Слухаючи мелодії, мало хто з пересічних слухачів переймається чистотою звучання музичних інструментів. Як правило, на них звертають увагу лише тоді, коли фальш не можна не помітити.
Однак це не стосується сумчанина Валентина Малиновського, якого в місті і в області справедливо вважають справжнім маестро. Адже він не тільки єдиний сумчанин в Українській асоціації фортепіанних майстрів-реставраторів, а й її віце-президент. Саме він повертає до повноцінного життя музичні інструменти і насамперед фортепіано та роялі, без яких немислима будь-яка концертна діяльність.
Чарівник із камертоном
Працює майстер, як правило, рано-вранці. Камертон використовує лише для того, щоб задати першу ноту, а вже потім максимально напружує слух: треба виловлювати найтонші і ледь вловимі відхилення у звучанні. Звісно, все залежить від технічного стану інструмента, а серед них — і гармошки, і балалайки, і баян чи акордеон, на яких він, до речі, чудово грає.
Основне місце роботи — Сумське вище училище мистецтв і культури імені Д. Бортнянського, яке, до речі, свого часу закінчував. Під його опікою — понад 60 одиниць фортепіано, роялів, інших музичних інструментів.
Як каже Валентин Михайлович, кожен упізнає навпомацки, бо ходить коло них чотири десятиріччя. А ось щодо періодичності лікування — все залежить від навантаження. Приміром, під час музичних конкурсів чи фестивалів, тобто своєрідних жнив, воно зростає в десятки разів, тож доводиться ледь не двічі на день піднімати деку. А коли справляють мистецькі обжинки, роботи стає менше.
На переконання майстра, кожен інструмент має власну душу — її треба не просто почути, а й відчути, зрозуміти і допомогти зазвучати повносило і повноцінно.
Знаючи сумлінність і професіоналізм Валентина Михайловича, до нього часто звертаються не тільки батьки, чиї діти мріють стати музикантами, а й відомі митці. Серед них сумський співак і композитор, заслужений діяч мистецтв України Валерій Козупиця. За останні два десятиріччя його домашній рояль настроює лише Малиновський.
Не кожен, хто слухає...
У ранній юності Валентин і не мріяв про таку роботу, аж доки на початку 1970-х не зустрівся із відомим сумським майстром-настроювачем Миколою Крючковим. Той швидко розгледів у хлопцеві яскраві здібності і насамперед тонкий слух. Валентин Михайлович завжди із вдячністю згадує свого вчителя.
Аби стати настроювачем, замало бажання. Не допоможуть навіть найпрестижніші виші чи заняття з лекціями, адже це те саме, що навчити людину писати музику або вірші, малювати чи ліпити скульптури (звісно, йдеться про високий професіоналізм, а не любительські заняття). На переконання майстра, початківцеві потрібно власноруч настроїти не менш як 500 інструментів, щоб зрозуміти, як і що саме треба слухати, і ще тисячу, щоб добитися акуратності й точності в роботі.
Валентин Михайлович ніколи не вів обліку своєї роботи, а ось про цікаві факти розповідає охоче. Пригадує, як кілька років тому його запросила додому одна сім’я із проханням забрати з помешкання старовинне піаніно, що заважало господарям. Навіть пообіцяли заплатити за це.
Коли побачив інструмент, то і здивувався, і зрадів. Отим непотребом виявилося піаніно знаменитої німецької марки «Romhildt Weimar», яке виготовили наприкінці позаминулого століття. Сказав про це господарям.
Однак ті розцінили інформацію як один з варіантів відмови і підвищили гонорар за послугу. Малиновський забрав інструмент (звісно, що без жодних доплат-оплат) і майже два роки ходив коло нього. Тепер цій відреставрованій знахідці немає ціни.
І це далеко не єдиний приклад, коли маестро повернув з музичного забуття інструменти. В його майстерні можна побачити кілька воістину ексклюзивних роялів і фортепіано, що мають особливу мистецьку цінність: деякі раритети виготовлено більш як півтора століття тому в різних країнах.
Без благодійництва в мистецтві не обійтися
Нині Валентин Малиновський на пенсії, однак без роботи не залишається жодного дня. Причому значна її частина — благодійницька. Чому береться за неї, особливо не замислювався. Каже, щоб допомогти тим, хто цього потребує.
Наприклад, узявся обслуговувати два піаніно в обласному реабілітаційному центрі для дітей-інвалідів, адже для них музика — насамперед духовні ліки.
Клопочеться з інструментами в Іллінському храмі обласного центру, під час проведення міжнародного конкурсу юних піаністів «Слобожанська фантазія», що проходить у Сумах і збирає юні таланти не тільки з усієї України, а й багатьох країн — Мальти, Франції, США, Росії, Португалії.
Кілька років тому під особисту опіку взяв талановитого юного сумчанина Дмитрика Семикраса, якого нині добре знають у мистецькому світі за перемоги в конкурсах різного рівня. У хлопчика два піаніно — вдома і в дідуся з бабусею, тож Валентин Михайлович стежить за обома.
Хоч сьогодні готовий без жодної оплати взятися за реставрацію історичних роялів у музеях Лебедина і Сум. На одному з них свого часу грав Борис Гмиря, на іншому — Петро Чайковський. Ось тільки ніяк не випадає узгодити питання то з транспортом, то з часом.
Утім, ці неузгодженості вважає тимчасовими. І вірить, що незабаром раритетні інструменти неодмінно зазвучать так само, як і в часи двох великих митців.
Ми в Google+