Не під знаком ювілейної цифри, як планували рівно рік тому, а за умов, по суті, воєнного часу відбувається V Одеський міжнародний кінофестиваль. Неодноразово лунали сумніви: а чи варто проводити таку розважальну акцію, коли на сході ледь не щодня гинуть люди?
Варто, запевнила президент кінофестивалю Вікторія Тигіпко. «У важкі періоди історії, — зазначила вона на церемонії відкриття кінофоруму, — такі масштабні культурні заходи потрібні, як повітря. Вони об’єднують людей і саме це тепер потрібно Україні. Нам казали: «Навіть коли ситуація погіршуватиметься, натягніть простирадло і візьміть хоча б один кінопроектор».
До такого супер-юджетного варіанта не дійшло, проте кошторис кінофестивалю довелося істотно скоротити.
ОМКФ став «народним»
Передусім (і це цілком природно за нинішніх обставин у країні) на його проведення не було виділено ні копійки бюджетних коштів. Організатори хіба що нарікали, що перемовини з Мінкультом, який наче збирався забезпечити безплатне залучення Одеського оперного, закінчилися тим, що за оренду цієї архітектурної перлини заломили ціну, в кілька разів вищу від торішньої. Тож головним майданчиком фестивалю став одеський театр музкомедії.
Організатори кажуть, що, залишившись без бюджетної підтримки, ОМКФ став справді «народним форумом» — за сприяння бізнесменів, вдячних глядачів та професіоналів зі світу кіноіндустрії. Ця «народність» підтверджується й такою цифрою: кількість молоді, що працює волонтерами, зросла більш ніж утричі.
Попри всі фінансові складнощі, й інша статистика не провальна. На фестиваль акредитувалося 5 тисяч учасників (торік їх було 6 тисяч).
Усього на фестивалі покажуть 76 фільмів із 30 країн та 4 континентів.
Ще один плюс — побільшало українських стрічок. Цей позитивний момент організатори фестивалю пов’язують передусім із результативними діями Державного агентства з питань кіно, яке таки спромоглося підтримати вітчизняних кінематографістів.
На жаль, лихі часи позначалися на деяких, так би мовити, якісних показниках фестивалю: на ньому немає зірок навіть не першої величини. Не лише через брак коштів — побоювалися за власну безпеку. Дехто не зміг приїхати, бо це заборонили їхні уряди.
За Бабелем — по гангстерський шарм
Почесний гість фестивалю британський режисер Стівен Фрірз на мандрівку до Одеси наважився. «Мене намагалися відговорити, мовляв, навіщо їхати до «гарячої точки», — пояснював один з небагатьох представників світового кінематографа. — Але я спеціально прочитав оповідання Бабеля і зрозумів: так історично склалося, що Одеса — місто гангстерів. А це означає, що місто романтичне, і я зважився».
Саме Стівен Фрірз отримав першого на V ОМКФ «золотого Дюка» — за внесок у кіномистецтво.
Лихі часи й патріотичні настрої позначилися і на перебігу самого фестивалю. Відмовилися від усіх розважальних заходів, які зазвичай проводили в межах кінофоруму, а церемонію його відкриття розпочали із хвилини мовчання, пом’янувши воїнів, що загинули під Луганськом.
На червоній доріжці фестивалю було чимало гостей у вишиванках.
Тут же несанкціоновано-патріотичний активіст організації «Креативна молодь плюс» Євген Довлатов перескочив через огорожу із плакатом «Путлер капут» і підкріпив свою позицію відповідними вигуками.
Доброчинні акції на підтримку не кіно
Традиційний благодійний аукціон фестивалю цього разу збирав гроші не на розвиток українського кінематографа, а на лікування поранених під час обстрілу 11 липня блокпосту під селом Зеленопілля на Луганщині та на підтримку сімей українських військових, які там загинули. Зібрали 85 тисяч гривень.
У межах Одеського кінофестивалю 15 липня відбулася ще одна доброчинна акція: всі гроші від продажу квитків на спеціальний показ стрічки «Гамер» Олега Сєнцова, який перебуває в ув’язнені в Росії, буде передано рідним кінорежисера на оплату адвоката та утримання двох його неповнолітніх дітей.
Майдан — на всі віки і мови
Програму кінофестивалю сформовано також не без впливу нинішньої суспільної ситуації. У назвах стрічок, починаючи з фільму представника журі Сергія Лозниці, раз у раз виринає слово «Майдан». Він, виявляється, може бути не тільки українським. «Al Midan» — це стрічка з Єгипту, про їхню революцію. «Де ти, Бухаресте?» — про заворушення у Румунії.
Назви кінокартин «Пуссі проти Путіна», «Оксамитові терористи», «Я — Фемен» промовляють самі за себе. Усі їх демонструють у межах нової секції «Шлях до свободи». На фільми про роль громадянського суспільства вхід вільний.
Уже продемонстрована у цьому розділі стрічка «Чорний зошит Майдану» зібрала глядачів більше, ніж могла вмістити зала. Через це до програми додали два додаткові покази.
Автори фільму — семеро режисерів-початківців, дівчата віком від 17 до 19 років, студентки Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. «Для мене головною складністю було не розірватися між собою-режисером та собою-громадянином», — сказала одна з авторок фільму Анна Гольцберг.
Продюсер стрічки Юрій Терещенко зауважив: не було розрахунку, що проект вийде навіть за стіни університету. Однак його вже показали в Каннах, розіслали на десятки фестивалів усього світу. «Мені б хотілося, щоб вони знімали фільми про любов, а не перетворювалися на воєнних операторів. Думаймо про те, що світом рухає сонце і любов», — наголосив Юрій Терещенко. Зал відповів йому овацією.
Фестиваль за усіх сумнівів та обмежень, напевне, таки потрібен. Звичка жити в мирі й радіти життю не має перериватися жодними негараздами і навіть трагедіями. Бо, як сказав герой чи не найулюбленішого нашого воєнного фільму: «Війна — це перебутнє, а мистецтво — вічне».
Ми в Google+