«Мій край клекоче у пожарі… Чи ж можу буть байдужим я?!»

Рядки з вірша Володимира Сосюри, створеного під час лихоліття Другої світової війни, поза сумнівом, залишаються дуже своєчасними й нині. І були такими і вчора, й позавчора, й загалом уже майже вісім років. Знову актуальні й інші поезії, які написав класик української літератури в роки війни. Серед таких «Потворам тьми», особливо з огляду на вже відомі недавні антиукраїнські дії та рішення геополітичних проявів Кремля. Доречні й вірші «Слава» чи «Де вся земля, неначе рана…» І особливо «Лист до земляків», у якому поет не шкодує емоцій:

Бийте ворога скрізь,

хай в крові своїй чорній потоне

Змій-нападник під гул,

під розгойданий гул батарей!

Вживаючи словосполучення

«мій край», Володимир Сосюра, безперечно, насамперед мав на увазі всю Україну, за любов до якої йому свого часу неабияк дісталося. А ще душа нестерпно боліла за найрідніший край — його малу батьківщину Донбас. Зокрема Дебальцеве, де народився, Донецьк, де жив певний час, Горлівку, Бахмут, Слов’янськ чи Краматорськ, де неодноразово бував. І цими днями поет і його творчість знову завітали на Донеччину: тут відбувся щорічний відкритий конкурс-фестиваль пам’яті Володимира Сосюри «Любіть Україну!»

«Де вся земля, неначе рана»

Цього суботнього дня теперішній адміністративний центр Донецької області жив звичним для нинішніх днів тривожним очікуванням. Непевність, неспокій і відчуття небезпеки ходили пішки, висіли над головою чорними хмарами, які раз по раз затуляли майже весняне сонце, виразно мовчали потворними шрамами на стінах будинків — слідами від куль чи осколків, що прилетіли сюди разом із «рускім міром», а ще відверто нахвалялися голосами деяких містян, які шипіли навіть не вужами, а отруйними зміями: «нашшшшшшшши прідут!»

Та поряд з оживанням антиукраїнського гадюччя, яке переповзло сюди з депресивної і вже мало придатної для нормального життя окупованої території Донбасу та зачаїлося до чергової «рускай вєсни», відчувався й інший Краматорськ. Тривав запис місцевого люду до підрозділів територіальної оборони, куди увійшли насамперед учасники АТО/ООС, чимало добровольців не приховували намірів у разі необхідності створювати партизанку, просвітяни та патріоти не припиняли відповідної роботи, розвінчуючи всюдисущі токсичні російські фейки. А в центральній бібліотеці міста відбувся щорічний творчий фестиваль-конкурс пам’яті Володимира Сосюри «Любіть Україну!»

Традиційний творчий захід, організатор якого — Донецький обласний навчально-методичний центр культури управління культури Донецької облдержадміністрації, має дуже багаті історію та традиції. А тому навіть з огляду на тривожну ситуацію нікому з організаторів та учасників не спало на думку зібрати тривожну валізу і перечекати. Навпаки, конкурсанти та члени журі з’їхалися сюди не тільки з усіх куточків Донеччини, а й з інших областей України. Отож фестиваль, ушанувавши пам’ять Володимира Сосюри, традиційно неабияк посприяв творчому розвитку земляків та гостей з інших областей. Було створено чудові можливості, щоб конкурсанти змогли виявити свої здібності: крім уже звичних номінацій «Поети», «Читці», «Художники» та «Фотохудожники», відтепер додалися ще дві підномінації «Літературно-музична композиція» та «Декоративно-ужиткове мистецтво».

Свого часу творче дійство відбувалося в самому Дебальцевому, де народився один з найніжніших ліриків ХХ століття. Після початку гібридної війни та загарбання російськими «іхтамнєт» (точніше, нині їх там аж кишить) конкурс, як і його організатори, отримав статус вимушеного переселенця: спільними зусиллями його вдалося відродити 2016-го і проводити у Слов’янську. А цього року творче дійство вперше відбулось у Краматорську. І переїзд до цього міста вкотре виконав ще й просвітницьку місію заходу: ще докладніше вивчати поетичну та прозову спадщину славного земляка і відкривати нові сторінки його творчості.   

Місцевий краєзнавець і письменник Олег Максименко недавно провів історичну розвідку й не тільки знайшов в архівах підтвердження перебування у Краматорську Володимира Сосюри, а й натрапив на вірш, написаний у самому місті.

У травні 1933 року група письменників, серед яких був і Сосюра, приїхала для участі в конференції робкорів, побувала на Краматорському машинобудівному заводі та інших підприємствах, провела зустрічі з місцевими жителями. І саме на одній з них поет прочитав вірш «Привіт Краммашбуд», який встиг написати. Твір присвячено потужному промисловому розвитку заводу, міста й України, проте в ньому читаємо рядки, писані немов не 90 років тому, а вчора чи сьогодні:

Ногою той на горло ката стане,

Кого вперед ведуть любов і гнів.

Студент із Маріуполя Максим Філіпов декламує поему «Мазепа». Фото надав автор

«Фест дав дуже потужний творчий імпульс»

Безпечно, позитивним моментом цьогорічного дійства стало те, що попри певні карантинні антиковідні обмеження, нагнітання тривоги і паніки російською пропагандою і різке загострення ситуація на лінії зіткнення, цікавість до нашого спільного дітища не зникла.

«Усього цього року понад 500 учасників конкурсу. Як і торік, коли їх було 350, заявки вже другий рік поспіль надійшли не тільки з Донеччини, а ще з восьми областей України. Розвиваючись, ми цьогоріч завчасно подбали про тематичну музичну програму: запросили юних виконавців із Бахмутського коледжу мистецтв, які виконали пісні на вірші Володимира Сосюри. Запропонували учасникам конкурсу нові номінації, тобто наполегливо втілюємо в життя свої наміри змінити статус і масштаби фестивалю з регіонального на загальноукраїнський», — розповідає директор Донецького обласного навчально-методичного центру культури Наталія Армяновська.

Конкурс з урахуванням пересторог щодо пандемії коронавірусної хвороби та геополітичної чуми ХХІ століття вже вдруге відбувався у змішаному форматі. У бібліотеці працювали тільки представники журі всіх номінацій та частина учасників у номінації «Читці». Серед переможців Максим Філіпов — студент одного з вишів Маріуполя, який читав зі сцени для вимогливого журі, на чолі якого заслужена артистка України Людмила Колосович, уривок з поеми Володимира Сосюри «Мазепа».

«Уперше взяв участь у конкурсі «Любіть Україну!» і нітрохи не шкодую, що довелося подолати довгу й важку дорогу із протилежного, південного кінця нашої області. Найдужче мені запам’ятається, мабуть, не так перемога, як творча атмосфера дійства та вимогливість і принциповість журі. У мене є знайомі, які пишуть вірші, і я обов’язково їм пораджу наступного року взяти участь у цьому конкурсу. Фестиваль дав мені настільки потужний творчий імпульс, що й сам спробую сили в поезії», — ділиться враженнями уродженець одного з малих сіл Волноваського району Донеччини.

А доки Максим планує зробити перші спроби віршування, учасники номінації «Поети» у двох вікових категорія давно мережать папір поетичними рядками. Нас, представників журі від Національної спілки письменників України, насамперед тішать зусилля юних авторів, які долучаються до творчості. Декого з них, хто має очевидні літературні здібності, тримаємо на олівці, всіляко підтримуємо і намагаємося допомогти розвивати поетичний хист. Серед таких 16-річна Ганна Рищенко, яка стала володаркою гран-прі у цій номінації конкурсу.

Вогонь палає і назовні рветься,

Великий світ на місці

не стоїть.

Співає рідна мова в моїм серці,

Багаттям волі у душі горить.

Юна авторка знає ціну своїм рядкам. І не тільки тому, що вона нині вимушена переселенка з окупованого Донецька, де за українську мову можна поплатитися життям. Адже за право говорити рідною мовою, за Донбас та всю Україну в АТО загинув її батько.

Лауреатами конкурсу стали 13-річна Марія Бухтіярова з Харківщини, 15-річна Анастасія Бущан та 13-річна Ганна Буличова — обидві з Донеччини.

«Наш фестиваль — спільне творче свято, на яке щороку чекаємо з нетерпінням. Так само ставляться до нього й учасники, адже багатьом з них він дав поштовх до подальшого творчого розвитку. І сам конкурс розвивається: я, наприклад, вже виношую намір запропонувати ще одну номінацію — «Композитори». Так, на вірші Володимира Сосюри вже створено чимало пісень, однак на цій ниві музикантам ще є над чим працювати. Тому нехай творчість нашого славного земляка зазвучить по-новому, у новому форматі, з новим поколінням», — ділиться планами Наталія Волошко, яка свого часу жила в Дебальцевому, там була організатором найпершого фестивалю пам’яті Володимира Сосюри, але потім змушена була виїхати до Харкова, де тепер реалізовує цікаві музичні проєкти для дітей і підлітків.

Тобто конкурс «Любіть Україну!», змінивши кілька локацій для проведення через війну, зумів зберегти традиції, незмінно підтверджує солідний рівень і постійне бажання розвиватися навіть у прифронтових умовах.

«Любіть Україну!» –– це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі

«До справи, до рішучих дій!»

Поза сумнівом, творчий захід пам’яті Володимира Сосюри став одним зі світлих моментів проміж тривожних реалій Донеччини і дав чітку відповідь на поширене серед збентеженого тамтешнього люду запитання: «Що робити?» Окрім того, дорогою ложкою до обіду стали й наступні творчі проєкти, учасником яких довелося бути авторові цих рядків. На Донеччину привіз і через місцевих волонтерів передав для бійців на лінії зіткнення перший випуск бойового листка «Сміхпайок», вихід у світ якого ініціювало творче об’єднання сатириків і гумористів Київської організації Національної спілки письменників України. Сатиричне слово, як відомо, в інформаційній війні — великокаліберна зброя. А набоями для спецвипуску стали сатиричні твори майстрів цього жанру, серед яких Павло Глазовий, Євген Дудар, Гриць Гайовий, Валентин Шульга, Петро Сиволап та інші колеги.

А ще письменники Донеччини провели у Краматорську презентацію книжки поезії та прози із промовистою назвою «Біля лінії зіт­кнення».

А через тин за нами

стежить,

І з того тішиться безмежно,

Колишній «брат», тепер —

сусід,

Що стибрить навіть

взимку сніг

Й чекає, наче на пожежу,

Щоб на чужій біді як слід

(Звичайно ж, першому успіть!)

Погріти загребущі руки.

Ці поетичні рядки Юрія Доценка могли б стати своєрідним епіграфом до цієї книжки віршів, оповідань та уривків з повістей авторів з Донецької обласної організації Національної спілки письменників України. Тих, які живуть і працюють на території Донеччини, підконтрольній українському уряду, й тих, які на довгі роки стали вимушеними переселенцями і залишили свої домівки на окупованій території. Тобто збірник презентує творчість письменників з Маріуполя, Слов’янська, Краматорська, Бахмута, Добропільського та Лиманського районів.

Дуже доречна в теперішній ситуації книжка «Біля лінії зіткнення» вийшла за сприяння Донецької обласної державної адміністрації, а весь її наклад вирішено передати до місцевих бібліотек, шкіл та вишів. І знайомлячись із творами письменників-земляків, юні жителі прифронтового краю, є сподівання, сприйматимуть як дороговказ такі рядки одного з авторів:

Суворий невблаганний час

У спину підганяє нас,

В ім’я Вкраїни і Всевишнього,

До справи, до рішучих дій!