НАОДИНЦІ З ПРИРОДОЮ

Упродовж кількох століть у Європі відбуваються незвичайні змагання з імітації реву оленів. У 2002 р. на чемпіонаті, організованому Чесько-Моравською спілкою мисливців,  уперше брав участь українець — єгер з Великого Бичкова Закарпатської області Іван Вішован. Відтоді наші земляки присутні на всіх міжнародних турнірах і дедалі впевненіше витісняють з п’єдесталів визнаних авторитетів. А два роки тому перехідний кубок Святого Губерта здобув єгер Лопушанського лісництва Ясінянського державного лісомисливського господарства Ярослав Дячук. Чемпіоном континенту з імітації реву оленів уперше став українець. Оце була сенсація! Під завісу 2011-го знову перемога — уже Івана Вішована. Ярослав відстав від нього лише на два очки і посів почесне друге місце. Сьогодні єгер з карпатської глибинки Ярослав Дячук наш гість. Разом з ним доторкнімося до світу дикої природи, прислухаймося до мови, якою розмовляють між собою звірі, подивуймося майстерності тих, хто розуміє її й уміло імітує.

— Серед мисливців Заходу захоплення імітацією реву оленів досить поширене, чи не так пане Ярославе?

— Воно має давню історію, усталені традиції, численних прихильників. Багатьом до душі вступити в розмову з оленем. Тому й проводяться чемпіонати почергово в тій чи іншій країні й перетворюються на загальнонаціональне свято.

— З чого починається дійство?

— З ранкової меси на честь Святого Губерта — покровителя мисливців. Вона проходить у костелі. Чемпіонат відкривають і завершують виступи сурмачів. Останніми роками конкурсанти збираються в гостинному Гьоді неподалік угорської столиці Будапешта. Там чудовий мисливський маєток з музеєм трофеїв, картинною галереєю, рестораном, де готують страви лише з дичини.

Розмовляти з оленем можуть тільки віртуози. Фото з сайту rusecolog.ru

— З історії знаємо, що й на теренах нашої країни ще з часів Київської Русі існувала висока мисливська культура.

— Так, але за радянської влади її загубили. Відновлювати духовні джерела, давні звичаї та обряди в Україні почали з набуттям незалежності. Згадали й про мисливські традиції, якими колись славився край. Наприкінці 1990-х років в урочищі Романлігет Берегівського лісгоспу за аналогом європейських організували перші українські змагання імітаторів. Участь взяли 19 єгерів. За допомогою різних інструментів та допоміжних засобів кликали оленів, імітуючи їхній голос. Після Романлігета я намагався не пропускати жодного конкурсу ревунів. Здобував призові місця й згодом вийшов на міжнародний рівень. Найприємніший момент, звичайно, коли став чемпіоном Європи й мені вручили перехідний кубок Святого Губерта. Тоді в суперництві брали участь аж три чемпіони континенту попередніх років. Учасники демонстрували вміння імітувати голос оленів майже в усьому спектрі їхнього життя серед дикої природи. Змагалися в кількох номінаціях.

 Про номінації трохи згодом, а поки що хотілося б побільше дізнатися про благородного звіра, голос якого наслідуєте. Адже не всім відомо, що олень реве лише в шлюбний період. Якої пори року це відбувається, як він себе тоді поводить, чи не закінчуються трагічно бої з суперниками, про що говорить його рикання?..

— Шлюбний період, або гін, оленя в Карпатах проходить у вересні-жовтні. Тоді звірі постають у всій своїй красі та силі. Демонструють своєрідну поведінку, беруть участь у турнірах. При цьому видають певні звуки — рев, рикання. Молодші тварини рикають частіше й тоншим голосом, старі — рідше й густим. Голосові прояви самця розрізняються й залежно від того, чи він тільки шукає самицю, чи вже має свій «гарем»; переслідує самицю чи відганяє суперника або погрожує йому… Статева зрілість у самців настає у чотирирічному віці. В намаганнях заволодіти самками між ними часто виникають сутички, але це значною мірою має ритуальний характер. Починається з демонстрації, тобто особини паралельно переміщуються й погрожують одне одному. Зустрічі «на рингу» потенційних суперників передує голосова «дуель». Часом грізного рикання володаря «гарему» досить, аби налякати й відігнати слабшого.

— Самці й б’ються між собою?

— У сутичці звір може поранити суперника, але смертельними ті рани бувають рідко. Відомо поодинокі випадки загибелі обох через те, що їм не вдалося роз’єднати роги, сплетені у двобої. Під час гону самець  майже зовсім не пасеться: втрачає до 30—40 кг маси. Він завжди йде за чередою самок, а не попереду. «Пані —  вперед», — наче каже. Стадо веде стара самиця. Після закінчення гону самець полишає свій «гарем» і живе у ватазі самців, яку водить один із них. Аби відновити сили, інтенсивно пасеться на альпійських луках.

Спостерігати за оленями в шлюбний період — диво, яке словами не описати. Вони дуже беззахисні тоді, можуть стати легкою здобиччю браконьєрів, тому потребують особливої охорони. Єгері в цей час цілодобово чергують на кордонах, допомагають їм лісники. Досі не траплялося в нас випадку загибелі звіра під час гону.

— Повернімося до вміння імітувати голоси дикої фауни. Звідки воно у вас? У кого переймали науку? Чи важко це — навчитися розмовляти зі звіром його мовою?

— Треба просто слухати природу, і вона відкриє свої секрети. На перший погляд здається, що олень реве завжди однаково. Насправді звуки його щоразу інші. Вони сумні, протяжні, схожі на стогін, коли шукає подругу. Чимось нагадують спів трембіти, коли повідомляє суперника про неминучість бою за прихильність самки та лідерство в стаді… У кого вчився? У діда по маминій лінії Василя Васильовича Коржа та батька Василя Степановича Дячука. Дідо за Австро-Угорщини працював єгерем у Великому Бичкові, аби стати ним, 4 роки (!) навчався в спеціальній школі в Австрії. Там давали знання не лише з мисливствознавства, а й лісівництва, ветеринарії, медицини, вчили робити опудала звірів і птахів, готувати страви з дичини… Дідо брав мене з собою до лісу, вчив прислухатися до голосів дикого світу, відтворювати їх за допомогою рога. Не раз і бив тим рогом по плечах, коли недобре щось виходило, не туди тягнув. Така школа в наших дідів… Чимало й від батька перейняв, він працював заступником директора лісокомбінату. Чи важко навчитися імітувати рев тварин? Були б лише бажання, любов і повага до них.

— Згадали про роги, а щойно демонстрували нам рев оленя на морській мушлі…

— Здавна єгерям-імітаторам слугували роги з буйвола. Їх кілька годин варили, а потім добре вичищали всередині. І за кордоном, і в нас використовують також звичайні циліндри від гасових ламп, морські мушлі, роблять «труби» із борщівника (є така рослина), навіть з пластмасових пляшок, розрізаючи їх навпіл. Можна відтворювати голоси тварин і за допомогою долонь. Нині користуюся морськими мушлями. І тварини розуміють мене. Бувало, олень підходив на відстань витягнутої руки, ледь не дихав в обличчя. Самці, до речі, відгукуються на звуки, коли самотні. Якщо ж із самками, то «гарему» не покинуть. Тоді з рогачем треба бути дуже обережним: йому здається, що чує суперника, якого має відігнати. Щодо інструментів і допоміжних засобів з імітації реву, то й на міжнародних змаганнях обмежень немає. Хоч із саксофоном приходь, із ложками, аби тільки природно трубив.

— То в яких номінаціях виступають конкурсанти?

— Це рев старого й молодого звіра; рев оленя, який стоїть або йде за «гаремом» самиць; рикання про втечу; рев переможця після боротьби. Якщо кілька учасників наберуть однакову кількість очок, передбачено додаткове суперництво: імітація реву оленя, який відпочиває, та реву молодої тварини, яка викликає на бій стару.

— Як визначають переможців чемпіонатів?

— Експерти—члени журі займають місця в спеціальних кабінах. Обов’язкове правило: будучи на очах у глядачів, самі вони не бачать нікого з учасників і навіть оцінок, які виставляють колеги. Проводиться жеребкування, згідно з отриманими номерами імітатори шикуються своєрідними вабами. Члени журі, наголошую, не можуть за номером ідентифікувати учасника. Мисливські фанфари сповіщають про початок змагань, і єгері один за одним демонструють свої вміння. Тривалість імітації рику не обмежується. Про початок і завершення виступу конкурсант сповіщає, знявши мисливського капелюха і низько вклонившись у бік глядачів і вболівальників. Ті відразу бачать на табло всі оцінки. Чемпіон отримує перехідний кубок. Якщо комусь поталанить тричі здобути перемогу, то кубок назавжди знайде прописку на батьківщині героя. Призерів нагороджують цінними подарунками на мисливську тематику.

— Ви —  вмілий імітатор, котрий заткнув за пояс уже не одну когорту суперників з усієї Європи. Чи маєте послідовників на батьківщині, чи цікавляться молоді цим незвичайним видом мистецтва?

— Я вже не одному хлопцеві подарував роги, аби вчився імітувати голоси дикої природи. Добре виходить, скажімо, в Ігоря Головчука із Свидовецького лісництва. Він єгер від Бога, його, як кажуть, усі мешканці лісу знають в обличчя. І браконьєри бояться. Наше захоплення підтримують директор ЛМГ Василь Федорович Телечук, головний мисливствознавець Андрій Михайлович Климпотюк. Без їхнього сприяння не їздили б на міжнародні змагання. Такі чемпіонати працюють на імідж держави у світі, тому в них обов’язково треба брати участь якомога більшій кількості учасників. До змагань у себе в країні слід залучати представників усіх регіонів, а не лише західного. За підтримки мисливських товариств маємо створювати  школи послідовників майстрів. Пора й ввести для мисливців національну форму, яка б відповідала традиціям, розвивала уявлення про вітчизняну мисливську культуру.

— Розмова тет-а-тет з оленями, очевидно, приносить не тільки естетичну насолоду?

— Для єгеря дуже важливі самі навички спілкування з ними. Таким чином пізнаєш закони, за якими вони живуть, дізнаєшся про їхній стан здоров’я, продуктивність.

Марія ЗАВОРОТНА, 
Микола ПУГОВИЦЯ
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Ярослав ДЯЧУК. Народився 1959 р. в селищі Ясіня Рахівського району Закарпатської області. Після закінчення Сторожинецького лісового технікуму — єгер Свидовецького, а останніми роками  Лопушанського лісництва Ясінянського лісомисливського господарства.