СЕЛО ВІДРОДЖУЄТЬСЯ

На заклик громади сюди  вже переселилося п’ять  молодих родин

Здавна українське село допомагає іншим і вперто бореться за своє виживання. Усі проблеми, які за десятиліття накопичилися в ньому, напевне, можна звести до одного: виростити дітей і відправити їх у місто шукати кращої долі. Але ж так розмивається основа: немає жителів — не стає села. Щороку з мапи України зникає їх  кілька  — гарних, самобутніх, де кожна хата була наповнена життям і традиціями нашого народу. Негативна тенденція проявилася і у Липчанах, що в Могилів-Подільському районі на Вінниччині. Та місцева громада не стала чекати, що хтось за них розв’яже проблему, а згуртувалася — і кинула виклик часові. А саме: навесні цього року через центральні ЗМІ запросила до себе на постійне проживання молоді родини з дітьми. Життєво мудра ідея виявилася вдалою.

Сільський голова Микола Сафтюк (праворуч) допомагає обжитися Сергієві й Людмилі Зайцевим. Фото автора

Ідею  підказала школа  

Від райцентру Могилів-Подільський маю проїхати  приблизно 40 кілометрів. Дорогою помічаю, що українське Придністров’я дуже мальовниче. Тут легко уявити себе соколом: з гір і високих пагорбів погляд сягає на кілька кілометрів. На одному з крутосхилів зупиняю автомобіль. Широка панорама захоплює. У долині вільно розкинулося село Козлів, до сільської ради якої входять Липчани, а на другому березі Дністра лежить молдавське село, за ним ліс, гори. Утім, у Липчанах, як потім переконався,  краєвиди теж красиві. Так, із подвір’я місцевої школи бачимо, що на другому березі Дністра в долині міцно стоїть  (судячи із сучасних забудов) село Василівка Чернівецької області; далі видніються околиці міста Новодністровськ; а праворуч від нього розміщено один з об’єктів ГАЕС, до якого ідуть потужні вантажівки. Будується ГАЕС, будується Україна! Завдяки цій новобудові Липчани мають бетоновану дорогу, поліпшилося автобусне сполучення.

Збереження свого села тутешні жителі пов’язують з роботою школи. Ще за колишнього СРСР її перетворили на початкову, і тоді громада доклала багато зусиль, щоб повернути статус неповної середньої. Та вже кілька років питання знову загострилося, бо в ній навчалося близько 30 учнів. «Тому навесні цього року своєю публікацією  в одній з центральних газет ми запросили молоді сім’ї до нас жити. При цьому чесно розповіли про своє село й зауважили, що хуліганів і п’яниць не приймаємо», — зазначив Козлівський сільський голова Микола Сафтюк. Видається неймовірним, проте колись бригадним селом, яке лежить порівняно недалеко від кордону з Молдовою, зацікавилося багато людей. Почали телефонувати з Закарпаття, Донецька, Дніпропетровщини, Харкова, Криму. Надійшли листи з Рівненської, Тернопільської, Львівської областей. «Та немає такої області, звідки б не зверталися», — конкретизував він.

Можливо, хтось телефонує і з простої цікавості. Проте потік звернень свідчить, що в суспільстві є охочі переїхати з міст і райцентрів жити в село. А зрозумілий механізм, який запропонувала сільська громада, вкотре спонукає їх замислитися над доцільністю вибору.

 З розповіді сільського голови прагну виокремити «магічні» слова. Мальовниче довкілля, свіже повітря, привітні люди. Є школа, ФАП, дитсадок, два магазини. Порожні хати придатні для проживання, їх реалізують у кредит. Яка з позицій ключова?

Ідемо до сім’ї, яка  переселилася першою —  на початку серпня. Дорогою він звернув мою увагу на таке. Спочатку вони приїхали та ознайомилися із селом, вибрали будинок і домовилися із власником про умови оплати. Одне слово, визначилися. А потім сільський голова двома мікроавтобусами перевіз їх з міста Ківерці Волинської області. Витрати на дизпаливо вони відшкодували.

З розумом і в селі жити можна

Сергій і Людмила Зайцеви вельми задоволені, що нарешті мають власне житло. Раді цьому й їхні діти: 5-річний Богдан, 4-річна Настуся і майже 2-річний Дмитрик.  Голова родини за професією будівельник. Його дружина до відпустки по догляду за дітьми працювала в магазині. У батьків було замало житлової площі для проживання всіх, тому молода сім’я у райцентрі Ківерці 8 років наймала квартиру. Тепер вони мають будинок на три кімнати, літню кухню, погріб тощо і, звісно, садок і город. Коштує все це 20 тисяч гривень. Вони заплатили перший внесок 5 тисяч, а решту виплачуватимуть щомісяця по тисячі гривень. «Хоч і навиплат придбали, але знаємо, що платимо не за оренду квартири, а це буде наше. Хочеться щось робити, ремонтувати, будувати. Нам тут подобається: люди привітні, гостинні», — запевнила Людмила. «Микола Іванович допомагає нам оформлювати документи.  Знайшов мені роботу в місцевого підприємця», — долучається до розмови Сергій. «Усіх, хто приїде, я працевлаштую», — підтвердив сільський голова.

З їхніх слів, знайомлячись із селом, вони передусім поцікавилися станом будинку, зокрема чи можна в ньому без ремонту жити. Водночас дізналися про можливість працевлаштуватися та чи є школа і дитсадок. Тобто і в селі, щоб воно жило, має бути робота та елементарний набір соціальних послуг. Безперечно, у місті соціальних благ більше: то чи не відчувають вони певного дискомфорту? «Але це все коштує грошей. Якщо наймаєш квартиру, то на блага мало залишається і ними не користуєшся. А якщо є бажання і розум, то можна добре жити і в селі», — зауважила Людмила Зайцева. А старший з дітей Богдан додав, що він вже познайомився з місцевими однолітками та запрошує їх гратися на своєму подвір’ї.

Читайте також: Березанщина: перлина між степом та морем

Будинки купують навиплат    

Перш ніж запрошувати на проживання, сільський голова з активом села взяли на облік усі нежилі хати. Спорожніли вони з різних причин: хтось купував для дітей, але ті передумали повертатися, комусь залишилися у спадщину. З кожним з їхніх власників відбулася розмова про умови продажу. Одні наголосили на обов’язковому першому внеску (до 50% вартості будинку), інших влаштовує розрахунок рівними частинами щомісяця. Проте всі погодилися надати в кредит, бо зацікавлені зберегти село. Зважили люди й на те, що Микола Сафтюк  погодився підставити плече, якщо виникнуть проблеми з розрахунками.  Тож нині з 5 родин, які переїхали, дві розраховуватимуться щомісячною платою по тисячі гривень, дві, крім цього, зробили перший внесок, а одна взялася повністю розрахуватися до 1 жовтня цього року. Себто село само винайшло і створило доступний механізм придбання будинків. А також громада подбала про свої соціальні заклади.

Так, добре підготували до нового навчального року школу (зокрема створили в ній належні санітарно-гігієнічні умови), завершується капітальний ремонт ФАПу, зробили ремонт у дитсадку. Зауважимо, що питання створення належних умов соціальних закладах в районі перебуває на особистому контролі в голови райдержадміністрації Михайла Вдовцова. І помітно, що липчани ставляться до цього сумлінно, бо бачать перспективи свого села.

Завдяки переселенцям змінилася демографічна ситуація. Сільська громада поповнилася 10 дорослими працездатного  віку (від 25 до 45 років) та 15 дітьми віком до 11 років. Це підсилило  аргументи щодо збереження школи. Ще дві багатодітні родини вже побували на «оглядинах» і запевнили, що переберуться найближчим часом.  А тих, що телефонують і цікавляться, багато. Зі слів голови сільради, до зими село готове запропонувати ще 10  придатних до проживання хат (в деяких треба лише побілити).

Розраховує громада і на повернення односельців. Не безпідставно. Наприклад, Олена Щербань закінчила педагогічний університет і з чоловіком кілька років  жила у Вінниці. «Життя в місті дуже дороге. За квартиру, яку наймали,  ми платили на місць 1,5 тисячі гривень, а в селі за ці гроші можна прожити. Тому повернулися в рідне село, придбали добрий будинок і не шкодуємо», — зауважила вона. Олена працює завідуючою дитсадком, її чоловік теж має роботу, хоч і не на місці.

10 «друзів»  зроблять все

 Говорячи про новацію, не можна обминути того, з чого село живе. Краще це зробити очима жінки і передусім тому, що сільський голова не раз зауважував, що перші його помічники в Липчанах  — завідуюча бібліотекою, завідуюча дитсадком і листоноша. «Треба було побілити одну хату, щоб показати її приїжджим, то вони взялися і зробили це», — зазначив він. Ось така відповідальність.

Завідуюча бібліотекою Ніна Росенко своє село, порівнюючи з іншими, називає серединкою. Хоч у ньому два магазини, двічі на тиждень приїжджають ярмаркувати  підприємці. Вони привозять  продовольство та одяг. Хто потребує ширшого вибору, той їде автобусом  у Новодністровськ або в Могилів-Подільський. Щоранку свіжі новини селянам доставляє водій молоковоза, який за ціною 2,2 гривні за літр збирає з дворів молоко. Зв’язок село підтримує з Києвом, де вахтовим методом працюють 60 липчан. А ще звідси на столичні ринки люди постачають фрукти й мед. У кого немає власного транспорту, той на місці реалізує покупцям. Чимало тутешніх хлопців шоферують на будівництві Новодністровської ГЕС. Є робота й у фермерів та підприємців. А ті, хто нікуди не хочуть або не можуть їздити, тримають 2—3 корови, пасіку, сад. Майже 150 людей тут відокремилися зі своїм земельним паєм. «Хто товаришує з 10 друзями, — Ніна Росенко показує пальці на руках, — той живе добре».

Усі ці можливості працею годувати сім’ю поширюються і на переселенців. «Роботу знайдемо кожному. За потреби можемо надати в оренду невитребувані земельні паї», — зауважив сільський голова.    

ДОВІДКА «УК»

Село Липчани, яке входить до Козлівської сільської ради, два роки тому відсвяткувало 400-річчя. У ньому 262 дворів, 505 осіб населення, зокрема пенсіонерів — 153, дітей віком до 15 років — 58. Є школа І—ІІ ступеня, дитсадок, ФАП, два магазини. Зі своїми земельними паями відокремилися 150 селян. Розмір паю становить 0,8 га. Із села до райцентру Могилів-Подільський 40 кілометрів, до Новодністровська — 15. Село славиться садами і медом.    

ПРЯМА МОВА

Михайло ВДОВЦОВ, 
голова Могилів-Подільської  райдержадміністрації:

— Наша Могилівщина має надзвичайно красивий ландшафт і насамперед у придністровських селах. Разом з тим багато будинків у них стоять порожніми, через нестачу дітей виникають проблеми у школах і дитсадках. Нас радує резонанс після інформаційного повідомлення в газеті, він свідчить про можливості змінити демографічну ситуацію в районі. У нас багато гарних сіл, де за невелику суму можна придбати будинок, влаштувати дітей до школи і в дитсадок. Раніше я жив і працював у Вінниці. Після призначення на посаду голови райдержадміністрації, з дружиною мешкаємо у селі. Тут відчули потребу єднання з природою і зробити своє життя більш здоровішим.