Потреби нашої держави у міжнародній фінансовій допомозі вимірюються, за різними даними, десятками мільярдів доларів. І Україна намагається боротися за ці кошти, проводячи зокрема й непопулярні реформи, зменшуючи власні видатки тощо. Але існує ще одна, не менш вражаюча цифра. «Україні у 2015 році надано 2,8 мільярда доларів, а освоєно лише 100 мільйонів доларів, тобто 3,6%», — повідомив директор Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови Чімяо Фан.

Світовий банк на сьогодні — один із головних фінансових донорів нашої держави, тому ця цифра набуває особливого значення. Утім, проблеми освоєння міжнародної фінансової допомоги не вичерпуються лише статистикою Світового банку. Чимало організацій, які отримують грантову, тобто безповоротну допомогу, скаржаться: їм дуже важко пробити заслін чиновників, які ніби навмисне заважають надходженню закордонних коштів.

«Після того, як запрацював новий уряд, Світовий банк зробив дуже багато, аби надати якнайбільше коштів для України, — каже керівник служби зовнішніх зв’язків Світового банку в Україні Дмитро Деркач. — Особливо з огляду на ситуацію, труднощі з виконанням бюджету тощо». Серед проектів Світового банку в Україні — інвестиційні позики на будівництво доріг, лікарень, поліпшення водопостачання і водовідведення, енергозбереження. «У кожному проекті є уповноважені в міністерствах. Заступник міністра «курирує» наші проекти, у нього є право підпису. Поки людина вникає у справу, минає час», — пояснює механізм бюрократичної тяганини Дмитро Деркач.

Але якщо позики Світового банку лягають тягарем на державний бюджет, то із грантами — коштами, які країна не має повертати донорам, ситуація взагалі досить дивна. «Під час підготовки проектів процеси відповідних узгоджень іноді затягували до п’яти-шести місяців, — коментує виконавчий директор Українського фонду соціальних інвестицій Віктор Мірошниченко. — Наші донори від цього часто губляться, вони не звикли, що просте питання треба узгоджувати багато разів. — І додає: — Така тяганина була за попереднього уряду, але тоді ми розуміли, що та влада думає тільки про себе, тож не дивувалися. Але тепер, після Революції гідності, деякі міністерства місяцями тримають ці документи, видаючи порційно якісь зауваження. Це вже переходить будь-які межі. Наприклад, наш останній проект — розв’язання проблем внутрішньо переміщених осіб — погоджували у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі чотири місяці! Хоча ця проблема дуже гостра, вона всім відома. Виходить, що донори переживають за нашу країну більше, ніж рідний уряд».

УФСІ — один з інструментів міжнародних донорів, насамперед Світового банку, він спрямований на розбудову громад. З огляду на децентралізацію його діяльність та втілення подібних проектів мала б цілковито підтримувати держава. Але не судилося!

Проблема недостатнього освоєння коштів міжнародних фінансових донорів останнім часом загострилася, тож урядовці вирішили вжити заходів. Ідея Мінекономрозвитку — очолити координацію міжнародної фінансової допомоги, яка надходить в Україну. «Наша мета — зробити так, щоб кошти використовували ефективніше», — коментує голова департаменту координації міжнародних програм Олена Трегуб. Експерти категорично відкинули ідею створення ще однієї чиновницької структури, уповноваженої давати дозволи. Або не давати їх.

«Координація — це слушна справа, — каже Віктор Мірошниченко. — Але ми маємо бути впевнені, що цю координацію здійснюють вчасно і ефективно. На сьогодні Міністерство економічного розвитку відповідно до своїх функцій і без того мусить виконувати цю роботу: вони реєструють усі міжнародні проекти. І в мене виникає запитання: якщо відповідні департаменти цього відомства не можуть впоратися з простими питаннями реєстрації та погодження проектів, то як вони координуватимуть та управлятимуть сотнями проектів?»

У Світовому банку додають: створення ще однієї дозвільної структури спричинить корупцію у цій сфері, а ефективність такої роботи буде близькою до нуля. «Україна не має чітких критеріїв щодо проектів технічної допомоги, а також формальних обмежень на діяльність донорів, тоді як немає і жодної національної рамки результатів, з якою донори могли б звірятися. Без об’єктивних рамок кілька людей не можуть приймати рішення щодо того, бути чи не бути допомозі в енергетиці або в соціальному захисті, — каже старший менеджер портфелю проектів Світового банку в Україні Клавдія Максименко. — Якщо вони не можуть об’єктивно пояснити, чому відмовляють у погодженні проекту або надають перевагу іншим підходам усупереч думці профільних міністерств і відомств країни,  тоді виникає сумнів стосовно незаангажованості таких рішень. Чи керуються такі чиновники інтересами країни? Якщо так, то як вони їх визначають і чи не плутають їх з особистими?»

Виконавчий директор  УФСІ Віктор Мірошниченко зазначає, що тоді як у нашому суспільстві існує тенденція до спрощення, зменшення бар’єрів, то процес залучення фінансової допомоги нині рухається в протилежному напрямку. Тож коли ми не можемо додатково залучити кошти, коли іноземні донори натикаються на перешкоди, то думають: можливо, цій країні і не потрібні гроші, якщо вони не вміють їх узяти? Навіть безкоштовно.

Експерти сподіваються, що вихід із ситуації таки буде знайдено. Бо інакше  Україна може втратити навіть ті кошти, які отримує від Заходу.