КАПІТАЛ

Підвищення виплати дивідендів сигналізує про впевненість менеджменту компаній у майбутніх надходженнях

Акціонерні товариства (АТ) 2011 року сплатили дивідендів на 22,34 мільйона гривень, що на 70,5%  більше, ніж у 2010-му. Про це свідчить аналіз фінансової діяльності АТ за результатами наданих до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР)  8735 регулярних річних звітів. Інформацію щодо дивідендних виплат за 2012 рік комісія аналізуватиме у жовтні.

«Акціонерні товариства  в останні роки ведуть консервативну дивідендну політику через несприятливе фінансове становище українських підприємств. Більшість компаній реінвестує весь прибуток у розвиток бізнесу або не розподіляє його», — зазначає директор департаменту корпоративного управління та корпоративних фінансів НКЦПФР Алла Папаіка. 

Щороку рада директорів компанії має визначати відсоток виплати дивідендів від її чистого прибутку. Він залежить від розміру можливої суми у грошовому еквіваленті, розміру отриманого прибутку та планів щодо реінвестицій частини прибутку.

Чому вони «консерватори»

За оцінкою інвестиційної компанії «Альтана Капітал», очікувана прибутковість для дивідендних паперів становить близько 30%, тому що за меншої прибутковості депозит — привабливіший вкладенням коштів.

«В Україні важко назвати середній показник виплат, деякі компанії виплачують близько 100% прибутку, деякі — 30% або 1—5%. На розвинених ринках середній відсоток виплат дивідендів зрілих компаній становить 50%, дохідність дивідендів — близько 3%. Але не можна однозначно назвати це стандартними показниками», — стверджує керівник FinanceTalking CIS Анна Горбенко.

За її словами, ці показники відрізняються в різних галузях бізнесу та між самими компаніями.

У агропродуктовому секторі, наприклад, в середньому відсоток виплат дорівнює 27, дохідність — близько 1,5%. В телекомунікаційному та комунальному секторах — 60—80%. Насамперед така різниця залежить від розміру прибутку, потенціалу розвитку  бізнесу та можливості вигідного реінвестування в нові проекти компанії, від стабільності її грошових потоків. Підвищення виплати дивідендів компаніями сигналізує про впевненість її менеджменту в майбутніх надходженнях та прибутках.

У міжнародній практиці інвестори, що вкладають в акції  компаній, які виплачують дивіденди (income investors), надають перевагу компаніям, що мають прогресивну дивідендну політику. Це переважно консервативні інвестори: пенсійні фонди, страхові компанії, деякі приватні інвестори. Інвестори, які вкладають в компанії, що зростають, цікавляться більше новими інвестпроектами, дивіденди їх мало цікавлять.

Та крига скресає і тут. Наприкінці травня цього року агрохолдинг «Миронівський хлібопродукт» (МХП) уперше в історії компанії виплатив своїм акціонерам річні дивіденди в розмірі

$1,13 на одну акцію. Це еквівалентно $120 млн (у 2012 році МХП збільшив чистий прибуток на 20%).

Змінити дивідендну політику має намір і керівництво молочної групи з активами в Україні, РФ і Польщі «Мілкіленд», яке цього року планує почати виплачувати дивіденди, ∂рунтуючись на результатах групи  за 2012 рік.

Крюківський ВЗ регулярно виплачує дивіденди. Фото з сайту kvsz.com

Хлібна стратегія

У більшості компаній в Україні немає чіткої довгострокової дивідендної політики, менеджмент погано розкриває інформацію щодо майбутньої діяльності та прибутків. Це робить інвесторів невпевненими і штовхає до застосування короткострокових стратегій інвестування. «Один із прикладів — купівля цінних паперів перед виплатою дивідендів, торгівля перед очікуваними новинами. Ці дуже ризиковані типи стратегій частіше використовують інвестори приватні та спекулятивні, а довгостроковим вони не цікаві», — зазначає А. Горбенко.

«Найправильніша стратегія — довгострокове інвестування в компанії, які платять дивіденди і мають історію цих виплат. Стратегія скуповування акцій несе в собі багато ризиків. Наприклад, компанія за результатами зборів акціонерів відмовиться виплачувати дивіденди, і тоді доведеться фіксувати великий збиток», — каже керуючий активами однієї з інвестиційних груп  Андрій Вилегжанін. 

Ілюстрація цього — кількарічне очікування ринком розподілу прибутку минулих років Авдіївського коксохімічного заводу, нерозподілений прибуток якого становив понад 3 мільярди гривень. Надії «піднімали» вартість паперу вгору, але очікування не виправдовувалися. Цього року зросли на 50% з 6 до 9 гривень акції Північного гірничозбагачувального комбінату (ГЗК). Але на зборах акціонери вирішили не виплачувати дивідендів. Тоді розпочався продаж цих акцій, ціна просіла до 6 гривень. 

Список українських компаній, що виплачують дивіденди, скромний. Та цього року чимало компаній, які багато років підряд платили дивіденди, відмовилися виплачувати їх. Це підприємства Метінвест Холдингу (Північний та Центральний ГЗК, Харцизький трубний завод). І навпаки, здивував своїми дивідендами  Крюківський вагонобудівний завод, акції якого позитивно відреагували на «дивідендну ініціативу».

«Крюківський ВЗ регулярно виплачував дивіденди з 2004 р., при цьому обсяг виплат варіювався на рівні 1—20% чистого прибутку (найвищі дивіденди затверджені у 2010—2011 рр.). Водночас, акціонери затвердили коефіцієнт дивідендних виплат у розмірі більш як 50%, що передбачає дивідендну прибутковість понад 10%», — зауважує голова аналітичного департаменту Dragon Capital Андрій Беспятов.

Ставки дивідендних виплат залежать від планів менеджменту щодо реінвестицій. «Якщо більша частина прибутку виплачується як дивіденди, це означає, що менеджмент не бачить можливості для розвитку й не витрачатиме достатньо коштів на підтримку належної якості активів бізнесу. Це може призвести до втрати конкурентоспроможності. Низька дохідність дивідендів прийнятна для тих компаній, які мають можливості щодо прибуткових реінвестицій і їхня база інвесторів надає перевагу зростанню», — пояснює А. Горбенко.

На жаль, економічна модель, що склалася в Україні, не сприяє дивідендній політиці та поліпшенню інвестиційного іміджу країни загалом. «Концентрація власності сформувала психологічний комплекс тримати якомога більше під власним контролем: «Усе з’їм, а що не з’їм, то понадкушую».

Залучення інвестицій  (за невеликими винятками) не йде шляхом відкритого розміщення акцій. За такої моделі нема потреби привертати увагу ринку до себе. Тож навіщо виплачувати дивіденди?» — констатує директор з корпоративного управління однієї з компаній Діана Смахтіна.

Попри важкі часи для економіки, експерти просять не забувати, що у періоди невизначеності дивіденди — майже єдина надійна частина прибутку інвесторів, яка набуває для них дуже важливого значення.

ПРЯМА МОВА

Андрій ТАРАСЕНКО,
керівник аналітичного відділу однієї
з інвестиційних компаній:

— Очікуючи на дивіденди, папери починають купувати ще за кілька місяців до зборів акціонерів, на яких може бути прийняте рішення про виплату. Ринок повниться чутками і домислами про їхній розмір, папери «підростають». Після дати відсічення реєстру акціонерів, які потрапляють до списку з виплати, ціна акції падає, втрачаючи попереднє зростання (або більшу його частину). Тому для тих, кому важлива висока оборотність коштів і зниження ризиків, доцільно продати папери перед зборами.

Виплата дивідендів — досить дорогий для емітента захід, оскільки потрібно провести авансовий платіж з податку на прибуток, нарахованого на суму дивідендів, а всі виплати акціонерам завершити протягом шести місяців після прийняття рішення.

Ярослав УДОВЕНКО,
аналітик однієї з інвестиційних компаній: 

— Виплачувати дивіденди краще, ніж не виплачувати, однак дивідендна політика — поняття ширше, ніж просто виплата дивідендів. Вона передбачає введення системи їхньої виплати залежно від отриманих прибутків, що робить очікувані дивіденди прогнозованими, а порядок виплати прозорим. Відповідно збільшується попит інвесторів на акції такої компанії. Водночас комунікації з інвесторами і ставлення до міноритарних акціонерів як до партнерів, а не як до надокучливих мішків із грішми і на сьогодні залишається проблемою багатьох публічних українських компаній.