім того, центр не лише наблизив послуги до людей, а й наповнює бюджет коштами, отриманими від надання послуг.
Задоволений керівник нового органу місцевого самоврядування і співпрацею з районною та обласною владою. Він зазначає, що жодних вказівок згори йому не нав’язують, а управлінські рішення він приймає з огляду на економічну доцільність і за погодженням із жителями громади. Щоправда, зауважує, що з місцевим депутатським корпусом, який представляє всі села громади, працювати непросто, але рішення приймають консенсусом. Не дає спокійно жити очільникові ОТГ і депутат обласної ради Дмитро Лащук. На це Дмитро Васильович відповів, що він як житель Печеніжина і депутат, якого обрали зокрема й жителі сіл, що входять в ОТГ, прагне лише одного: щоб кошти громади використовували ефективно і за призначенням.
Не менше, ніж нагальні питання, турбує Ігоря Довірака і загальнодержавна політика щодо новостворених громад. На його думку, якщо влада відступить від задекларованих принципів, на реформах можна ставити хрест. І з цим важко не погодитися.
Ми в Google+