ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ. Попри оптимістичні показники роботи (в 2011 році вуглевидобувні підприємства видали на-гора на 8,9% більше вугілля — 81,859 мільйона тонн), проблем у галузі вистачає. Збут видобутого на державних шахтах вугілля — один із хронічних симптомів українського вуглепрому. Енергетичне вугілля, розповідає керівник аналітичного відділу компанії CFS Advisors Євген Дубогриз, нормально купують ТЕЦи. Найбільша проблема, продовжує він, із продажем коксівного металургам. 

Собі у збиток

Металурги неохоче купують вітчизняне вугілля, розповів «Урядовому кур’єру» генеральний директор об’єднання коксохімічних підприємств «Укркокс» Анатолій Старовойт, бо якість сировини, що її видобувають на українських шахтах, невисока. Значний вміст сірки та окису заліза позначається на якості металу, отже, і на його ціні. Крім того, з видобутого в Україні вугілля можна виробити в середньому 3,5—4 мільйони тонн коксу, тоді як металургам потрібно приблизно 13—14 млн. Тож доводиться докуповувати вугілля в інших країнах. Попри це, металурги йдуть назустріч шахтарям і нещодавно після складних перемовин з урядовцями знову погодилися викупити зі складів державних шахт чергову партію накопиченого коксівного вугілля.

Від подібної практики треба відмовлятися, вважає голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець. Приватні компанії, на його думку, не виручатимуть постійно когось собі в збиток. Тим більше, що сьогодні на світових ринках спостерігається падіння попиту на метал. Через продовження кризових явищ в економіці Європи та Північної Америки ці гравці скоротили закупівлі металу. Тож його вартість на світовому ринку зараз підтримує переважно попит Китаю. Зовнішній чинник посилюють внутрішні: подорожчання газу, зростання тарифів на електроенергію та залізничні перевезення. Усе це в сумі призводить до втрат українських металургів.

Як повідомив генеральний директор об’єднання «Металургпром» Василь Харахулах, у першому кварталі 2012 року чистий дохід метпідприємств від продажу продукції зменшився на 12,1% (або на 5,3 млрд грн — до 38,3 млрд грн), а рентабельність продукції становить «мінус» 11% проти «мінус» 2,5% за підсумками І кварталу 2011 року. Тож  металурги змушені рахувати кожну копійку і думати, щоб ці чинники не позначилися на стабільності роботи їхніх підприємств, отже, і на добробуті працівників.

Тому державі треба шукати інші шляхи розв`язання проблеми збуту вугілля. Можливо, каже М. Волинець, закуповувати вугілля в державний резерв для потреб ТЕЦ  або надавати певні пільги для металургів, які йдуть назустріч шахтарям.

Вирішити питання нарощування виробництва якісного коксівного вугілля треба ще й тому, що посилення конкуренції на світовому ринку та постійне подорожчання природного газу змушує україн

ських металургів переходити на енергоощадні технології, зокрема пиловугільного вдування. Про це йдеться у листі керівника ВАТ «Запоріжсталь» на ім’я Прем’єр-міністра України Миколи Азарова. Нагадаємо, що ця технологія передбачає споживання коксівного вугілля поліпшеної якості замість  дорогого вугілля. ВАТ «Запоріжсталь» — одне з перших металургійних підприємств, яке запровадило таку технологію. Це дало змогу комбінату зекономити за минулий рік майже 600 млн грн. Нині ж щомісячна економія коштів від нової технології становить 120—130 млн грн. На ВАТ «Запоріжсталь» порахували, що за її відсутності збитки комбінату за І півріччя 2012 року могли б становити приблизно 1,2 мільярда гривень (!). Пиловугільні установки використовують й інші металургійні підприємства.

 

Для відродження однієї шахти у середньому потрібно 20-30 мільйонів доларів. Фото з сайту 9sbmbhfrwgeg2m.xn-p1ai

Претенденти є

Тож попит на якісне  коксівне вугілля зростатиме. Як задовольнити цю потребу? Є кілька варіантів. Перший — збільшити імпорт. Але це тимчасове рішення. Завозити з інших країн треба лише вугілля, яке не має аналогів в Україні.

Другий варіант — збільшити виробництво якісного коксівного вугілля всередині країни. Для цього потрібно запроваджувати на шахтах нові технології і збільшити інвестиції в оновлення шахт.

Із приватними вугільними підприємствами все зрозуміло. Але що робити із державними шахтами? Держсектор вуглепрому нині «з’їдає» мільярди гривень бюджетних дотацій, які ідуть здебільшого на виплату зарплат шахтарям, а не на оновлення матеріально-технічного стану. Тож, кажуть  експерти, стратегічно розв`язати проблему підвищення якості українського вугілля допоможе прихід на шахти нового ефективного власника.

За словами опитаних експертів, попри «букет» проблем, вітчизняний вуглепром цікавий потенційним інвесторам. Розвинена інфраструктура, висококваліфікована робоча сила та величезні запаси вугілля на 350—400 років — головні причини цього інтересу. Крім того, внутрішній ринок споживання вугілля також зростатиме. Поряд із впровадженням пиловугільних установок додаткові обсяги вугілля заберуть ТЕЦ, які, за словами Прем’єр-міністра України Миколи Азарова, поступово переводитимуть зі споживання дорогого російського газу.

«Україна може збільшити обсяги видобування вугілля з нинішніх 82 до 130 млн тонн. Для цього протягом п’яти років у галузь щороку слід інвестувати приблизно $5 млрд. У відродження однієї шахти в середньому потрібно $20—30 мільйонів», — підраховує голова ради директорів компанії «Ефективні інвестиції» Ігор Ліскі.

Можливим покупцем вугільних активів, за оцінками аналітиків, можуть виступити українські металурги, насамперед ті, що нині  імпортують вугілля. Зацікавлені й іноземні інвестори. Втім, хто буде інвестором — неістотно, кажуть вони. Адже частина коштів від  видобування вугілля йтиме в бюджет у вигляді податків, а в шахтарських регіонах з’являтимуться нові робочі місця.