Село прокидалося і жило звичним вранішнім життям. Широко позіхаючи, жінка-продавець відчиняла магазин. Поряд, замріяно прислухаючись до цвірінчання пташок, ретельно вмивався лапою сірий кіт. Вулицею неквапом ішов малий похнюплений школярик. А за якусь мить почулося потужне гурчання і на центральну вулицю виповзла колона військової техніки, в голові якої — БТР із хвацькими вояками на броні. Зізнаюся, спершу був здивований реакцією хлопчака: він тільки ковзнув поглядом у бік важкої техніки і пішов собі далі, навіть не спинився. Утім, нічого дивного: жителі сіл у так званій сірій зоні настільки втомилися від прифронтових буднів, що навіть діти позбавлені емоцій, які викликала б військова техніка у їхніх ровесників за межами Донбасу.
А чому у вас діти такі пригнічені?
Село Чермалик — один із населених пунктів Приазов’я, розташованих на лінії розмежування. До лісопосадок, балок і замаскованих укриттів, звідки бійці проросійських незаконних військових формувань розглядають цю територію у біноклі та приціли зброї, рукою подати. А точніше, від тимчасово окупованої території село відділяє відносно широка у цьому місці річка Кальміус. І хати на березі найбільше потерпають від обстрілів, до яких місцевий люд уже майже звик. «І досі стріляють чи не щовечора, особливо вночі, — розповідає жителька села. — Раніше всі ховалися в підвали, а тепер спускаємося тільки тоді, коли починають гахкати гармати чи міномети».
Попри близьку відстань до позицій бойовиків, у Чермалику працюють і школа, і дитячий садок. «Часто спостерігаємо разючий контраст: деякі наші гості приїздять до нас у бронежилетах, а тут діти ходять вулицями просто так, — розповідає заступник голови Федерації грецьких товариств України Анна Домбай. — Хоча, звичайно, прифронтові реалії позначаються і на дорослих, і на найменших жителях села. Якось один із відвідувачів навіть запитав: «А чому у вас діти такі?» «Такі» — це пригнічені, замкнуті, невеселі… А якими їм бути, якщо вони два роки змушені переживати все те, що тут відбувається?»
Утім, існує перевірений спосіб вивести дітлахів із такого стану. Моя співрозмовниця та сільські вчителі охоче розповідають про разючі зміни, які відбулися торік з малечею після відпочинку і оздоровлення на морі. Діти повернулися звідти такими, якими батьки їх давно не бачили: веселими, життєрадісними й сповненими надій поїхати на морське узбережжя знову. І напередодні літа про ті бажання тут тільки й балачок і розпитувань, якими зустрічають гостей. Хоча й нинішній візит до сільської школи дуже важливий, адже Анна Домбай привезла грошову допомогу для дітей із соціально незахищених сімей. Це ініціатива голови Асоціації грецьких підприємців і підприємств України Пантелеймона Бумбураса. Побувавши у довколишніх селах з компактним проживанням греків і побачивши умови, в яких опинилися жителі, меценат започаткував спеціальний благодійний фонд, із якого й надав кошти для харчування дітей, на ремонт шкіл та закупівлю оргтехніки. А у травні стартував черговий проект — діти із малозабезпечених родин щомісяця отримуватимуть 1000 гривень допомоги. Окрім Чермалика, таку «стипендію» від Бумбураса матимуть діти із Гранітного, Староігнатівки, Андріївки, Кам’янки, Сартани, Бугаса, Малоянісолі, Старого Криму та інших сіл. «Звісно, ми розчулені й безмежно вдячні, бо ця допомога для нас дуже своєчасна і важлива, — каже одна з матерів у Чермалику Вікторія Шол. — А для наших дітей це ще й стимул добре вчитися, бо допомогу отримуватимуть ті, хто має хороші оцінки».
Вони вірять, що найгірше вже позаду
На стежці, яка веде до Кальміусу — природної лінії фронту, — нам зустрілися двоє білих козенят. Вони завзято буцалися лобами (там саме сверблять ріжки), але їхня сутичка — своєрідна гра. Чого, на жаль, не скажеш про військове протистояння, від якого неабияк потерпає Чермалик і його жителі. Насамперед дістається будинкам біля річки — їхні стіни та дахи густо подзьобані кулями чи осколками, видніються свіжі латки, якими господарі закривають пошкодження. А подекуди, остерігаючись влучань, двері та вікна осель мешканці закривають мішками з піском, шифером та іншими будматеріалами. І люди, які ще недавно тішилися гарними краєвидами зі свого двору на плесо Кальміусу, нині дуже хвилюються, бо першими опинилися в зоні ризику.
В одному з будинків на вулиці Нікітіна господар і досі усуває різноманітні пошкодження після обстрілу. «Це сталося торік пізнього вечора 9 лютого, — згадує пенсіонер Володимир Узбек. — Ми з дружиною ночували в літній кухні і раптом почули страшний удар. Аж земля під ногами захиталася! Від вибуху в будинку вилетіли всі вікна, знесло дах, зруйнувало стелю, стіни. А коли розвиднілося, у дворі побачив глибоченну вирву з людський зріст».
Господар понівеченого будинку розповідає, що за час, який минув після обстрілу, він зумів тільки замінити шифер на даху. Для подальшого ремонту в нього катма грошей і потрібних будматеріалів. Хоча, за його словами, у дворі давно побувала комісія, яка зафіксувала пошкодження і пообіцяла посприяти у наданні коштів. Чоловік потроху ремонтує будівлю, нарікаючи на брак обіцяної допомоги. І, погодьтеся, дуже слабка втіха, що в селі він не один такий. Проте у місцевих жителів побільшало оптимізму стосовно поступового розв’язання й цієї проблеми, оскільки вони переконані: найгірший період в історії села вже позаду. «Найважче було 2014-го, коли наші люди залишилися без роботи, зарплат, пенсій, — каже заступник голови товариства греків Чермалика Вікторія Шебаніц. — Після пошкодження лінії електропередач ми тривалий час жили без світла. Точніше, виживали».
Далі завдяки спільним зусиллям (жителі довколишніх сіл з компактним проживанням греків насамперед із вдячністю згадують керівника ФГТУ Олександру Проценко-Пічаджи) вдалося привернути увагу керівників району, області та представників міжнародних організацій і фондів до розв’язання місцевих проблем. Приміром, торік за сприяння Товариства Червоного Хреста відновили пошкоджений дах приміщення дитячого садка. А нині тут займаються підведенням водопостачання. «Та головна проблема — встановлення миру, до якого всі прагнуть! — переконана Анна Домбай. — Якщо запитати, кожен скаже: ми готові навіть відмовитися від спонсорів і благодійних фондів заради припинення бойових дій! Люди ладні відбудовувати руїни і працювати, аби тільки тут більше ніколи не стріляли, особливо із гармат чи смертоносних «Градів»!
…Коли я розповів про хлопчика, який не зреагував на військову техніку, місцевий житель сумно посміхнувся і сказав: «Це діло звичне. А ось якби малий побачив колону автобусів, які повезуть дітей на відпочинок до моря чи лісу, він на радощах бігцем би обігнав оті автомобілі. Наші діти, які тривалий час живуть тут у тривозі й страху, дуже потребують повноцінного літнього відпочинку та оздоровлення. Як водиться, на початку літа всі з надією позирають на Федерацію грецьких товариств України, керівник якої стукає в усі двері, «вибиваючи» путівки для дітей із «сірої зони». Але у цій ситуації дуже потрібна ще й допомога держави, яка могла б запровадити спеціальну відповідну програму для малих співвітчизників із зони проведення АТО. За ті два роки, що минули з початку бойових дій, ми, на жаль, не відчули подібного і дуже потрібного сприяння. Втім, ще не втратили надії на те, що держава таки не забуде про найменших жителів прифронтового краю — поки ще не втратили. Так і напишіть про це в урядовій газеті».
ОФІЦІЙНО
Греки підтримують жителів сіл у прифронтовій зоні
Олександра ПРОЦЕНКО-ПІЧАДЖИ, голова Федерації грецьких товариств України:
— Коли розпочалися всі ці трагічні події, особливо обстріли населених пунктів, дуже багато людей мігрували з Маріуполя, Сартани та інших населених пунктів. Значно побільшало охочих виїхати звідси після обстрілу похоронної процесії у Сартані, коли восьмеро людей загинули і 18 зазнали поранень. Ось тоді у цій невизначеній ситуації з’явилося чимало пліток і звинувачень на адресу греків: мовляв, усі вони сепаратисти і підтримують Росію. Можу сказати з усією відповідальністю: серед тутешніх українців та росіян, а також серед греків більшість мають нормальну проукраїнську позицію.
Ми насамперед поставили перед собою завдання давати правдиву інформацію, бо дуже не хотіли, аби еллінів називали зрадниками України. І, само собою, відразу почали шукати можливості, щоб надати допомогу жителям сіл у прифронтовій зоні. Неабияку підтримку нам надало Посольство Греції в Україні і особисто Василіс Пападопулос: надано кошти для сімей загиблих і поранених, закуплено медикаменти.
Два роки тому в неймовірно складній ситуації опинилися жителі розірваного по-живому Тельманівського району. Райцентр тепер на тому боці, а 22 села, грецькі й українські, залишилися виживати самі по собі. Тривалий час їхні жителі були відрізаними від світу: не виплачували пенсії та зарплати, закрилися аптеки, відділення пошти. Нам вдалося привернути увагу керівників області до цих проблем, усі села спершу тимчасово прикріпили до міських районів Маріуполя, а потім вони увійшли до Волноваського району. Відновили виїзди сюди мобільних медичних бригад, доставляли медикаменти, а звідси вивозили на відпочинок і оздоровлення місцевих дітей. Ми активно шукали й тепер знаходимо кошти для ремонту і відновлення зруйнованих адміністративних та житлових будинків. Найбільшу допомогу місцеві отримали від міжнародних організацій і фондів, а серед тих, кому дуже вдячний місцевий люд, голова офіса УВКБ ООН Діну Ліпкану, завдяки зусиллям якого ремонтували пошкоджені будинки, а громади безкоштовно забезпечували твердим паливом. А також голова Асоціації грецьких підприємців і підприємств України Пантелеймон Бумбурас. Активно допомагає відновлювати інфраструктуру в зоні АТО і благодійна організація АДРА.
Ми в Google+