Одна з важливих складових інтеграції людей з інвалідністю в суспільство — їхня професійна реабілітація. Психологи кажуть: коли людина почувається потрібною, її здібності й досвід затребувані — це добре.

Як переконує досвід практичної діяльності, громадянам з інвалідністю складно на рівних конкурувати на ринку праці, надто в сучасних економічних умовах, коли підвищуються вимоги до загального фізичного й інтелектуального стану працівників. Тому професійна реабілітація осіб з інвалідністю стала однією з найважливіших проблем суспільства.

На прикладі столиці ми вирішили з’ясувати, чим може допомогти служба зайнятості цій категорії населення. Наш співрозмовник — директор Київського міського центру зайнятості Віктор БІЛИЧ.

Директор Київського міського центру зайнятості Віктор БІЛИЧ

— Вікторе Олександровичу, що зроблено для людей з інвалідністю у 2019 році?

— За перші десять місяців 2019-го послуги столичної служби зайнятості отримали 1230 безробітних громадян з інвалідністю. За сприяння Київського міського центру зайнятості знайшли роботу 356 представників цієї категорії. До громадських та інших робіт тимчасового характеру було залучено 60 громадян з інвалідністю.

Для підвищення конкурентоспроможності на ринку праці осіб з інвалідністю професійне навчання за направленням районних філій КМЦЗ у січні — жовтні 2019 року проходили 42 безробітні. Профорієнтаційні послуги отримала 1171 безробітна особа з інвалідністю.

18 громадян з інвалідністю за сприяння столичної служби зайнятості отримали одноразову виплату допомоги у зв’язку з безробіттям на заняття підприємницькою діяльністю. Галузі, в яких вони вирішили започаткувати власний бізнес, різноманітні: роздрібна торгівля, транспортні та юридичні послуги, охорона здоров’я, фізкультура та спорт.

До речі, на початку листопада 2019 року на обліку у столичній службі зайнятості 436 осіб з інвалідністю мали статус безробітного.

— У чому полягають складнощі із працевлаштуванням людей з інвалідністю?

— Закон України «Про зайнятість населення» встановлює право будь-якої особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості. Він забороняє в оголошеннях про вакансії зазначати обмеження щодо віку чи статі кандидатів, а також вимагати від кандидатів надавати інформацію про особисте життя.

— На ринку праці існує проблема в подоланні дисбалансу між попитом і пропозицією людей з особливими потребами. Про що йдеться?

— Зазвичай кожен роботодавець готовий взяти на роботу особу з інвалідністю, яка повністю мобільна й не має особливих потреб в організації праці. Адже закон вимагає від нього не лише брати на роботу осіб з інвалідністю, а й вживати додаткових заходів безпеки праці, які б відповідали специфічним особливостям цієї категорії співробітників. Іноді організувати навчання та перекваліфікацію.

Роботодавці, щоб виконати 4-відсотковий норматив із працевлаштування людей з інвалідністю, звертаються до служби зайнятості із проханням допомогти підібрати потрібних фахівців із цієї категорії безробітних. Це непросто. Часто буває, що роботодавця влаштовують громадяни з інвалідністю, яким здоров’я дає змогу виконувати одні види робіт, а на обліку в центрі зайнятості перебувають зовсім інші.

Найчастіше в довідках медичної комісії вказано, що особи з інвалідністю можуть виконувати роботу без фізичного і психоемоційного навантаження, зі скороченим робочим днем або вдома. У 90% випадків це стосується І та ІІ груп інвалідності. Проте таких вакансій роботодавці фактично не подають, роботу ж з надомними умовами праці взагалі не пропонують, тобто очевидна невідповідність обмежень у роботі з потребами роботодавця. Так формується практика, коли особам з інвалідністю пропонують вакансії, які не потребують високого освітньо-кваліфікаційного рівня. Відповідно й заробітна плата за таку роботу нижча.

Інша проблема під час працевлаштування осіб з інвалідністю — незацікавленість роботодавців у забезпеченні таких людей робочими місцями, адже це потребує фінансових і часових витрат.

Директор КМЦЗ Віктор Білич (праворуч) та директор Центру розвитку кар'єри Університету «КРОК» Олег Карлов під час семенару з роботодавцями. Фото надав автор

— Як служба зайнятості допомагає громадянам з інвалідністю в пошуках роботи?

— По-перше, підбирають підходящу роботи для осіб з інвалідністю, зокрема шляхом розумного пристосування наявного або створення нового робочого місця відповідно до їхніх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці. У кожній районній філії КМЦЗ є фахівець, який відповідає за роботу з особами з інвалідністю. Він виконує комунікативні функції між особою з інвалідністю, яка шукає роботу, і роботодавцями. Підкаже, як вирішити те чи інше питання, допоможе, зателефонує на підприємство, а за потреби надішле резюме.

Періодично в КМЦЗ і в районних філіях проводять семінари з роботодавцями, на яких розповідають їм про аспекти працевлаштування осіб з інвалідністю, нагадують про необхідність виконання 4-відсоткового нормативу.

— А як українське законодавство регулює проблему зайнятості людей з інвалідністю?

— Воно на боці осіб з інвалідністю. В Україні права таких людей на участь в активному житті суспільства й захист їхніх інтересів закріплені законодавчими та нормативно-правовими актами. Вони спрямовані на створення їм рівних з іншими громадянами можливостей у реалізації конституційних прав і свобод. Право осіб з інвалідністю на працю закріплено в Конституції та Законі «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», окремі положення яких спрямовано на створення для таких осіб можливостей продуктивно працювати. Вони передбачають конкретні механізми їх реалізації.

— Що це за механізми?

— Згідно зі статтею 19 цього закону, для підприємств, установ, організацій, зокрема громадських організацій інвалідів, а також фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. А якщо на підприємстві працює 8—25 осіб, — одне робоче місце.

У статті 18 закону прямо встановлено обов’язок роботодавців не лише створювати для працевлаштування осіб з інвалідністю робочі місця, а й забезпечувати такі умови праці, які відповідали б вимогам їхніх індивідуальних програм реабілітації, надавати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування на підприємстві відповідної кількості осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи основне. Шукати осіб з інвалідністю на вакантні місця кадрові служби підприємств можуть або власними силами, або звертатися із заявками до районних філій Київського міського центру зайнятості.

Відповідно до частини 3 статті 17 закону, не можна відмовляти в укладенні трудового договору або у просуванні по службі, звільняти з ініціативи адміністрації, переводити особу з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан її здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших людей або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я.

Слід звернути увагу на наявність додаткових гарантій захисту трудових прав працівників з інвалідністю. Під час прийняття на роботу осіб з інвалідністю, яких направлено відповідно до рекомендації МСЕК, випробувальний строк не встановлюється (ст. 26 КЗпП). Строковий трудовий договір підлягає достроковому розірванню на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором (ст. 39 КЗпП). Робота осіб з інвалідністю в нічний час, а також залучення до надурочних робіт допускається лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (статті 55, 63, 172 КЗпП). Особам з інвалідністю І і ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю ІІІ групи — 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. №504/96-ВР). Працівник з інвалідністю має право одержати у перший рік роботи на підприємстві щорічну відпустку повної тривалості у зручний для нього час до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи (ст. 10 закону про відпустки). За бажанням особи з інвалідністю І і ІІ груп можуть узяти додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 60 календарних днів, а ІІІ групи — до 30 календарних днів (ст. 25 закону про відпустки). Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника — особи з інвалідністю або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП).

За сприяння Київського міського центру зайнятості знайшли роботу 356 безробітних громадян з інвалідністю

— Чи є у вас дані, як столичні роботодавці дотримуються вимог 4-відсоткового нормативу?

— Щороку Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів надає Київському міському центру зайнятості список підприємств, які, згідно з їхніми даними, не виконали за минулий рік 4-відсоткового нормативу. На сьогодні є дані, що за минулий рік у такий реєстр потрапили 770 підприємств міста Києва. За невиконання 4-відсоткового нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю до роботодавців застосовують штрафні санкції.

Хоч, на перший погляд, кількість порушників здається значною, якщо її порівняти із загальною кількістю підприємств у столиці (за даними Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, кількість суб’єктів господарювання, які сплачують єдиний внесок, налічує 107,7 тисячі), то відсоток дуже незначний. Ми працюємо з кожним роботодавцем, налагоджуємо співпрацю для працевлаштування тих осіб, які до нас звертаються, шукаючи роботу.

— А якщо підприємство специфічне, працю інвалідів там не використовують? Чи враховує таку особливість закон?

— На жаль, ні. І це одна із прогалин законодавства. Скажімо, це стосується великих столичних підприємств, які у штаті мають значну кількість посад, за умовами праці не передбачених для осіб з інвалідністю. Проте розрахунок 4-відсоткового нормативу здійснюють на загальну чисельність штатних працівників, без урахування специфіки підприємств. Зрозуміло, що такі підприємства стають заручниками ситуації. Як їм створити стільки робочих місць для осіб з інвалідністю, належні умови праці? Не кожна людина з інвалідністю може, наприклад, керувати транспортним засобом, який використовують для перевезення пасажирів. Уже на часі зміни до Закону України «Про зайнятість населення».

Настя Іванцова
для «Урядового кур’єра»