Чернігівщина — аграрний край. Тож економіка області залежить від урожаїв. Кілька років тому тріумфальними здавалися три мільйони тонн зерна, а цьогоріч зусилля спрямовано на новий рекорд, що, як передбачено, сягне чотирьох мільйонів тонн.

Серед зернових найбільшу рентабельність має насіння соняшнику. Торік вона становила 44,6 відсотка. І це зрозуміло, адже олія — продукт, без якого не обходиться жодна українська кухня. Отже, висновок напрошується сам: найбільший прибуток можна одержати, лише споруджуючи зерносушильні та переробні підприємства.

«Вівсянка, сер!»

Сьогодні одна з найактуальніших післяжнивних сільськогосподарських споруд — елеватор. Найбільші з них на Придесенні розташовані переважно в південних районах — Бахмацькому, Ічнянському, Ніжинському, Прилуцькому та інших. До двох з половиною мільйонів тонн зерна можуть нині зберігати в області. Прикладом ефективно налагодженої роботи з вирощування зернових є, приміром, господарство «Земля і воля» в Бобровицькому районі, де спорудили елеватор на 307 тисяч тонн зерна. Його керівник Герой України, кандидат економічних наук Леонід Яковишин, вивчивши закордонний досвід, пристосував його до умов Чернігівського краю. Одного разу добряче обпікшись на кредиті, господарство розраховує лише на власні кошти. І елеватор, і залізничну гілку, яка з’єднала його із залізничною станцією у райцентрі, споруджено самотужки господарським коштом. Це дало змогу уникнути чималого відсотка «накруток», які довелося б сплатити будівельникам «зі сторони». Завдяки ефективному господарюванню та впровадженню сучасних технологій тут собівартість виробництва тонни зерна кукурудзи — одна з найнижчих в Україні.

Робота елеватора в селищі Михайло-Коцюбинське Чернігівського району поки що часткова. Його споруджують, переобладнуючи та модернізуючи старе комбікормове приміщення. Поки що тут приймають зерно з довколишніх господарств і паралельно будують підприємство з виготовлення пластівців — переважно вівсяних, але в перспективі і кукурудзяні, горохові та інші. Зрозуміло, що глибока переробка зернових дає змогу продати продукцію набагато дорожче. Тому на заводі планують виробляти гречане, кукурудзяне та пшеничне борошно, а також корисні ласощі — батончики зі злакових із сухофруктами в шоколадній глазурі.

Уже наступної весни підприємство має запрацювати на повну потужність, збагачуючи місцевий бюджет чималими податками. Ця справа вигідна і для аграріїв, які одержать замовлення на виробництво зерна.

Картопляному краю потрібна… картопля

Нині ця культура за рівнем рентабельності займає третє місце в області — 23,8 відсотка. І хоч клімат Полісся дуже сприятливий для вирощування бульби, за останні 20 років у Сіверському краї утричі зменшили площі посіву цієї культури, поступившись Київській, Житомирській та Вінницькій областям.

Найбільше це засмучує виробників крохмалю. Адже саме цей спосіб переробки картоплі — один із найприбутковіших. «Наші продукти загущують соуси, стабілізують креми, поліпшують властивості хлібопекарських та м’ясних виробів, наповнюють пігулки, шліхтують нитки тощо, — розповідає директор підприємства «Вимал» Сергій Самоненко. — Нині ми відправляємо свою продукцію у більш ніж 25 країн світу: це Німеччина, Нідерланди, Чехія, Польща, Литва, Росія, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Таїланд та інші.

Тож нині головне завдання працівників підприємства — довести, що є сенс садити більше крохмалистої. З цією метою придбали 10 тонн елітної, адаптованої до умов поліського краю, картоплі. Експерти-агрономи контролюють процес її вирощування. Завдяки передовим технологіям вдалося одержати до 70 тонн бульб з гектара, тоді як нинішня середня урожайність цього овоча в області, за словами Сергія Самоненка, майже утричі менша. При цьому він зауважує, що голландці й американці вирощують ще на добру третину більші врожаї крохмалистої.

На часі у підприємства — поділитися досвідом вирощування картоплі з великими агровиробниками. І надалі купувати у них бульби з високим (до 20%) вмістом крохмалю.

Доки триває робота на перспективу з одержання достатньої кількості сировини, на будівельному майданчику виростає ще один крохмальний завод, що перероблятиме 600 тонн картоплі за добу. Фахівці будівельної компанії «Вималспецбуд», яка виступає генеральним підрядником будівництва, запевнили, що це буде найбільший крохмальний завод в Україні. Введення його в дію має відбутися наприкінці наступного року. Якщо не завадить проблема, котра, за словами голови правління Спілки роботодавців «Сіверщина» Віктора Лазаря, вже натерла мозолі у справі розвитку бізнесу й інвестиційних проектів — як на Чернігівщині, так і в Україні загалом. Каменем спотикання є робота монополіста на ринку постачання електроенергії.

УК: Отже, виходить, що зовсім не складно знайти раціональне «золоте зерно» у тім, щоб вигідно розпорядитися вирощеними вагомими врожаями. Це, безумовно, намагання переробити якомога більше зібраного, щоб продавати його за гідною ціною. Та не кожен український віз зі збіжжям може проїхати без палиць у колесах.

ПРЯМА МОВА

Віктор ЛАЗАР,
голова правління Спілки роботодавців «Сіверщина»,
підприємець і громадський діяч:

— Сьогодні процес приєднання та споживання електроенергії суб’єктами господарювання відбувається так: інвестор має за кошти з власної кишені побудувати електропередавальні потужності від точки надання до точки приєднання. Далі це майно безкоштовно має бути передане на баланс енергопередавальної компанії, яка продаватиме тому самому господарю електроенергію з попередньою оплатою. До речі, вартість електроенергії в Україні — майже найбільша в Європі, а якість — найнижча. Далі інвестор має власним коштом встановити системи контролю обліку та споживання електроенергії — ЛУЗОД та АСКОЕ, вартість яких від 70 тисяч гривень. Висновок робіть самі: чи на користь такі закони економіці України?