Голова об’єднання товариств
депортованих українців Закерзоння,
фізик, викладач Національного
університету «Львівська політехніка» 
Володимир СЕРЕДА

Сучасники небагато знають про цю драматичну подію, яка стала завершальним етапом депортаційних процесів, що відбувалися з вересня 1944 по серпень 1946 року на території Закерзоння (Лемківщина, Посяння (Надсянння), Підляшшя, Холмщина). З теренів, що, відповідно до політичних домовленостей, перейшли до сусідньої Польщі, за твердженням істориків, лише у «довіслянський період» виселили 480 тисяч українців, а в наслідок операції «Вісла» — ще понад 170 тисяч. Тож кожній другій українській родині західних земель випало пережити депортацію протягом 1944—1947 років.

Про ті трагічні події згадує безпосередній їхній учасник, депортований у березні 1946 року в СРСР, а нині голова об’єднання товариств депортованих українців Закерзоння, фізик, викладач Національного університету «Львівська політехніка» Володимир СЕРЕДА.

— Цієї дати немає у календарі, але пам’ять про неї й досі живе в кожній переселеній родині. Ви добре знаєте, що трагедія українців Закерзоння не обмежується часовими рамками операції «Вісла». Яка, Володимире Миколайовичу, історична правда про депортації українців західних земель?

— За мірками людського життя шістдесят п’ять років — замало, аби викреслити з власної пам’яті пережите. Сумнозвісній операції «Вісла» передували не менш трагічні депортації автохтонів з південно-східних теренів сучасної Польщі на територію Радянської України. За цей період було виселено понад 480 тисяч українців. Реальна цифра значно вища. 10 березня 1944 року шовіністи влаштували різню у селі Сагринь, у Завадці Морахівській закатовано 76 членів українських родин, 33 українці замордовано у селі Терка. У Павлокомі за одну ніч розстріляли 366 мешканців, а у Піскуровичах перед «добровільним переселенням» 179 селян зібрали у школі, і… розстріляли. Поблизу Сагрині спалили 52 українські села! А ще ж були Надсяння, Лемківщина, Підляшшя…

— Якою, Володимире Миколайовичу, насправді була мета депортацій 1944-46 років, «завершальним акордом» якої стала операція «Вісла»?

— Метою масових депортацій, як і згодом операції «Вісла», було прагнення «остаточно розв’язати українську проблему в Польщі», і з цією метою, як сказано в офіційних документах, «планувалося здійснити евакуацію всіх осіб української національності», очистити південно-східні терени від слідів українства, приборкати бунтівне населення прикордоння, яке не давало спокою владі, та ліквідувати українське підпілля — загони УПА. Проте варто сказати, що українське підпілля насправді не було реальною загрозою для Війська польського (за його оцінками, на території Закерзоння кількість вояків УПА не перевищувала 1700 осіб).

Так, під дулом автоматів, відбувалося «добровільне переселення» українців. Фото з архіву Володимира СЕРЕДИ

— Як відбувалося «добровільне» переселення українців з батьківських земель?

— Усю правду про «добровільне переселення» українців з прадідівських земель світ дізнався через багато років: мовчали переселенці, залишалися засекреченими архіви. Одним із тих, хто наважився сказати правду, був уродженець трагічного села Павлокома професор з Канади Петро Потічний, редактор «Літопису УПА».

Відбувалося все за заздалегідь відпрацьованим сценарієм: каральні загони приходили під ранок, коли люди ще спали. На світанку в день евакуації всі дороги були перекриті, щоб ніхто не зміг втекти. На збори родинам давали годину-дві. Встигали спакувати вузлики з продуктами та одяг прихопити. Усе решту — і нажите добро, і запаси продуктів, заготовлене для посіву насіння, картоплю, реманент і худобу залишили на покинутих обійстях, сподіваючись повернутися невдовзі. Та ледь відходили від села, як над їхніми домівками, церквами вже здіймалося полум’я пожеж. Жінки голосили, розуміючи, що у рідні домівки вже не повернуться. Згодом усіх зганяли до залізничних станцій, а там — у товарняки. Дорога до місць призначення тривала місяці. Але у більшості із сотень сплюндрованих сіл «добровільне переселення» відбувалося за іншим сценарієм — під дулом автомата.

— Аби проведення операції мало вигляд законного, спеціально створили військовий суд оперативної групи «Вісла». У чому звинувачували мирне населення?

— Звинувачення були стандартними: за спробу відірвати південно-східні території від Польської держави. І кара була найтяжчою: три судді (!), розглянувши за 4 місяці 280 справ щодо 364 українців, винесли 173 смертні вироки! Юну Розалію Мінько стратили за те, що дівчина збирала трави, а вони, доводили судді, придатні для виготовлення ліків для лікування хворих і поранених членів УПА. Не затремтіла рука й у судді, який, до речі, навіть не мав юридичної освіти, підписуючи смертний вирок семикласниці!

— Світ шокувала правда про найкривавішу з фабрик смерті — концтабір для української інтелігенції у Явожно, де — без газових камер, з особливим цинізмом і винахідливістю — морально знищували людей.

—Явожно стало ще одним «обличчям» антилюдської і антигуманної операції «Вісла». За два роки там було ув’язнено майже 4 тисячі українців, і не тільки представників інтелігенції, а й тих, хто закінчив семирічку. Там загинули всі греко-католицькі та православні священики, вчителі, лікарі. Легше було витримати фізичний голод, аніж духовний, згадували колишні політв’язні. Вони допомогли знайти місце захоронення закатованих — там уже встиг вирости ліс.

— До цьогорічної сумної дати операції «Вісла» планували відкрити у передмісті Львова Винниках Музей історії, культури та побуту українців Закерзоння, спорудити пам’ятник на честь депортованих з етнічних земель українців. Що зроблено?

— Реалізувати плани завадила криза. Відтермінували спорудження музейного комплексу у Винниках. Перші кроки таки зроблено: виділили земельну ділянку, де постане музей історії, культури та побуту українців Надсяння, Лемківщини, Підляшшя, Холмщини. Триває збирання експонатів, які розповідатимуть про історію та культуру, життя і побут українців Закерзоння. Поки що на місці пам’ятника встановили символічний камінь: є куди прийти родинам депортованих українців.

— Дошукуючись історичної правди, не ризикуємо, Володимире Миколайовичу, розворушити давні рани?

— Найперше, на чому хочу наголосити: пошук історичної правди не повинен загострювати міжнаціональних та міждержавних відносин. Колишні переселенці не роблять спроб порушувати територіальну проблему, ревізувати сьогоднішні кордони сусідніх держав. Єдине, на що спрямовані зусилля громадських організацій, — визнання переселення українців з їхніх етнічних земель примусовим, тобто депортацією, адже єдиним аргументом, який змусив півмільйона жителів покинути споконвічні землі, було дуло автомата. Не йдеться про врегулювання майнових питань переселенців, а радше про моральну сатисфакцію. Українців не просто виселили, а знищили матеріальну культуру — унікальні церкви, школи, читальні, народні доми, аби ніщо не нагадувало, що ці терени — не просто шматок території, а земля, на якій століттями карбувалася українська історія. Але жодні ностальгічні марення не повинні затьмарювати наші сьогоднішні стосунки із сусідами, адже ми живемо в цивілізованій Європі, а на сплюндрованих землях виросли вже три нові покоління поляків. Це вже їхня рідна земля!

Оксана МЕЛЬНИК, 
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Володимир СЕРЕДА. Народився 1934 року на Східному Надсянні, на Ярославщині. Його родину переселили на територію Радянської України у березні 1946 року. Здобув вищу освіту, працював викладачем кафедри фізики Національного університету «Львівська політехніка». Авторитетний громадський діяч, багаторічний керівник Львівського регіонального суспільно-культурного товариства «Надсяння», об’єднання товариств депортованих українців Закерзоння. Його називають «народним дипломатом»: знаходив компроміси, коли йшлося про вшанування жертв Павлокоми, Піскурович, відкриття Цвинтаря орлят на Личаківському кладовищі у Львові.

ДОВІДКА « УК»

Операція «Вісла» стала завершальним етапом процесу переселення українців із території Закерзоння. Відбувалась масштабна міграція у три етапи: під час першого «добровільного переселення» (вересень 1944 — серпень 1945 р.) вивезено понад 81 тисячу українців. «Результативнішим» був другий етап насильницької депортації (вересень 1945 — серпень 1946 pоку):  з 50-кілометрової прикордонної смуги на територію УРСР вивезли 482 тисячі осіб. Завершила процес переселення українців операція «Вісла» (квітень — липень 1947 p.). Загибель у березні 1947 р. у бою з формуваннями УПА заступника міністра оборони Польщі К. Свєрчевського польське керівництво використало як привід для остаточного виселення українців з етнічних земель на колишні німецькі території. Координувалась акція на міждержавному рівні: на час її проведення відділи НКВС та чехословацької армії заблокували східні та південні кордони Польщі, тож понад 140,5 тисячі осіб депортували на північно-західні землі.

СПОГАДИ

Із розповіді Юліана БАКА, колишнього директора Української гімназії у Перемишлі, родину якого  під час операції «Вісла» вивезли із села Гута  Поруби Березівського повіту до колишнього  німецького містечка Пасленг:

— Той Свят-вечір був найкривавішим для Гути: господині не встигли витягнути з печей свіжоспечений хліб, а замість першої зірки в небі запалало полум’я: горіли селянські хати. Звідусіль доносилися дикі крики, лайка, плач, стрілянина. Мати випхала нас на вулицю, аби заховались у темряві, випустила із стайні корову. Врятувала нас добра мамина польська мова, сусіди-поляки дали прихисток вдові з малими дітьми.

Одного ранку село обступило польське військо і всіх дорослих зігнали на збори. Наказали зібратися за дві години. Взяли найнеобхідніше. З того, що хати опечатали, зрозуміли: повернення не буде. Долаючи кілометри з Гути до Сянока, чекаючи на вагони, все ще сподівалися повернутися у рідні місця. А поїзд віз у невідомість. Зупинився за два тижні у невеликому містечку Пасленг. Приїжджих розділили, аби в одній колоні не було односельців. Поселили у зруйнованій хатині колишнього фермерського маєтку.