ПЕРШИЙ КРОК

Територіальну реформу слід розпочинати водночас на рівні сільських громад та районів

Володимир НУДЕЛЬМАН,
професор, доктор географічних наук

На відміну від Європейської хартії місцевого самоврядування,  яка закріпила право і можливість громад на управління місцевими справами, профільний вітчизняний закон стверджує, що держава гарантує здійснення цього права і реальну можливість його реалізації. На жаль, практика останніх 20 років свідчить, що це лише декларації. І даремно кивати лише на брак політичної волі наших очільників — виконавча влада, вочевидь, не хоче поступатися своїми повноваженнями.

Так, принципи формування місцевих бюджетів, про що, зокрема, писав і «Урядовий кур’єр» у статті «Бюджетна арифметика: від перестановки доданків сума не змінюється» (№29 від 13 лютого 2013 року ), демонструють політику центральної влади концентрувати в себе грошові ресурси, підсилюючи залежність від неї органів місцевого самоврядування.

Ухвалений закон №5502 від 20.11.2012 р. встановлює, що детальні плани території за межами населених пунктів розробляються і затверджуються рішеннями райдержадміністрацій — районні ради  в цьому процесі участі не беруть.  Відповідною урядовою постановою передбачено, що госпітальні округи створюють облдержадміністрації, а органи місцевого самоврядування лише розглядають ці питання.

Добробут усіх —благо країни

З огляду на згадані вище та інші приклади звуження прав і гарантій місцевої демократії, доцільним було б нині, коли розпочався процес оновлення Конституції України, вжити кілька істотних засторог щодо цього. Передусім варто передбачити з-поміж питань, які регулюються виключно законами України, основи створення і підтримання повноцінного життєвого середовища та ефективного використання території. У сучасному світі це найважливіший засіб вирішення базових завдань розвитку країни.

Гадаю,  своєчасно надати право законодавчої ініціативи всеукраїнським асоціаціям органів місцевого самоврядування — до речі, Конституція УРСР 1978 року надавала таке право загальнодержавним громадським організаціям. Було б справедливо забезпечити  представництво в районних радах усіх територіальних громад, а в обласних — районів та міст обласного значення.

І вкрай важливо, щоб держава на конституційному рівні гарантувала створення умов для забезпечення місцевому самоврядуванню фінансових можливостей щодо здійснення своїх повноважень. Приміром, низовим радам слід було б надати право встановлювати ставки земельного податку і податку на нерухомість.

Та, певна річ, головне — не прийняття нових, а безумовне  дотримання всіма (владою, бізнесом, громадянами) чинних  законодавчих норм. Завдяки цьому можна відновити довіру в суспільстві, налагодити солідарну відповідальність за долю країни.

Які ж можливі строки проведення реформи місцевого самоврядування? Адже вона разом з трансформацією адміністративно-територіального устрою в  країні чи не найважливіша, доленосна і найскладніша з-поміж інших, оскільки суттєво зачіпає інтереси всіх громадян, надто бізнесменів та підприємців, представників центральних та місцевих еліт.

Враховуючи нинішню політичну ситуацію в країні, новообраний склад Верховної Ради, наступні вибори глави держави, навряд чи варто  сподіватися на активізацію цього процесу до наступних президентських виборів. І власне запровадження принципу повсюдності місцевого самоврядування з розмежуванням земель державної і комунальної власності, визначенням в натурі та закріпленням меж юрисдикції кожної з 12 тисяч сільських, селищних та міських рад, оновленням генеральних планів їх територій — це досить витратна і трудомістка робота. Вочевидь зрозуміло, що адміністративно-територіальну реформу одночасно треба здійснювати на рівнях громад та районів.

Громадськість має законне право доступу до генеральних планів територій. Фото Володимира ЗAЇКИ

Норма демократії

Не можна знову відтерміновувати налагодження сучасної системи надання громадянам, незалежно від місця їхнього проживання, комплексу публічних послуг, залучення  широкого загалу до вирішення актуальних завдань місцевого розвитку, формування якісного життєвого середовища, яке сприяє всебічному розвиткові людської особистості. Тому доцільно, спираючись на відповідні норми Конституції України та чинні законодавчі акти, зробити перший крок: стимулювати процес добровільного об’єднання фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів територіальних громад для розв’язання спільних для них проблем розвитку.

Завважу, що перевагою такого підходу є не одночасність, а саме поступовість і демократичність розв’язання проблеми за ініціативою знизу на  грунті чинної законодавчої бази. Та вже нині слід визначити просторові рамки, в яких такі питання існують і в межах яких згодом можуть формуватися укрупнені територіальні громади.

Такі пропозиції містяться в схемах планування території районів, у генпланах населених пунктів. Відповідно до закону, члени територіальної громади беруть участь у формуванні завдання на розроблення генерального плану. Завершений проект погоджується з органами державного нагляду, який відповідає за охорону довкілля та культурної спадщини, техногенну безпеку тощо, проходить громадське обговорення і затверджується на сесії відповідної ради.

Під контроль громади

Наявність у згаданих вище документах системи показників розвитку населених пунктів дає змогу налагодити громадський контроль  за їхньою реалізацією. Генеральний план, виявляючи істотні і потенційні конфлікти в розвитку поселення, дає змогу органу місцевого самоврядування вживати відповідні попереджувальні заходи і цим  визначає зміст його оперативної і стратегічної діяльності.

З огляду на зазначене вище, під час наступних чергових виборів столичного голови  претендентам не потрібно придумувати свою передвиборну програму, а привселюдно зобов’язатися дотримуватися генплану столиці, щорічно звітувати про зроблене перед киянами і через два роки піти у відставку, якщо не вдасться дотримати слова. Тоді, гадаємо, переможцем цього своєрідного політичного тендера стане той, хто й запропонує кращу програму реалізації генерального плану, де буде передбачено черговість проведення заходів, їхню вартість та джерела фінансування, а також відповідальні виконавці.

Через брак генплану і розробленого на його основі плану зонування території місцева рада не може видавати вихідні дані для проектування об’єктів будівництва і виділяти для цього земельні ділянки.  А  генеральні плани, розроблені  в радянські часи за планової економіки, істотно застаріли. Це блокує інвестиційну діяльність на місцях, створення там робочих місць, наповнення місцевих бюджетів.

Бідність місцевих бюджетів, особливо в селах і невеликих містах, не дає змоги фінансувати нові інвестпроекти — без державної допомоги тут не обійтися. На жаль, прохання Мінрегіонбуду передбачити для цього в державному бюджеті 2013 року 220 мільйонів гривень залишилося без задоволення. Сподіваємось, під час корегування держбюджету уряд і парламент згадають про важливість генпланів для  економічного і соціального розвитку територій.