Підвищення ефективності економічної діяльності завжди було одним з головних питань  економічної теорії й практики. Однак в умовах переходу до постіндустріального суспільства особливої актуальності набуває підвищення ефективності інноваційного процесу і розроблення найпродуктивніших механізмів створення і впровадження інновацій у ринкових умовах. Один з таких механізмів, випробуваних у міжнародній практиці, — внутрішні венчури.

Це, як правило, тимчасові цільові структури, які створюють у межах потужних корпорацій для розроблення і впровадження інновацій, наділені високим ступенем самостійності у вирішення фінансових, матеріально-технічних, кадрових і наукових питань. Тобто це своєрідна відповідь на складні адміністративно-командні системи управління, що склалися у великих корпораціях. Ці системи мають значні переваги: дають змогу сконцентрувати ресурси на вирішенні  найбільш актуальних і масштабних питань, забезпечити значну економію на масштабах виробництва, а також широку експансію на внутрішні й зовнішні ринки тощо.

Проте в цих структурах дуже складно впровадити інноваційну ідею — вона має пройти багаторівневу тривалу процедуру узгоджень. Крім того, венчури не мобільні з точки зору швидкої відповіді на сигнали зовнішнього і внутрішнього сере­довища.

Внутрішні венчури — це механізм, який дає змогу підвищити ефективність структур управління потужними корпораціями за рахунок умонтування в них малих інноваційних утворень, що діють на принципах господарського розрахунку. Світова практика довела: створення внутрішніх венчурів допомагає вирішити багато питань й істотно підвищити ефективність управління інноваційним процесом у потужних корпораціях за рахунок деяких чинників.

По-перше, створення внутрішніх венчурів дає змогу впровадити жорсткі адміністративно-командні системи управління бізнесом і значно підвищити мобільність управління інноваційними процесами в цих системах.

По-друге, внутрішні венчури дають змогу широко експериментувати з новими технологіями та продуктами в межах масового виробництва, зводячи ризик комерційного та інноваційного провалу до мінімуму.

По-третє, внутрішньовенчурна діяльність — підґрунтя для швидкої пере­орієнтації виробництва та його структурної перебудови відповідно до мінливих вимог ринку. Внутрішні венчури дають змогу оперативно і з мінімальними витратами створювати продукти й технології, що відповідають ринковим умовам, а часто такі, що випереджають потреби ринку.

По-четверте, вони дають змогу найбільш креативним та ініціативним співробітникам підприємства в ме­жах складних адміністративно-командних систем дуже швидко реалізувати свої ідеї й напрацювання.

По-п’яте, можна істотно зменшити залежність підприємства від купівлі ліцензій на найновітніші інноваційні розробки, що дає змогу зекономити і водночас бути попереду конкурентів.

По-шосте, в межах складних адміністративно-бюрократичних систем управління потужними корпораціями можна значно прискорити інноваційний процес і реалізувати найбільш перспективні розробки, які має корпорація.

Формування складних адміністративно-бюрокра­тичних систем у ме­жах потужних корпорацій — об’єктивний процес, бо управляти корпораціями, в які входять сотні тисяч працівників, а з філіями — мільйони в усьому світі, без них дуже складно. Але створення внутрішніх венчурів дає змогу істотно підвищити мобільність цих систем управління і значно пришвидшити впровадження інновацій.

Нині, на жаль, внутрішньовенчурна діяльність  не набула широкого розвитку на підприємствах України. Це перспектива найближчих років. Проте в нас є показові дуже вдалі приклади застосування внутрішніх венчурів для активізації інноваційної діяльності та якнайшвидшого розроблення і впровадження інновації  у господарську практику. Науково-виробниче об’єднання «ЕКОМЕД», використовуючи технології внутрішніх венчурів, постійно створює фармацевтичні препарати нового покоління, визнані в Україні й за її межами.

Тобто внутрішні венчури — ефективний механізм активізації інноваційного процесу у великих приватних і державних корпораціях, що довів перспективність у багатьох країнах. Створення таких структур — один зі шляхів активізації інноваційних процесів у вітчизняній економіці. Завдяки їм у світовій практиці було впроваджено сотні інновацій, одна з найвідоміших — оптичні диски.

Формування внутрішніх венчурів у великих корпораціях має й певні проблеми. Питання в тому, що формування таких структур інколи призводить до певного дискомфорту, керівники середньої ланки сприймають його як загрозу для бюджетів їхніх підрозділів. Часто створення внутрішніх венчурів потребує певної структурної перебудови всередині підрозділів корпорації, а також перерозподілу повноважень між ними. Усі ці обставини можуть призводити до певного дискомфорту на внутрішньокорпоративному рівні. Однак переваги значно компенсують його. Тим більше, що така форма організації інноваційного процесу не­одноразово довела ефективність і дала змогу здійснити інноваційні прориви.

Ігор ГАЛИЦЯ,
доктор економічних наук,
професор,
офіційно акредитований міжнародний експерт
в галузі інноваційної економіки,

для «Урядового кур’єра»